Стан після «вижити»: що таке процес реабілітації поранених
Яка роль пацієнта, медичного персоналу, родини та суспільства
Війна руйнує не лише інфраструктуру та будівлі, а й життя людей. І ті, хто лишився живий, але має явну чи приховану травму, повинні пройти ще безліч додаткових випробувань, певних етапів для влаштування життя за нових умов. Один із таких етапів – реабілітація, яка потрібна як після травм, поранень, так і внаслідок певних хвороб чи вроджених станів. Що таке процес реабілітації, які існують проблеми в цій сфері, яку роль у цьому процесі відводять пацієнту, персоналу, родичам, суспільству та громадам, розповіла Mind магістерка реабілітації, викладачка кафедри психічного та фізичного здоров'я Львівської медичної академії імені Андрея Крупинського, фізична терапевтка-практик Наталя Рудакова.
Читайте також: Життя після поранення: як фонд NextStep Ukraine ставить на ноги «важких» пацієнтів
Що таке реабілітація?
ВООЗ трактує реабілітацію як набір втручань, що призначені для оптимізації функціонування та зменшення обмежень життєдіяльності людей із різними станами здоров’я з урахуванням середовища, умов та місця їхнього проживання. Реабілітація є одним із найважливіших компонентів серед послуг системи охорони здоров’я та посідає місце поряд із профілактикою, просвітництвом, лікуванням і паліативною допомогою.
Пошкодження, захворювання, операції, вікові зміни або інші обставини можуть стати причиною потреби в реабілітаційних послугах для будь-якої особи на будь-якому етапі її життя.
Реабілітація допомагає дітям, дорослим і літнім людям поліпшити якість життя, стати більш самостійними й незалежними ув повсякденних справах, брати активну участь у навчанні, роботі та розвагах.
На жаль, потреби в реабілітації у світі стрімко зростають. За даними ВООЗ, з 1990 до 2019 року кількість людей у світі, які потребують реабілітації, зросла на 63%. Наукові дослідження показують, що більш ніж 2,4 млрд людей у всьому світі можуть скористатися реабілітацією і мати від неї користь.
Реабілітація може містити як прості процедури, що проводить один фахівець, так і комплексні послуги, надані мультидисциплінарним реабілітаційним колективом протягом тривалого періоду.
Протягом останнього десятиріччя в Україні спостерігається важлива зміна в уявленні про реабілітацію. До прикладу, зараз ми вже не використовуємо термін «реабілітолог». Реабілітолог – це адаптований термін, що прийшов у професію у далеких 1994–1997 роках, коли цей фах вперше з'явився на теренах України, завдяки канадським фахівцям, які вперше впровадили його у Львівському інституті фізичної культури і спорту. Зараз ми говоримо «фізичний терапевт», «ерготерапевт», «лікар ФРМ», і ці професії закріплені на законодавчому рівні
Реабілітація сьогодні – це активний процес, у якому пацієнт відіграє ключову роль. Традиційні пасивні методи відновлення, такі, як електрофорез, магнітотерапія та парафінотерапія, уже застаріли, це спадщина радянського періоду, від якої треба рішуче відмовитись. У світі не існує науково підтверджених доказів їхньої ефективності.
Проте варто зазначити, що деякі лікарі в Україні продовжують застосовувати ці застарілі методи. Це не лише гальмує процес відновлення, а й позбавляє пацієнтів можливості активно напрацьовувати рухові навички, наприклад ходьбу.
Протягом багатьох років у всьому світі існує модель пацієнт-центрованого підходу в реабілітації. Це означає, що пацієнт стає активним учасником свого процесу відновлення. Фахівці з реабілітації беруть до уваги його потреби й побажання та разом з ним встановлюють мету й завдання реабілітації.
Мета реабілітації – це допомогти дитині, дорослому чи літній людині повернути або поліпшити якість життя. Це означає створення умов для максимальної незалежності в повсякденній активності, а також сприяння їх участі в навчанні, роботі та дозвіллі. Реабілітація також має на меті розкрити можливості людини та заохотити її до участі в житті суспільства через відновлення, запобігання чи сповільнення погіршення різних типів функціонування.
Читайте також: Реабілітація поранених: чому цей процес має відбуватися в Україні, а не за кордоном
Які проблеми з реабілітацією зараз існують?
Проблеми з реабілітацією можна розділити на кілька напрямків.
Розуміння суспільства, що таке реабілітація. Початок війни дав поштовх глибокому розумінню суспільством потреби в активній розбудові реабілітації в Україні та наближенні її до світових стандартів. Зростає усвідомлення цієї потреби не тільки серед населення, а й в урядових структурах, про що свідчать активні зміни в законодавстві, які відбуваються з 2018 року. Однак важливо наголосити, що для успішної реалізації реабілітаційних програм не обов'язково потрібно витрачати величезні суми. Створення одного великого реабілітаційного центру не розв'язує проблеми доступу пацієнтів до реабілітаційних послуг у маленьких громадах і не збільшує відсоток охоплення населення цією послугою. Це лише одна з проблем, які ми маємо урахувати.
Персонал та освіта. Ця проблема корелюється з першою, водночас нам не вистачає фахівців, що мають надавати послуги з реабілітації. І тут насамперед потрібно акцентувати увагу на рівні освіти. Проблема в кадрах дійсно є. Ми бачимо дефіцит фахівців у прифронтових містах і селищах. І хоч цього року МОН збільшило кількість державних місць у закладах вищої освіти, що здійснюють підготовку фізичних терапевтів та ерготерапевтів, мало хто з них дійсно готовий працювати в цих громадах. Не останнє місце посідає і якість підготовки фахівців. У більшості вишів фахову підготовку здійснюють освітяни, зовсім не дотичні до реабілітації, які не мають практичного досвіду.
Зазначене питання викликає жваві дискусії серед експертів і громадськості, оскільки проблема стосується безпосередньо здоров'я та якості життя людей. Не менш важливою є якість підготовки фахівців. Багато викладачів вишів здійснюють освітню діяльність, не маючи належного досвіду у сфері реабілітації, що веде до втрати якості надання послуг.
Наразі видається, що в закладах вищої освіти маємо ситуацію, де більш як 65% викладачів, що навчають майбутніх фізичних терапевтів, є лікарями різних спеціалізацій – від терапевтів до хірургів. Такий розподіл може негативно позначитися на якості підготовки майбутніх спеціалістів і вимагає термінових заходів для виправлення ситуації.
Сьогодні, на жаль, ми спостерігаємо дефіцит кваліфікованих фахівців у сфері реабілітації серед викладацького складу українських закладів вищої освіти, зокрема серед спеціалістів-практиків. Потрібно наголосити на важливості якості освіти, оскільки вона безпосередньо впливає на підготовку майбутніх фахівців. Також необхідно враховувати, що привернути фахівців до цієї галузі може бути важко через недостатню оплату праці, якщо порівняти з іншими галузями медицини. Це проблема, що вимагає комплексного підходу та широкого обговорення серед зацікавлених сторін.
Одним із виходів з цієї складної ситуації може стати створення університетських клінік, де терапевти-практики будуть залучені в освітній процес, а освітяни – у практичну діяльність.
Погляд на реабілітацію як на доказову галузь охорони здоров’я сьогодні стає більш актуальним, що особливо важливо у сфері освіти. Водночас той факт, що більшість викладачів у цій галузі не мають практичного досвіду в реабілітації, ставить під загрозу якість підготовки майбутніх фахівців.
Навчати – це не лише донести інформацію, а й поділитися досвідом, вміннями, відчуттями. Отже, народжується потреба у спеціальних тренінгах для викладачів, які зможуть глибше розкрити суть доказової реабілітації студентам. Цей крок вимагає негайних заходів для поліпшення стану справ у галузі освіти та підвищення її ефективності.
Читайте також: Концепція нової ветеранської політики: що має врахувати держава
Роль пацієнта
Сучасна медицина переживає поворотний момент: з об'єкта пацієнт перетворюється на активного учасника свого власного лікування. Відтепер ми сприймаємо його як партнера. У моделі пацієнтоцентрованої медицини він активно співпрацює з фахівцями у плануванні свого лікування та реабілітації. Це відносини на рівні партнерства, де мета й завдання стають зрозумілими і для мультидисциплінарної команди, і для пацієнта.
У цьому новому підході пацієнт не лише слідує медичним вказівкам, а й сам активно виступає з ідеями та планами. Він стає замовником послуг, якому важливо розуміти, на що саме він сподівається та яка його кінцева мета. Такі «клієнтські» відносини забезпечують ефективніше взаєморозуміння між медичним персоналом і пацієнтом, створюючи більш відкрите та довірче середовище для взаємодії.
Успішна реабілітація залежить від ефективної комунікації, що ґрунтується на взаємній довірі. Важливо бути відвертими з пацієнтами й уникати обіцянок, яких не можна виконати. Слова «все буде добре» можуть звучати лагідно, але це найнеправильніша фраза, яку можна вимовити в медичному середовищі. Пацієнти мають право на чесну інформацію щодо своїх можливостей і процесу відновлення.
Під час реабілітації важливо спостерігати за конкретними результатами, які відображаються у функціональних і фізичних можливостях пацієнтів. Щодня вони можуть спостерігати прогрес, перевершуючи вчорашні досягнення та виконуючи складніші вправи. Особливістю реабілітаційної сфери є наявність чітких критеріїв оцінки результатів, відмінних від багатьох інших галузей. За допомогою функціональних тестів і шкал фахівці з реабілітації (фізичні терапевти, ерготерапевти, медичні сестри й брати з реабілітації) можуть об'єктивно визначити прогрес пацієнта в кожний період реабілітації. І це дуже мотивує самого пацієнта, є його власним стимулом.
Тому важливо разом із пацієнтом чітко визначити мету та очікування від процесу реабілітації. Проговорити їх із ним та його родичами, враховуючи їхні побажання та потреби. Лише відкритий діалог допоможе побудувати ефективний шлях до повного відновлення. Цьому ми вчимо зараз наших студентів на курсі «Комунікація в реабілітації». Адже важливі не тільки «тверді навички» – фахові компетентності для виконання професійної діяльності, а й «м’які», адже процес відновлення є суто персоналізованим, тут без навичок успішної комунікації спільної мети не досягнути.
Роль родини
Рідні пацієнта відіграють важливу роль у процесі реабілітації. Існує доведений факт, що через величезне навантаження на медичний персонал у стаціонарі не завжди можливо забезпечити всі потрібні послуги догляду. Наприклад, одна медична сестра в реабілітаційному відділенні може відповідати приблизно за 30 пацієнтів. Тому важливо навчити родичів надавати необхідну підтримку та допомогу пацієнту після виписки з лікарні. Особливо в разі довготривалих програм реабілітації.
Наприклад, при травмах спинного мозку реабілітація не завершується після виписки з лікарні – вона триватиме ще довгий час, і пацієнт разом із цією проблемою змушений жити.
Тож важливо пояснювати родичам усі аспекти ситуації, оскільки їх очікування можуть бути або завищеними, або недооціненими. Реальне уявлення про ситуацію допоможе забезпечити пацієнту належний догляд після виписки з лікарні.
Отже, якість догляду, який надають родичі, залежатиме від того, наскільки добре медична сестра або інша команда фахівців навчили їх під час стаціонарного лікування.
Читайте також: Реінтеграція ветеранів і ветеранок: як бізнес може полегшити цей процес уже зараз
Роль суспільства, громад
Важливу роль у забезпеченні доступу до реабілітаційних послуг для всіх своїх членів відіграють і громади. Облаштування пандусів та забезпечення безбар'єрного середовища – це лише частина завдання. Суспільство має усвідомлювати ці потреби на всіх рівнях, особливо на регіональному й місцевому.
Також важливо наголосити на толерантному ставленні до пацієнтів. Наприклад, коли людина з травмою головного мозку постає перед труднощами в черзі в супермаркеті, вона може потребувати додаткової уваги та розуміння. Це може бути важко для оточення, яке не завжди розуміє такі потреби й поведінку.
Формування толерантності починається ще в дитинстві в дошкільних і шкільних закладах, тож потрібно виховувати людяність та емпатичне ставлення до людей із травмами й ураженнями. Це питання потребує більшої уваги та відкритого діалогу, особливо в умовах, коли війна надає нам новий досвід у спілкуванні з такими людьми.
Коли закінчується реабілітація?
Реабілітація може закінчитися, коли людина досягає певного рівня функціонування, який задовольняє її потреби. Для деяких це може бути повне відновлення, для інших – досягнення певного рівня самостійності і якості життя. Головна мета реабілітації – забезпечити пацієнтові можливість жити повноцінним життям із максимальним ступенем незалежності та комфорту.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
