Говорити про війну: як допомогти українським підліткам подолати страх змін
І як подолати тривоги та планувати майбутнє під час невизначеності
Українські діти відчувають перед страх перед майбутнім. Війна загострює емоції і без того вразливих підлітків, які все переживають гостріше. Серед травматичних і стресових подій українські підлітки відчувають тривогу через втрату зв'язку з родичами й навіть із домашніми улюбленцями, бояться бути незатребуваними під час працевлаштування, не вступити до вишу, почуваються не залученими до допомоги країні та рідним. Наростання цих страхів може розвинутися в серйозні ментальні проблеми: тривожність, депресію, посттравматичний стресовий розлад (ПТСР).
Головний компонент зцілення від побоювань та готовності до майбутніх викликів – формування у підлітків резильєнтності. Це вміння відновлюватися після прожитого стресу та стійко долати складні життєві обставини. Це не означає, що діти ніколи не відчуватимуть страху чи смутку, навпаки, вони відчуватимуть емоції різного штибу, але при цьому знатимуть, як впоратися з кожною з них, як оговтатися після пережитого стресу, як долати життєві труднощі й не втрачати оптимізму. Про це для Mind розповів СЕО онлайн ІТ-академії для дітей та підлітків В'ячеслав Поліновський.
Читайте також: Діти війни: які психологічні проблеми потрібно долати
Чому страх перед майбутнім – це нормально
Почуттям, які гальмують рух до змін через надмірний страх, навіть дали власну назву. Страх перед невідомим – це метатезіофобія. Він насправді є еволюційним і бере свій початок ще з часів предків, які віддавали перевагу сталості, бо знали, що зміни часто несуть ризики й небезпеку.
У сучасному світі мало що змінилося. Ми все ще найкраще почуваємося у ситуаціях, коли маємо послідовність і рутину в нашому повсякденному житті. Але уникнення необхідних змін через страх може призвести до накопичення стресу й погіршення ситуації. Часто страх перед невідомим може викликати більше тривоги, ніж воно того варте.
Втім тривога – явище парадоксальне. У деяких випадках вона здатна загальмувати особистісний розвиток під час дорослішання, в інших – вивільняє дофамін, спонукаючи до дій і змін у напрямку «майбутнє», якого дитина підсвідомо прагне. Тому те, що насправді важливо, – вміти контролювати це почуття й використовувати його собі на користь. Емоція тривоги не змінна: усе залежить від того, як ми її сприймаємо.
Те, що дійсно треба зрозуміти: тривога – це занепокоєння з приводу невизначеного майбутнього. І вона не має нічого спільного з теперішнім моментом, але дозволяє нам використовувати одне з найбільших досягнень людської еволюції – здатність моделювати майбутнє. Ми можемо прогнозувати, фантазувати про те, що ще не відбулося, але при цьому обов’язково мати на увазі, що за поворотом чекатиме не тільки погане, а й хороше.
Так, тривога нагадує нам, що невизначеність існує. Втім це почуття водночас готує нас до того, щоб орієнтуватися в ситуації, щоб запобігти катастрофі, щоб втілити позитивні можливості в реальність, вивільняючи дофамін, щоб спонукати нас до цих самих дій і змін.
Дорослі не можуть запевнити дитину, що з нею чи з її рідними не станеться нічого поганого, однак вони можуть допомогти жити із цією невідомістю та не хвилюватися надмірно. Переключити увагу, знизити тривогу та швидко подарувати дітям позитивні емоції можна через залучення їх до корисних активностей з очевидним результатом: навчання, творчості, догляду за рослинами чи тваринами.
Читайте також: Захистити дітей від війни. Як облаштувати у громаді центр психологічної підтримки школярів
Як ставити мету й планувати майбутнє без тривоги
Щоб зберегти відчуття контролю над своїм життям і надію на краще майбутнє, важливо будувати плани на найближче майбутнє. Гарний спосіб зробити це – візуалізувати мету на карті бажань. За цим заняттям діти задіюють нейронні зв’язки, які працюють за звичних обставин – це допомагає відчувати нормальність життя й планувати майбутнє без страхів і побоювань. Це та психологічна підтримка, яка дуже потрібна підліткам на старті дорослого життя.
Іноді зайнятися структуризацією планів заважає їхня відсутність. Адже визначити довгострокові цілі на життя – завдання не з найлегших. Але його все ж треба розв’язати у юному віці, бо чітко сформульовані та письмово оформлені цілі допоможуть досягти успіху у процесі дорослішання.
У своїй книжці «Чого не вчать у Гарвардській бізнес-школі» Марк Маккормік розповідає про дослідження, проведене в Гарварді протягом 1979–1989 років. Згідно з його результатами, лише 3% студентів мали цілі та плани, 13% мали мету, але не фіксували її письмово, а 84% взагалі не мали жодних конкретних цілей, окрім закінчення бізнес-школи та відпочинку. Десять років по тому цих студентів опитали знову. Виявилося, що ті 13%, які мали, але не записували свої цілі, заробляли в середньому вдвічі більше, ніж 84%, які не ставили перед собою жодної мети. Найдивовижніше, що ті 3% студентів, які чітко сформулювали свої цілі та записали їх на папір, заробляли в середньому вдесятеро більше, ніж решта
Коли діти чітко знають, чого хочуть, і мають план дій, вони з більшою імовірністю досягнуть успіху.
Ось кілька порад, як поставити власні цілі та розпочати їх реалізацію:
- Створіть список бажань. Візьміть аркуш паперу й запишіть усе, що ви хочете мати від життя. Не обмежуйте себе – записуйте все, що спадає на думку, навіть якщо це здається нездійсненним.
- Оберіть найсильніші бажання. Перегляньте свій список й оберіть ті бажання, які для вас найважливіші. Це ті цілі, яких ви будете прагнути з найбільшою пристрастю.
- Перетворіть бажання на мету. Для кожного з ваших найсильніших бажань чітко сформулюйте мету. Вона має бути конкретною, вимірюваною, досяжною, релевантною та обмеженою в часі (SMART).
- Створіть план дій. Розбийте кожну мету на менші, більш керовані кроки. Подумайте, що вам потрібно зробити для досягнення кожного кроку, і визначте терміни їх виконання.
Звісно, життя змінюється, тому важливо регулярно переглядати свої цілі та переконатися, що вони все ще відповідають вашим цінностям і прагненням. Але на перший час цей чітко структурований план буде для підлітка надійним дороговказом на майбутнє і стане тим, що дозволяє почуватися у безпеці в теперішньому моменті.
Читайте також: Очима дітей: як війна виглядає для молодших
Як вселити в дітей впевненість у завтрашньому дні
Головна порада у спілкуванні з дітьми – втішати та підтримувати їх і ніколи не казати, що світ котиться у прірву.
Багатьом родинам, що змушені перебувати далеко від свого дому, важко планувати майбутнє. Вони відкладають плани до повернення додому – діти наслідують цей приклад і відкладають «на потім» хобі, про які мріють. Водночас діти в прифронтових регіонах можуть відчувати підвищену тривогу і страх, іноді відмовляються відвідувати заняття, втрачають сенс у навчанні. Це погані сценарії.
Діти мають розуміти, що можуть навчатися, мати контроль і творити навіть у непередбачуваному сучасному світі. Для цього їм потрібно зміцнювати впевненість і в собі, і в довколишньому світі. Щоб навчити дітей таких стратегій, варто створити в сім’ї атмосферу взаємоповаги та безпечного простору й навчити дитину сприймати помилки як цінний досвід, а не як невдачу.
На адаптацію підлітка до обставин впливає те, як до них адаптуються їхні близькі. Діти здатні зчитувати рівень стресу батьків – їхні дії та здатність керувати власними емоціями – і копіювати ці реакції. Це не означає, що дорослим потрібно постійно прикидатися, що все гаразд, коли це не так. Будьте відверті – саме в цьому й полягає справжня цінність.
Коли діти бачать своїх «героїв», які відкрито діляться своїми ментальними та життєвими проблемами, це підтримує і надихає їх. Наше завдання – бути чесними перед своїми дітьми, не приховувати від них наявність труднощів і демонструвати приклад боротьби та стійкості.
Щоб мати змогу дбати про емоційну стійкість дитини, спочатку варто потурбуватися про власну. Аби стати героєм з адаптації до обставин, батьки мають спочатку забезпечити своє емоційне благополуччя. У критичних ситуаціях, як-от під час війни, діє той самий принцип безпеки в літаку: спочатку маску надягаємо на себе, потім – на дитину. Адже, щоб батьки могли підтримати дітей і допомогти їм пережити непрості часи, вони мають бути «у ресурсі».
Як говорити з дітьми про війну
Коли йдеться про війну, дитина, звісно, має право знати, що відбувається, але потрібно стежити, щоб вона не була переобтяжена інформацією. У розмовах слід доносити інформацію про втрати чи неможливість повернення додому, але дозовано. Коментуйте й пояснюйте почуте простими словами, аби діти не змогли неправильно трактувати інформацію та дофантазовувати песимістичні сценарії самостійно.
Уникайте перебільшень і кричущих фактів насильства та жорстокості. Дітям не варто бачити в телевізорі чи мережі чутливий контент – це може лякати, викликати відчуття провини тощо. Звикнути до війни неможливо, але можна спробувати адаптуватися та прийняти реалії, з якими ми стикаємося.
Надзвичайно важливо, щоб батьки, незалежно від місця перебування, забезпечували своїм дітям почуття захищеності й турботи, діяли послідовно та логічно, спілкувалися з дітьми, цікавилися їхніми почуттями, думками й емоціями. Такий підхід забезпечить підліткам відчуття стабільності, контролю та емоційного розвантаження.
Бо стійка психіка – запорука щасливого життя. Вона дає дитині сили йти вперед попри перешкоди та стає фундаментом для успішного майбутнього. З маленьких стійких дітей виростуть сильні дорослі, які будуватимуть щасливе життя для себе та своєї країни.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
