Обшук без ухвали суду: як виняток із правил став загрозою для бізнесу?
Як підприємцям підготуватися до «позаштатних» ситуацій та як діяти в умовах тиску
Початок 2026 року розпочався з події, яка, хоч і має політичний відтінок, стала важливим індикатором для всього ділового середовища. Обшуки в офісі однієї з парламентських фракцій, проведені без попередньої ухвали суду, стали нагадуванням про крихкість права на недоторканність володіння. Якщо залишити за дужками політичні прізвища, ми бачимо тенденцію, яку неможливо ігнорувати: процедура, що за законом має бути винятком для екстрених ситуацій, використовується як інструмент входу до приміщень навіть у резонансних справах.
Для власника бізнесу останні події – сигнал для перевірки власної юридичної безпекової архітектури. Адже якщо система дозволяє собі діяти в режимі «спочатку входимо, потім легалізуємо» щодо суб'єктів із депутатським статусом (хоч визнаємо, що перед законом усі повинні бути рівними), то бізнес перебуває у зоні ще більшого ризику.
У реаліях 2026 року статус «білого» платника податків чи відсутність претензій з боку фіскалів не гарантує, що одного ранку двері вашого офісу не відчинять без вашого дозволу, посилаючись на «невідкладну необхідність». Спеціально для Mind адвокат Богдан Глядик пояснив, як бізнесу бути максимально готовим до подібних ситуацій, та розповів про корені проблеми й усі ризики та інструменти захисту для підприємців.
Як виняток став правилом?
Філософія кримінального процесу виходить із презумпції, що будь-яке втручання держави у приватну сферу – чи то житло громадянина, чи то офіс компанії – можливе лише за наявності попереднього, незалежного судового контролю. Суддя у цій конструкції виступає не як формальний підписант, а як фільтр, покликаний відсіяти свавілля та оцінити пропорційність втручання. Конституція України чітко проголошує, що проникнення до володіння особи можливе лише за вмотивованим рішенням суду.
Це той бастіон, на якому тримається правова визначеність. Однак життя диктує свої умови.
Законодавець залишив у законі виняток. Ця норма дозволяє увійти до володіння без ухвали суду «лише у невідкладних випадках», пов'язаних із (1) врятуванням життя людей та майна чи (2) з безпосереднім переслідуванням підозрюваних.
Правоохоронна ж система, адаптуючись до реалій та шукаючи шляхи найменшого опору, почала тлумачити цей виняток як універсальну відмичку. Поняття «врятування майна» у рапортах слідчих, детективів та клопотаннях прокурорів трансформувалося з фізичного порятунку матеріальних цінностей від вогню чи води у абстрактне «збереження речових доказів».
Слідчі вибудовують логічну конструкцію, за якою будь-яке зволікання з отриманням судового дозволу автоматично створює ризик знищення документів, чорнової бухгалтерії чи електронних носіїв інформації. Таким чином, виняток, призначений для екстремальних, форс-мажорних ситуацій, стає зручним інструментом для планових слідчих дій правоохоронців.
Для бізнесу така практика несе ризики. Коли слідчий приходить з ухвалою суду, у цьому документі, як правило, чітко окреслені межі дозволеного: конкретна адреса, перелік речей, які підлягають відшуканню, строк дії ухвали, кому надано дозвіл на проведення обшуку. Це створює «червоні лінії», за які професійний захист може не дозволити вийти.
Коли ж обшук відбувається у порядку «невідкладності», ці рамки фактично відсутні. Слідчий сам, керуючись власним суб'єктивним та, часто, упередженим розумінням потреб розслідування, визначає межі свого пошуку безпосередньо на місці події.
Це створює ситуацію, коли правоохоронці вилучають усе підряд – від особистих телефонів рядових менеджерів до серверів з базами даних клієнтів за десять років – у надії знайти бодай щось компрометуюче, навіть якщо це зовсім не стосується первинного предмета розслідування.
Практика ЄСПЛ як інтелектуальна зброя
Щоб зрозуміти, як ефективно протидіяти свавіллю під час невідкладних обшуків, недостатньо знати норми національного кримінального процесу. Необхідно звернутися до джерел, які стоять вище за національне законодавство і формують ціннісний каркас європейської правової культури, – до практики Європейського суду з прав людини.
Рішення ЄСПЛ є не просто теоретичними текстами чи збірками гарних цитат (як того хотілося б багатьом представникам як сторони обвинувачення, так і суддівського корпусу); це джерело права в Україні, обов'язкове для застосування судами всіх інстанцій. Саме у практиці Страсбурзького суду ми знаходимо ту інтелектуальну зброю, здатну розбити формальну та шаблонну позицію слідства про «невідкладність».
1. Гуцанови проти Болгарії
Фундаментальним, архітектурним каменем у цьому контексті є рішення у справі «Гуцанови проти Болгарії». Фабула цієї справи, лякаюче точно резонує з українськими реаліями сьогодення. Болгарські правоохоронці провели рейд у будинку підозрюваного без попереднього судового дозволу, посилаючись на ту саму горезвісну невідкладність та інтереси слідства. Згодом суддя формально затвердив протокол обшуку. Однак ЄСПЛ підійшов до аналізу ситуації не з позиції букви, а з позиції духу права, наголосивши на кількох критичних моментах, які сьогодні мають стати «золотим стандартом» для кожного українського адвоката.
По-перше, Суд у Страсбурзі чітко зазначив, що відсутність попереднього судового дозволу допустима лише за наявності справді надзвичайних обставин, тягар доведення яких повністю лежить на державі. Це логічно означає презумпцію незаконності дій без ухвали.
Якщо кримінальне провадження розслідується місяцями (а у випадку з бізнесом це класика жанру – податкові перевірки, запити, аналітика БЕБ, НАБУ чи ДБР тривають довго), то посилання на раптову невідкладність виглядає як мінімум непереконливо, а як максимум – маніпулятивно.
ЄСПЛ вказав: якщо слідчий мав час планувати операцію, збирати групу, готувати транспорт, то він, безперечно, мав час і для того, щоб звернутися до суду за санкцією. Сам факт тривалого розслідування перед «раптовим» обшуком вже ставить під сумнів законність дій правоохоронців і руйнує легенду про екстреність.
По-друге, і це, мабуть, найважливіший урок для української судової практики, ЄСПЛ сформулював жорстку вимогу до якості ретроспективного судового перегляду. Відсутність попереднього дозволу, за логікою Суду, може бути компенсована лише ефективним судовим контролем після проведення обшуку. Ключове слово тут – «ефективний». Це означає, що суддя не має права просто «ставити штамп «погоджено"» на протоколі, легалізуючи дії слідчого, детектива автоматично. Суддя зобов'язаний детально, скрупульозно проаналізувати, чи дійсно існували підстави для проникнення без ухвали саме в той момент, чи була ця дія пропорційною, і чи не вийшли правоохоронці за межі розумного.
У справі Гуцанових суддя просто підписав протокол без мотивування, і ЄСПЛ визнав це порушенням статті 8 Конвенції – права на повагу до приватного і сімейного життя. Для українського бізнесу це аргумент: «сліпа» легалізація є порушенням прав людини.
2. Корнієць та інші проти України
Ще більш показовим, болючим і актуальним для вітчизняної правової системи є рішення у справі «Корнієць та інші проти України», яке буде справжнім викликом для національних судів і у 2026 році. У цій справі Європейський суд пішов ще далі і піддав нищівній, системній критиці саму процедуру легалізації обшуків вже в Україні.
Суд звернув увагу на фундаментальну ваду: процедура розгляду клопотання про проведення обшуку і процедура його легалізації в Україні є дзеркальними – обидві відбуваються без участі власника житла чи офісу.
Європейський суд зазначив, що якщо на етапі отримання дозволу на обшук таємність є виправданою логікою розслідування, то на етапі легалізації вже проведеного обшуку, коли слідчі дії завершено, двері виламано, а докази вилучено і упаковано в сейф-пакети, немає жодних розумних підстав позбавляти особу права на захист. Відсутність можливості для власника майна або його адвоката взяти участь у судовому засіданні, де вирішується доля легалізації обшуку, подати свої заперечення, вказати на порушення і надати докази незаконності дій слідчих, перетворює судовий контроль на фікцію, на ритуал без змісту. ЄСПЛ констатував, що українська процедура ex parte (без участі сторін) при легалізації обшуків не забезпечує достатніх гарантій від свавілля.
Це рішення створює надпотужний процесуальний аргумент для захисту бізнесу. Фактично, кожен випадок, коли слідчий суддя розглядає клопотання про легалізацію обшуку в режимі «таємної кімнати», без виклику адвоката, який представляє інтереси компанії, тепер може і повинен трактуватись як порушення Конвенції.
Якщо раніше адвокати зазвичай дізнавалися про легалізацію вже після отримання ухвали (або й не отримували її зовсім, дізнаючись про арешт майна через місяці), то тепер вимога про участь у судовому засіданні стає імперативом, підкріпленим авторитетом міжнародного судочинства. Ігнорування цієї вимоги судом ставить під загрозу допустимість усіх зібраних доказів.
Про обсяги втручання
Також у практиці ЄСПЛ червоною ниткою проходить тема невизначеності обсягу речей, що вилучаються. У справі Гуцанових вилучення пістолета (який був законним і на який був дозвіл) у справі про економічний злочин стало яскравим індикатором свавільності.
Для українського бізнесу це означає, що вилучення особистих телефонів працівників, які не є фігурантами справи, вилучення серверів з бухгалтерськими базами за період, що не стосується розслідування, або вилучення готівкових коштів з каси, походження яких підтверджене документами, у рамках розслідування вузького епізоду, є прямим свідченням того, що мета обшуку – не збір доказів, а тиск і параліч роботи підприємства. І саме на цьому має будуватися лінія захисту: методичне доведення відсутності логічного зв'язку між предметом розслідування і обсягом втручання.
Практика Верховного Суду України
Національна судова практика також демонструє важливу еволюцію. Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у своєму рішенні у справі № 466/525/22 сформулювала висновки, які посилюють позицію захисту і ставлять перед слідством високу планку доказування.
Верховний Суд чітко вказав: проникнення до володіння особи без ухвали слідчого судді є альтернативою попередньому дозволу лише у ситуаціях, коли існують обгрунтовані побоювання, що за час, необхідний для отримання ухвали у звичайному порядку, майно буде знищено.
Сторона обвинувачення зобов'язана довести суду не просто гіпотетичну можливість знищення доказів, а наявність реальної загрози та об'єктивних перешкод, які унеможливлювали звернення до слідчого судді заздалегідь. Судді мають оцінювати ситуацію станом саме на момент проникнення в приміщення з невідкладним обшуком: які конкретні обставини свідчили про те, що зволікання призведе до втрати доказів?
Верховний Суд підкреслив: якщо в матеріалах провадження немає доказів того, що існували нездоланні перешкоди для отримання ухвали, або якщо слідство тривало довго і правоохоронці знали про необхідність обшуку заздалегідь, то посилання на невідкладність є безпідставним.
У такій ситуації суддя зобов'язаний відмовити у легалізації, а всі зібрані докази повинні бути визнані недопустимими. Це означає, що у «довгих» економічних справах проти бізнесу слідчим стає вкрай важко виправдати раптовий візит без дозволу.
Чим для бізнесу небезпечна пасивна позиція?
Неможливо будувати ефективний захист, ігноруючи реалії, в яких оперує український бізнес. Попри декларації про підтримку підприємництва, фактичний тиск з боку правоохоронних органів залишається стабільно високим.
Статистика та досвід показують, що кримінальні провадження часто використовуються не лише для розслідування злочинів, а й як інструмент впливу.
БЕБ, Нацполіція, ДБР та інші органи продовжують активно застосовувати процесуальні інструменти, які блокують роботу компаній: арешти рахунків, вилучення техніки та масові безкінечні допити. Бізнес відчуває себе загнаним у кут, де з одного боку – складні економічні умови, а з іншого – держава, яка посилює контроль.
У цьому середовищі сподіватися на те, що «помилка з'ясується сама собою», є небезпечною ілюзією. Система налаштована на результат, і часто цей результат досягається за рахунок прав бізнесу. Тому пасивна позиція – це шлях до втрати активів.
Як діяти при обшуку без ухвали суду: практичні кроки
В умовах, коли державні запобіжники іноді дають збій, безпека бізнесу стає похідною від якості його юридичної підтримки, яка повинна бути комплексною системою. Її складники та кроки компанії наступні.
Інтелектуальна превенція. Вважати, що «чесним нічого боятися» – наївність. Офіс має бути територією порядку, де діє безкомпромісне правило «чистого столу»: жодних зайвих документів, чернеток чи стікерів з паролями. Цифрова безпека є пріоритетом: сервери та «мозок» компанії повинні знаходитися у захищених хмарних сховищах, фізично недосяжних для вилучення. В цілому, працівникам не потрібно знати юридичні тонкощі – це завдання адвокатів. Вони мають засвоїти лише один алгоритм: зберігати спокій, не свідчити проти себе та негайно викликати адвоката.
Дії під час шторму. Під час обшуку без ухвали про надання дозволу на такий (як в цілому й під час санкціонованого обшуку), завдання адвоката – структурувати хаос. Слідчий тут діє на власний розсуд. Адвокат повинен методично фіксувати кожну дію, що виходить за межі декларованого «порятунку майна». Ми завжди вимагаємо пояснення під відеозапис: які саме обставини зробили обшук невідкладним саме зараз? Відсутність чіткої відповіді на камеру стає нашою зброєю в суді. Стратегія захисту – це не емоційні суперечки, а холоднокровне наповнення протоколу письмовими зауваженнями, кожне з яких – цеглина у стіну майбутньої перемоги.
Битва за легалізацію. Не треба чекати виклику до суду, де детектив, слідчий буде «легалізовуватися». Адвокат має діяти на випередження, негайно подаючи заяву про залучення до розгляду питання легалізації. Навіть якщо суддя проігнорує цю вимогу, наявність заяви в матеріалах справи (як мінімум буде підтвердження подання такої заяви) дозволить отримати сильний аргумент для апеляції, а ще значно пізніше й у Верховному Суді.
Крім того, необхідно ініціювати паралельні процеси: скарги на бездіяльність прокурора щодо повернення тимчасово вилученого майна.
Адже все, що вилучено без ухвали суду, має статус тимчасово вилученого майна до моменту арешту. Якщо слідчий не встиг накласти арешт у визначені строки, а як правило він не встигає, майно повинно бути поверненим.
Жорсткий контроль процесуальних строків: пропуск прокурором навіть однієї години повинен грати на користь бізнесу. І адвокат має бути тим хронометристом, який зафіксує цей пропуск.
Ризики обшуків без ухвали суду у 2026 році – об’єктивна реальність. Тенденція до розширення повноважень силовиків створює агресивне середовище. Але це не привід для фаталізму. У протистоянні перемагає той, хто діє професійно і зберігає холодний розум. Інтелектуальний захист, побудований на глибокому знанні практики Верховного Суду та ЄСПЛ, здатний створити передумови, коли навіть агресивний обшук стає процесуальною поразкою слідства. Бізнес має ставитися до юридичної безпеки як до одного з ключових активів.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
