Людина тижня: Король жахів Стівен Кінг

Mind започаткував рубрику під назвою «Людина тижня». У ній ми знайомимо читачів із цікавими особистостями, які відзначилися протягом минулих семи днів на небосхилі бізнесу, політики чи суспільного життя; яким довелося опинитися «на вістрі атаки» у тих процесах, що можуть позначитися на багатьох сферах життєдіяльності людства. У цих матеріалах ми зосереджуємося не лише на особистих чеснотах наших героїв, а більшою частиною – на тих викликах і завданнях, які перед ними постали. Вже можна прочитати про те, який неоднозначний «бізнес-спадок» дістався новому очільнику Uber Дарі Хосровшахі, а також про Амансіо Ортегу – засновника й господаря відомої у фешн-колах мережі Zara. Тиждень тому тільки й розмов було, що про Apple, тож наша розповідь була присвячена його главі Тіму Куку. Сьогодні, 21 вересня, виповнилося 70 років Стівену Кінгу. Саме час згадати події, які й зробили його культовим автором світової літератури.

Його називають Королем жаху. Але коли запитують, навіщо він пише свої жахливі історії, письменник відповідає: «Чому ви вважаєте, ніби у мене є вибір?» Вибору в нього дійсно не було. Він бачив загибель свого однолітка під колесами товарного поїзда. Він почав писати, намагаючись заглушити проблеми, викликані слабким здоров’ям. А ще – його батька забрали марсіани. Так, принаймні, говорила мати. Переживши її смерть, алкогольний та наркотичний тумани, а також жахливу автокатастрофу, Стівен Кінг залишився Королем і в новому столітті.

«Насправді всесвіт Стівена Кінга – досить безпечне місце, щоб вижити, потрібно просто триматися подалі від штату Мен», – цей жарт зовсім недалекий від істини: дії багатьох творів автора відбуваються саме там. На містичний відтінок книжок Кінга вплинуло дуже багато подій з його життя. Взяти хоча б сам факт його народження. Його мати була безплідною. Принаймні саме такий діагноз їй поставили лікарі. Вони з чоловіком навіть взяли на усиновлення хлопчика. Але через два роки жінка несподівано завагітніла, і в 1947-му на світ з'явився Стівен.

Що стосується його батька, то він не звик довго бувати вдома. Служив на флоті, потім працював комівояжером. А одного разу вийшов за цигарками і просто зник. Напевно, тоді викрадення марсіанами було цілком розумним поясненням. Правда ж відкрилася лише через десятиліття – батько Кінга, кинувши одну сім’ю, завів іншу. Чоловік помер у 1980 році, і вони зі Стівеном ніколи не бачилися.

Главою сім’ї була мати. Вона допомагала дітям, як могла, змінюючи одну роботу за іншою, але вони все одно жили дуже бідно і часто переїжджали. У сім років маленький Стівен переключився на творчість. На горищі будинку своєї тітки він знайшов стару скриню з жахами і фантастикою. Жанр припав йому до душі. «Мені подобалося відчуття страху, – напише він пізніше. – Подобалося відчуття повної втрати контролю над почуттями».

З-під пера Кінга стали виходити перші оповідання, що завжди супроводжувалися похвалою матері. З кінця 1950-х вони з братом видавали любительську газету, заробляючи на знайомих і родичах по 5 центів за випуск. Паралельно з Кінгом-журналістом формувався і Кінг-письменник. Своє перше справжнє – тобто не «самвидав» – опубліковане оповідання називалося «Я був підлітком, який грабував могили». Воно вийшло, коли Кінг ще навчався у школі.

Далі був університет штату Мен, одруження і диплом викладача англійської мови. Ті роки – суцільна низка творчих невдач. Кінг висилає свої твори видавництвам, але раз за разом отримує відмову. Береться навіть за жанр порно, але тут інша проблема – подібну творчість він не може сприймати серйозно. Ситуацію з відсутністю грошей ускладнює поява двох дітей – і це за три роки.

Одного разу дружина Кінга випадково знаходить у сміттєвому кошику начерки нового твору. Він вважав їх невдалими, але вона попросила чоловіка дописати книгу. Це стало переломним моментом у творчості Кінга. Так з'явилася «Керрі» – роман про зацьковану школярку, яка раптово відкрила здатності до телекінезу. Як виявилося, аванс у $2500 передував продажу прав на книгу за $400 000. На Кінга, якому тоді було 26 років, припадала половина цієї суми.

Його мама ще застала успіх сина. Її смерть від раку взимку 1974-го стала для Кінга найсильнішим ударом. У наступні півтора десятиліття майбутній Король напише, мабуть, найвідоміші свої твори: від «Сяйва» і «Крістіни» до «Кладовища домашніх тварин» і «Людина, що біжить». Останній, 304-сторінковий роман, він напише лише за 10 днів. Однак більшість буде створено під впливом алкоголю і наркотиків.

Про ці роки Кінг відверто розповідав у автобіографії «Як писати книжки». Про один роман – «Куджо» – згадав, що ледве пам'ятає, як писав його. Про інший розповів так: «Навесні та влітку вісімдесят шостого я написав «Томмінокери», часто працюючи до півночі, а серце калатало сто тридцять разів на хвилину, а ніздрі заткнув ватою, щоб зупинити кокаїнову кровотечу». Тільки в 1987-му його дружина за допомогою родичів і друзів зуміла покласти край небезпечним звичкам чоловіка.

Твори Кінга часто екранізувалися. Втім, автор рідко коли залишався задоволений тим, що бачив на екрані. Почасти, напевно, тому ввів правило, що стосується молодих режисерів. Тим з них, хто хотів екранізувати його оповідання, Кінг давав таку можливість лише за $1. Але ставив умову – фільм виходить на екрани тільки після його схвалення самим автором.

Король жахів міг дозволити собі таке правило. Адже заробляв він набагато більше. Так, у 1989-му Кінг уклав контракт з одним видавництвом. Сума угоди – $35 млн, які він повинен був отримати за свої наступні чотири книги. Однак у 1997-му контракт був розірваний, адже за угодою із іншим видавництвом автор збирався отримати $17 млн тільки за одну книгу – «Мішок з кістками». До речі, згідно зі свіжим рейтингом Forbes, за минулий рік Кінг заробив $15 млн.

У 1999 році письменник ледь не загинув, потрапивши під колеса мінівена. Незважаючи на страшні рани – лише права нога була зламана в дев'яти місцях – Кінг вижив. І, звичайно, заглушити біль знову допомогла творчість. «Письменство – це ще не життя, але іноді, я думаю, може бути шляхом до життя. Це я відкрив влітку 1999 року, коли мало не загинув під фургоном», – напише він пізніше.

Цікавість до імені Кінга цього місяця безпосередньо пов’язана з останньою екранізацією його роману «Воно». Фільм уже зібрав $230 млн по всьому світу, окупившись у прокаті 6,5 разу. Критики пов’язують такий успіх із популярністю жанру хоррор, продюсери кажуть про «низькоризикові інвестиції» у кіно подібного жанру. Але є ще одна складова успіху – ім'я автора. Автора, який, незважаючи на всі труднощі та втрати минулого, продовжує складати свої «жахливі історії».

Кінг якось сказав, що встановив для себе квоту – 2000 слів на день. І поки він не напише її – не зупиниться. Здається, попри свято, сьогоднішній день не виняток.

«Чому ви вважаєте, ніби у мене є вибір?». Це ж питання, містере Кінг, напевно, ставлять мільйони людей, купуючи ваші нові книги.