Голлівудський стандарт: чому Україні ще зарано відмовлятися від газу

Українські плани щодо скорочення споживання газу більше нагадують популізм зірок американського кінематографа, залучених до екологічної політики. І при цьому не відображають реальні можливості для вирішення проблеми зростання національної економіки і скорочення шкідливих викидів для боротьби з кліматичними змінами. Чому так відбувається, розбирався Mind.

У відповідь на чергову хвилю словесної атаки проти будівництва газопроводу «Північний потік – 2» для постачання російського газу в Європу, міністр економіки Німеччини Петер Альтмайер в інтерв'ю Reuters, яке інформагентство вчора опублікувало на своєму сайті, наголосив на необхідності збереження газового транзиту через Україну після 2019 року. За його словами, від виконання цієї умови залежить, чи буде завершений новий проект «Газпрому».

Схожу точку зору раніше висловлювала канцлер ФРН Ангела Меркель під час візиту до Києва. Вона вважає, що Берлін зможе використовувати «Північний потік – 2» в якості інструменту контролю і впливу на агресивну політику Кремля, в тому числі для захисту інтересів України, оскільки отримає можливість управляти потоками російського газу.

Але зазначені можливості – не основна причина, яка змушує ФРН розраховувати на розширення газотранспортної інфраструктури в партнерстві з «Газпромом». Як зазначив Петер Альтмайер, в найближчі роки Європа і, зокрема, Німеччина, зіткнуться з «сильним зростанням попиту на газ». Для цього країни регіону на додаток до довгострокових газових контрактів будують термінали для імпорту скрапленого природного газу (СПГ) від різних виробників, щоб диверсифікувати поставки і тим самим забезпечити стабільність газозабезпечення, а також зміцнити енергобезпеку регіону.

Скільки газу потрібно світу? Подібні очікування закладені в останньому прогнозі Міжнародного енергетичного агентства (МЕА, структура Організації економічного співробітництва та розвитку), опублікованому місяць тому. В оновленій редакції цього документа говориться, що річне споживання газу у світі зросте майже до 5,4 трлн куб. м (+43,8% до 2017 року), а до 2040 року торгівля газом виросте до 1289 млрд куб. м на рік. Понад чверть усіх світових поставок, як пророкує МЕА, буде забезпечувати Росія.

Головний зараз для російського газу ринок – країни Євросоюзу – до 2040 року припинить бути таким, вважають у МЕА. В середині 2020-х рр. попит на імпортний газ в Європі досягне максимуму – 409 млрд куб. м в рік, а частка російського газу, як і зараз, триматиметься приблизно на позначці 37%. Потім попит на газ в Європі почне спадати, але одночасно з цим спадатиме і внутрішній європейська видобуток, отже до 2040 року російський експорт складатиме приблизно 140 млрд куб. м на рік, прогнозують аналітики МЕА.

Жорстка стратегія трубопровідного експорту, заснована на монополії «Газпрому», може не витримати конкуренції з інтенсивно зростаючою пропозицією СПГ, у тому числі російськими гравцями, пишуть аналітики МЕА. Розвиток торгівлі СПГ в кінцевому рахунку може стати причиною принципової зміни ставлення Росії до експорту трубопровідного газу, припускають вони. СПГ в прогнозі МЕА приділяється істотна роль – на нього, вважають його автори, до 2040 року припадатиме близько 60% світової торгівлі газом.

Чому Україна «не в тренді»? Заява німецького міністра і прогноз МЕА, в яких акцентується на тенденції зростання попиту на газ в найближчі 20 років, змушують також інакше поглянути на вирішення проблеми енергоефективності в Україні. Офіційну позицію в цьому питанні відображає Державне агентство енергоефективності. У матеріалах на його сайті йдеться про головну мету – «скорочення споживання і заміщення газу».

На перший погляд, це дійсно актуальна проблема для України, економіка якої довгі роки розвивалася завдяки поставкам порівняно недорогого російського газу. Тісні дружні зв'язки Москви і Києва дозволяли українському бізнесу ігнорувати питання про скорочення витрат на енергоресурси. Але коли політичний конфлікт між країнами закрив доступ до дешевого імпорту від «Газпрому», ситуація змусила вживати рішучих заходів для оптимізації споживання газу в різних секторах економіки. Ефект не змусив довго на себе чекати. За даними Держенергоефективності, яке посилається на статистику НАК «Нафтогаз України», з 2014 по 2017 рік споживання газу на внутрішньому ринку впало на 24% (без урахування даних щодо анексованого Криму та окупованих територій Донбасу). А до 2022 року є потенціал скоротити цей показник ще на 27%.

Проблема в тому, що такий прогноз швидше відображає політичну доцільність, але ігнорує еволюцію енергоринку, зав'язану на вирішенні кліматичних проблем і поступовому переході від викопних видів палива до поновлюваних джерел як основних в енергозабезпеченні споживачів.

Що таке «енергетичний перехід»? Особливість цього енергетичного переходу (він також називається «енергетичним транзитом») – у тому, що замість вугілля і нафтопродуктів, які становлять найбільшу загрозу для екології та клімату, основна роль в енергопостачанні на певному етапі відводиться природному газу.

Технології відновлюваної енергетики ще не здатні стабільно задовольняти споживчий попит за прийнятними цінами. Тому уряди передових західних економік роблять ставку на використання природного газу, який з усіх видів викопного палива зараз стає найбільш гідною і доступною альтернативою енергоресурсів, що не завдає значної шкоди навколишньому середовищу. Адже енергоефективність – це не синонім скорочення в частині споживання енергоресурсів, а їх ефективне використання, що не завжди говорить про доцільність зменшення у витратах. Отже, на перший план виходять не кількісні зміни в стратегії енергоспоживання, а перш за все – якісні.  На цьому, зокрема, побудований прогноз МЕА до 2040 року, в якому йдеться про тенденції до зростання споживання газу в світі для енергоефективності.

Чому газу знадобиться більше? Енергетичний перехід до поновлюваних джерел через збільшення використання газу в енергосистемі – це також концепція сучасної економіки Німеччини і Франції – ключових країн ЄС, компанії яких стали партнерами «Газпрому» по «Північному потоку – 2» (крім німецьких Wintershall і Uniper, до його будівництва долучилися також австрійська OMV, французька Engie, британсько-голландська Shell).

Нарощування споживання газу – це також сучасна реальність економіки США. Але тут в середовищі громадських активістів з'явилися противники його поширення. Вони побоюються наслідків фрекінгу – технології видобутку сланцевого газу, завдяки якій США зміцнили свою значимість на політичній і економічній карті світу. В специфічну кампанію виявилися втягнуті навіть голлівудські зірки Джейн Фонда і Марк Руффало, а також медіа-магнат Тед Тернер. Але як справедливо зауважив автор публікації в Forbes – інженер-хімік з 25-річним досвідом у нафтогазовій галузі Роберт Репьер, «природний газ вже став тим перехідним паливом, мостом в майбутнє відновлюваної енергетики, але його опоненти вважають за краще це не помічати».

Навіщо Україні більше газу? Досвід західних країн свідчить про те, що можливості для збільшення споживання газу існують і в Україні, влада якої декларує плани забезпечити зростання національної економіки. Це є однією з важливих умов для досягнення такої мети, якщо держава також прагне дбати про навколишнє середовище і виконання міжнародних зобов'язань щодо боротьби зі зміною клімату.

Але зараз, коли між Москвою і Києвом розвивається політичний конфлікт, ця тема не посідає провідного місця в порядку денному уряду та інших структур в системі державного управління. Адже інакше довелося б владі говорити не стільки про заміщення газу, скільки про зниження витрат на його імпорт. А це завдання  складно вирішити без врегулювання протистояння з Москвою. На європейському ринку поки немає альтернативних постачальників, здатних заманити покупців більш конкурентоспроможними пропозиціями, ніж «Газпром», тому російський газ залишається затребуваним ресурсом. Минулої осені попит європейських трейдерів на блакитне паливо перевищив очікування «Газпрому», який організував для них торги на власному електронному майданчику.

Передумови для налагодження газових відносин Москви і Києва закладені в конфлікті навколо «Північного потоку – 2», незважаючи на ті політичні пристрасті, які він спровокував по обидва боки Атлантики. Німеччина, судячи з усього, не налаштована поступатися опонентам проекту і прислухатися до закликів США і України. Про це говорить міністр економіки країни Петер Альтмайер. В інтерв'ю Reuters він підкреслив, що на позицію Берліна щодо «Північному потоку – 2» не вплине навіть «велика помилка» Росії в Керченській протоці, коли були захоплені українські військові кораблі, але вона «не покращить позицію Росії в інших питаннях».

А це означає, що на Україну чекають великі переговори за участю Євросоюзу, Німеччини і Росії, в ході яких мають бути вирішені спірні питання в газових справах, що хвилюють усіх причетних. Мета Берліна – не тільки забезпечити свою економіку порівняно доступним російським газом, а й зберегти політичне лідерство в Євросоюзі, яке неможливе без узгодження інтересів з іншими учасниками цього регіонального об'єднання, а також його сусідами. За попередньою інформацією, такі багатосторонні переговори можуть початися вже за місяць, у січні 2019 року.

Telegram-канал автора: ROTHSCHILD QUEST: ENERGY TRENDS