Хто «найзеленіший»: як передові країни Європи розвивають альтернативну енергетику

Минулого тижня Європейський парламент заявив, що підтримує пропозицію про повну відмову до 2030 року від спалення вугілля заради отримання енергії на території ЄС. Європарламентарі дійшли висновку, що шкода, якої завдають навколишньому середовищу (а отже, і здоров’ю людей) викиди вугільної енергетики, більша, ніж економічний зиск від цього виду генерації. За таку пропозицію проголосували 446 євродепутатів, 146 висловилися проти, а лише 79 – утрималися.

До такого рішення Європа йшла не один рік. Як компенсатори на заміну вугільним тепло- та електростанціям розглядалися більш активне використання газу та розвиток відновлюваної енергетики. Причому стосовно ВДЕ країни Євросоюзу вже перейшли до другого етапу становлення ринків – відходу від стимулюючого («зеленого») тарифу до аукціонної системи визначення ціни на електроенергію, вироблену з відновлюваних джерел.

Натомість Україна лише наближається до такого переходу. Як писав Mind, на розгляді у Верховній Раді знаходиться законопроект № 8449-д про забезпечення конкурентних умов виробництва електроенергії з альтернативних джерел. Документ поки пройшов лише перше читання, і енергетична галузь завмерла в очікуванні остаточного його ухвалення. На жаль, цей процес затягнувся, що навіть викликало невдоволення з боку Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), Світового банку і Міжнародної фінансової корпорації (IFC), які виступають фінансовими донорами багатьох проектів «зеленої» енергетики в Україні.

І поки український парламент лише підходить до затвердження передової ринкової системи в цій галузі, Mind пропонує розглянути, як функціонують передові європейські ринки відновлюваної енергетики, на що спираються та які результати мають.

Великі держави Європи все ще далекі від заповітної мети Євросоюзу – довести частку енергії вітру, сонця, води та інших поновлюваних джерел у загальному енергоспоживанні (електрика + тепло + транспортне паливо) до 20% до 2020 року. У Німеччині та Франції ця частка зараз становить близько 16%, а в Британії – лише 10%.

Локомотивами, що тягнуть Європу в нову еру відновлюваної енергетики, є скандинавські держави – Швеція (55%), Фінляндія (41%) і Данія (36%). Завдяки урядовим програмам підтримки, ці невеликі північні країни мають сильні позиції на глобальному ринку енергетичних інновацій. І крім очевидних переваг від переходу на поновлювані джерела – енергетичної незалежності та поліпшення екології – вони отримують чималі доходи від експорту технологій і обладнання.

Швеція – чемпіон ЄС з переходу на відновлювану енергію

Населення: 10 млн

Споживання енергії (2017 рік)	ТВт*год
Ядерне паливо	184
Біомаса	143
Нафта	122
Гідроенергія	65
Вугілля	21
Енергія вітру	18
Природний газ	11
Інше	17
Імпорт електроенергії	-19
Загалом	565

Джерело: energimyndigheten.se

Спочатку поштовхом до переходу Швеції на відновлювану енергетику послужила нафтова криза 1973 року, коли через «нафтове ембарго» арабських держав вартість чорного золота в країнах Заходу злетіла вчетверо. Швеція, яка на той час генерувала з імпортної нафти 75% електрики, зазнала найсильнішого шоку. Для забезпечення енергетичної безпеки Стокгольм почав впроваджувати «24-реакторну програму».

З 1974 року Швеція повним ходом почала будувати чотири атомні електростанції. У п'ятирічний термін було побудовано і запущено шість ядерних реакторів, розпочато будівництво ще шести. Однак уже в 1980 році Стокгольм вирішив повернути цей процес назад. Злякавшись наслідків аварії, що сталася на американській АЕС Три-Майл-Айленд, уряд Швеції провів референдум і вирішив переорієнтуватися на більш безпечні види енергії. Число реакторів було вирішено обмежити 12, а вироблену на них електрику було оподатковано, що наразі складає близько 0,75 євро/кВт*год і формує близько третини її собівартості.

Звернувши увагу на наявність у себе безлічі річок і лісів, Швеція почала стимулювати будівництво гідростанцій для вироблення електрики, а також виробництво біомаси для обігріву. Щоб мотивувати підприємців зводити на річках міні-ГЕС, уряд зобов'язався відшкодовувати їм 15% вартості споруд. А субсидіями для виробників тепла з біомаси стало позбавлення їх від надзвичайно високого вуглецевого податку ($168 за тонну CO2), яким у Швеції були обкладені всі системи теплопостачання, що працюють на викопному паливі.

У 2003 році Стокгольм прискорив перехід на поновлювані джерела, запровадивши унікальну в своєму роді систему квот і «зелених сертифікатів». Власники ГЕС, яких у Швеції з'явилося понад 2000, а також вітрових та сонячних електростанцій отримують сертифікат на кожну мегават-годину виробленої ними відновлюваної електроенергії. Ці сертифікати вони можуть продавати на відкритому ринку постачальникам і великим споживачам електрики, кожному з яких держава встановлює квоту – кількість сертифікатів, обов'язкових до пред'явлення. Компанії, що не виконали квоту, змушені сплачувати державі грошові штрафи в розмірі 150% від середньоринкової вартості тих сертифікатів, яких не вистачає.

Переведення транспорту з бензину і дизеля на біопаливо уряд Швеції почав у листопаді 2005 року, видавши «Заправковий указ», який зобов'язує кожну АЗС мати як мінімум одну колонку з біопальним. Усі компанії, які постачають, імпортують і виробляють нафтопродукти, були обкладені енергетичним та екологічним податками. Біопальне від цих податків звільнили. З кожним роком все більша кількість біопалива в обов'язковому порядку має підмішуватися до нафтопродуктів. Зараз його частка повинна становити не менше 2,6% у бензині та не менше 19,3% – у дизелі.

Механізмами квот і податкового тиску Швеція незабаром зможе витіснити вугілля і газ зі своєї енергетики. У довгостроковій перспективі Стокгольм планує відмовитися і від нафти. У 2016 році Стокгольм озвучив амбітну мету: створити на 100% відновлювану енергетику не пізніше 2040 року. А до 2045 року Швеція планує стати першою вуглецево-нейтральною індустріальною державою, домігшись нульового балансу викидів вуглекислого газу.

Фінляндія – лідер із виробництва енергії з лісової біомаси

Населення: 5,5  млн

Споживання енергії (2017 рік)	ТВт*год
Деревне паливо	101
Нафта	86
Ядерна енергія	65
Вугілля	32
Природний газ	18
Імпорт електроенергії	20
Торф	15
Гідроенергія	15
Енергія вітру	5
Інше	18
Загалом	378

Джерело: stat.fi

«Лісовій нації» Фінляндії з корисними копалинами не пощастило. Нафта, газ і вугілля для своїх потреб країна змушена імпортувати, і стрибки цін на ці товари щоразу боляче б’ють по її економіці, яка потребує багато енергії для забезпечення великих промислових виробництв та обігріву будинків довгими холодними зимами.

Як і Швеція, у 1970 роках Фінляндія сфокусувала сили на будівництві атомних електростанцій і до 1981 року мала чотири працюючих ядерних реактори, що були визнані одними з найбільш надійних і ефективних у світі. Однак подальший розвиток атомної енергетики загальмувався: у 1980-х роках фінські компанії не могли отримати дозвіл на будівництво нових реакторів через радіоактивні опади, що випали на Фінляндію після аварії на Чорнобильській АЕС, а в 1990-х роках – через відсутність політичної підтримки.

Залежна від імпортної електрики країна, 3/4 території якої вкрито лісами, почала активно надавати гранти на дослідження і розробки в сфері отримання енергії з власних природних ресурсів. Це призвело до появи цілої низки нових технологій, таких як виготовлення біоетанолу з деревини та соломи. Щоб втілити ці розробки в життя, Фінляндія щедро субсидує будівництво енергетичних потужностей, що працюють на лісовому паливі. Компаніям, муніципалітетам і співтовариствам уряд відшкодовує 30% вартості проекту, або 40%, якщо в ньому використані нові технології.

Фінляндія підтримує «зеленими» тарифами і зменшеними на 50% податками на викиди парникових газів виробників відновлюваної енергії багатьох видів, зокрема, з вітру, сонця і хвиль. Але для біогазу і деревної біомаси, крім іншого, передбачений особливо потужний стимул – «теплові бонуси». Власникам комбінованих енергосистем, генеруючих з «лісового палива» одночасно і електрику, і тепло, уряд виплачує 50 євро за кожну вироблену мегават-годину енергії з біогазу і 20 євро за кожну мегават-годину енергії з деревного палива.

Тепло- і енергосистеми Фінляндії стійко нарощують споживання деревини на 4% у рік, не лише отримуючи її з фінських лісів, а й збільшуючи імпорт з Росії. Наразі частка «лісового палива» в загальному енергоспоживанні Фінляндії складає 27%, і потенціал для зростання цього сектору все ще великий. Він вбачається в більш інтенсивному вирощуванні та збиранні лісової сировини, а також у подальшому вдосконаленні технологій отримання енергії з деревини.

Задекларовані цілі Фінляндії вельми амбітні. Країна оголосила про плани до 2050 року зменшити емісію парникових газів уп'ятеро проти рівня 1990 року, пообіцяла повністю припинити використовувати вугілля для виробництва енергії до 2030 року, збільшити частку відновлюваної енергії в загальному споживанні до понад 50% у 2020-х роках, а в дорожньому транспорті збільшити частку біопалива з 18% у 2021 році до 30% у 2030 році, скоротивши при цьому споживання нафтопродуктів на 50%.

Данія – рекордсмен з виробництва вітрової енергії на душу населення

Населення: 6 млн

Споживання енергії (2017 рік)	ТВт*год
Нафта	79
Біомаса	46
Природний газ	33
Вугілля	18
Енергія вітру	15
Сміття	5
Імпорт електроенергії	4
Загалом	208

Джерело: ens.dk

На відміну від Швеції і Фінляндії, Данія після нафтової кризи 1973 року пішла простим шляхом – переорієнтувалася з нафти не на атомну енергетику, а на вугільну. У 1984 році 96% своєї електроенергії Данія виробляла з імпортованого вугілля. Однак щорічне спалювання дюжини мільйонів тонн «чорного золота» відчутно погіршувало екологію, і в країні посилювався запит на «очищення» енергетики.

Політичні дискусії в 1980-х роках визначили два подальших стратегічних напрямки розвитку. По-перше, Данія вирішила розробляти власні ресурси нафти і газу в Північному морі. По-друге, країна націлилася здійснювати повний перехід на «зелену» енергію, відмовляючись від викопного палива. Обидві стратегії спрямовані на те, щоб Данія ніколи більше не виявилася залежною від ласки світових ринків нафти.

Національним пріоритетом було обрано вітрову енергетику, для запуску якої у другій половині 1980-х років Данія робила держзамовлення на закупівлю вітрових турбін, фінансувала дослідження і розробки, субсидувала будівництво. Свого часу уряд відшкодовував компаніям 30% вартості вітроенергоустановок, згодом зменшивши розміри цих виплат до 20 і 10%.

З 1992 року Данія почала впроваджувати більш прогресивні механізми підтримки. Вона обклала споживачів викопного палива вуглецевим податком, що становить зараз $31 на тонну СО2. А в 1993 році ввела «зелений» тариф, який зробив виробництво вітрової електроенергії конкурентоспроможним. Данія гарантує власникам «вітряків» доплати до ринкової ціни в розмірі 0,25 данських крон (близько 1 грн) за кожен вироблений кіловат енергії протягом десятирічного періоду з моменту початку генерації.

Індустрія вітрової енергетики в Данії отримала масову підтримку населення. До 1996 року десятки тисяч сімей Данії об'єдналися у 2100 кооперативів для покупки великих і дорогих вітрових турбін. Головним стимулом подальшого просування приватної вітрової енергетики стала запущена в 1998 році система чистого вимірювання. Вона дала можливість окремим домогосподарствам, які володіють невеликими вітроенергоустановками, підключатися до загальної електромережі та отримувати оплату за електроенергію, що віддається в мережу.

У 2017 році Данія побила власний світовий рекорд – її вітроелектростанції покрили 43% усіх потреб у електроенергії. Збільшити цю частку до 50% уряд розраховує вже до 2020 року, а протягом наступних 15 років (до 2035-го) планує повністю перейти на відновлювані джерела при виробництві електрики і тепла. Заборону на спалювання вугілля і нафтопродуктів на електро- і теплостанціях Данія має намір ввести не пізніше 2030 року, залишивши допустимим з викопного палива тільки газ.