Нові комбінації на зеленому сукні: як Володимир Зеленський будуватиме відносини з олігархами

Нові комбінації на зеленому сукні: як Володимир Зеленський будуватиме відносини з олігархами

Чому теза про швидку перемогу над «диктатом великого бізнесу» в Україні поки нежиттєздатна

Цей матеріал також доступний російською
Нові комбінації на зеленому сукні: як Володимир Зеленський будуватиме відносини з олігархами
Кадр з фільму "Слуга народу - 2"
Фото: Студія "Квартал-95"

Результати президентських виборів показали, що переможцю перегонів Володимиру Зеленському, судячи з регіонального розподілу голосів, вдалося не лише об'єднати Україну, але й позбавити громадян ілюзії, що країна звільнилася від впливу олігархів. Проблема не стільки в персоні Ігоря Коломойського, з яким пов'язують політичний успіх засновника «Студії Квартал-95», скільки у специфіці української політичної системи, життєздатність якої забезпечується конкуренцією великого бізнесу у владі.

Чому олігархи – основа української економіки?

Така ситуація розвивається з моменту розпаду Радянського Союзу, коли вся суспільно-політична система в незалежній Україні стала будуватися навколо інтересів власників фінансово-промислових груп, на яких і в наші дні продовжує триматися національна економіка.

У той період краху комуністичної системи і невизначеності, що настала потім, вони виявилися єдиною дієздатною силою. Тому цілком закономірно, що навколо власників великих підприємств, придбаних за безцінь у результаті «прихватизації», почала формуватися нова українська держава зі своїми інститутами.

Згодом олігархи стали «купувати» собі політиків, створювати банки, політичні партії, медіахолдинги, об'єднуватися в ситуативні союзи. Їхні інтереси враховувалися на міжнародному рівні. Наприклад, під час врегулювання українсько-російських газових конфліктів, коли основним бенефіціаром виступала «група RosUkrEnergo».

Президент Петро Порошенко – теж з когорти олігархів, але він завбачливо мовчав про це, перебуваючи на найвищій державній посаді, а також у дискусіях зі своїм головним опонентом під час виборчих перегонів. Однак тема з новою силою вийшла на публічний рівень на шоу-дебатах, які пройшли на стадіоні «Олімпійський» напередодні другого туру виборів. Коли Порошенко вирішив дорікнути Володимиру Зеленському роботою на олігарха, актор нагадав, що всі українські телеканали належать олігархам. І один з таких власників – сам Порошенко.

Про що це говорить?

Що державна система, заснована на інтересах фінансово-промислових груп, які належать олігархам, – це така ж даність для громадян України, як і особиста сімейна історія, яку при народженні не обирають, але з плином життя можна змінити і вивести на новий рівень благополуччя.

Коли події 2014 року завдали сильного удару по звичній державній конструкції країни, здавалося, влада олігархів у ній закінчилася. Ігор Коломойський публічно капітулював і здав активи, Дмитро Фірташ опинився в Австрії під слідством. Лише через два роки після революції стало зрозуміло, що Рінат Ахметов не просто втримав свої позиції в українській енергетиці, а й зміг їх навіть посилити. Збільшив статки до кінця президентського терміну і Петро Порошенко. Але одноосібно сконцентрувати і утримати у своїх руках владу, як це зробив Владімір Путін у Росії, йому не вдалося.

Звідки пішов запит на «нове обличчя»?

«Я – результат ваших помилок, Петре Олексійовичу», – так пояснив свою популярність Володимир Зеленський, який отримав розгромну перемогу з триразовою перевагою голосів. Його висновки знаходять підтвердження в соціології Gallup: напередодні президентських виборів рівень довіри жителів України до влади становив 9% – це найнижчий показник у світі, який в нашій країні тримається два роки поспіль.

Для команди Порошенка така статистика не стала сигналом до змін. Його виборча кампанія орієнтувалася на цінності, які зараз втратили актуальність, хоча були затребувані в Україні під час виборів 2014 року, коли країна опинилася перед обличчям несподіваного агресивного протистояння з Росією через анексію Криму та збройний конфлікт на Донбасі. Однак через п'ять років військова риторика вже не настільки вражала електорат – далася взнаки втома від корупції, лицемірства влади і штучного стримування реформ.

Але ігнорувати громадську думку виявилося неможливо навіть при українській електоральній системі, що дозволяє у великих обсягах залучати адмінресурс. Як виявилося, все це працює лише при певному рівні суспільної толерантності або суспільної байдужості. Якщо влада не користується популярністю, виборці переважною більшістю схильні підтримувати альтернативних кандидатів.

Не виправдала себе й ідея, що війна все спише, якщо ти воюєш з могутнім ворогом і навіть його стримуєш. Виборці віддали свої голоси за кандидата, який старанно демонстрував образ «хлопця з народу». Тут знайшли відображення надії на зміни, пов'язані з приходом до влади представника нового покоління, не обтяженого політичним досвідом і корупційним шлейфом.

Багато хто поки навіть не знає, чого очікувати від Володимира Зеленського. Але ця невизначеність виявилася для більшості привабливішою, ніж напружена стабільність, в яку занурилася Україна за останні роки. Виборча програма кандидата-переможця була заснована на внутрішньому порядку денному, а не на пошуку зовнішнього ворога – чим займався Порошенко, дзеркально відображаючи поведінку Путіна. Також виборців привернув заклик, що змінюватиме державу не одноосібно Володимир Зеленський, а «разом з народом».

Чи виправдаються електоральні надії?

Звичайно, ніхто не дає гарантій, що саме так усе і складеться. Очевидно, буде багато перешкод, а будь-яке зачарування може закінчитися розчаруванням.

Bloomberg малює три сценарії розвитку ситуації в Україні.

Перший: Зеленський – маріонетка олігарха.

Другий: Зеленський – слабкий невмілий лідер, не здатний долучитися до важелів управління (але це не катастрофа – країна просуватиметься далі європейським шляхом до парламентської демократії).

І третій: Зеленський, що «з'їв собаку» на управлінні медіа-активами, забирає владу і користується підтримкою провідних реформаторів, на рахунку яких – головні економічні досягнення Порошенка (мова про широке коло людей – від Міхеїла Саакашвілі, екс-президента Грузії та колишнього губернатора Одеської області, до Олександра Данилюка, який з вересня 2015 року по червень 2018-го працював у Порошенка заступником голови Адміністрації Президента). Але оскільки ключових міністрів призначає парламент, потрібно дочекатися осінніх виборів і подивитися, скільки мандатів наберуть союзники нового президента, відзначає агентство.

Як почуватимуться олігархи при президенті Зеленському?

Серйозним випробуванням для нового глави держави стане розвиток відносин з Ігорем Коломойським, який явно розраховує взяти реванш і повернути собі вплив в Україні. На його користь суди вже винесли кілька рішень, пов'язаних з націоналізацією ПриватБанку. Є ризики, що це зашкодить співпраці України з міжнародними фінансовими організаціями.

Серед можливих бенефіціарів перемоги Володимира Зеленського – Дмитро Фірташ і група RosUkrEnergo.

Відомо, що Ігор Коломойський підтримує тісні контакти з Вадимом Рабиновичем, лідером партії «Опозиційна платформа – За життя», до діяльності якої також причетні Юрій Бойко і Віктор Медведчук. Напередодні президентських виборів в Україні вони їздили до Москви на зустріч з прем'єр-міністром РФ Дмитром Медведєвим і очільником «Газпрому» Олексієм Міллером, які заявили про готовність відновити постачання газу в Україну за прийнятними цінами.

Нові комбінації на зеленому сукні: як Володимир Зеленський будуватиме відносини з олігархами
Дмитро Медведєв (зліва) і Костянтин Чуйченко у студентські роки

Актуальності розмовам про це додала реакція Дмитра Медведєва на перемогу Володимира Зеленського. Російський прем'єр написав у Twitter про можливе поліпшення відносин між Москвою і Києвом, тому що є «явний запит» на нові підходи у вирішенні існуючих проблем. «Для поліпшення відносин між Росією і Україною необхідні чесність, прагматичний і відповідальний підхід, розсудливість. І, звичайно, розуміння глибинної цінності відносин народів наших країн», – зазначив прем'єр РФ.

Ці слова про нові можливості для вибудовування партнерства з Україною набувають особливого змісту, якщо врахувати, що серед підлеглих Дмитра Медведєва – його давній соратник Костянтин Чуйченко, який забезпечував юридичний супровід проекту RosUkrEnergo.

Рінат Ахметов, найбагатший і найвпливовіший олігарх, успішно розвивав свій бізнес у період президентства Петра Порошенка. Посварившись з Юрієм Бойком, на президентських виборах він підтримав Олександра Вілкула – і схибив. Але завдяки цьому зараз Ахметов має можливість демонструвати нейтралітет і спостерігати за вируванням пристрастей навколо перерозподілу сфер впливу у владі. Зате альянс Володимира Зеленського з Рінатом Ахметовим може допомогти новому президенту віддалитися від інших олігархів, які вкладали певні ресурси в його обрання або просто розраховують ним скористатися.

В українській політиці намітилися тектонічні зрушення, результат яких багато в чому залежатиме від того, як Володимир Зеленський будуватиме відносини з великим бізнесом, на якому тримається благополуччя країни. Хоча поки що, як зазначає політолог Володимир Фесенко, найбільший вплив на Зеленського справляють не політтехнологи чи люди з оточення Коломойського, а друзі зі «Студії Квартал-95», з якими він приймав рішення про похід у політику – їм він найбільше довіряє. «Зеленський – це покоління Pepsi, яке від самого початку визнає домінування західних цінностей. І це ж характерно для більшої частини його команди», – вважає експерт.

Telegram-канал автора: ROTHSCHILD QUEST: ENERGY TRENDS

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті