Газ-2019: три основні геополітичні тренди року, що минає

Передноворічна історія з підписанням контракту на транзит російського газу через Україну з 2020 року, швидше за все, закінчиться найближчими днями офіційним підписанням комерційних угод між «Нафтогазом», «Газпромом» і «Оператором ГТС України». Але цей сюжет напевно отримає бурхливий розвиток, коли в публічному обговоренні почнуть спливати якісь маловідомі деталі, здатні вплинути на оцінку наслідків нових українсько-російських газових домовленостей.

Цю ситуацію, як кубик Рубіка, будуть багаторазово збирати заново всі бажаючі – вигідним для того чи іншого учасника боком догори. Однак її проміжний підсумок – сам факт газового діалогу між Києвом і Москвою з підписанням протоколу – вже гідний по праву вважатися найбільш яскравим і символічним завершенням року, що минає.

Передчасно стверджувати, що конфлікт «Нафтогазу» з «Газпромом» вичерпаний. У компаній залишаються важливі неврегульовані питання. Серед них, наприклад, оплата поставок на тимчасово окуповану територію Донецької та Луганської областей і умови прямих контрактів «Газпрому» з українськими споживачами з промисловості. Але конструктивна, хоча й напружена взаємодія «Нафтогазу» і «Газпрому» налаштовує на те, аби зробити висновки про найбільш значущі наслідки цього корпоративного протистояння для європейського газового ринку.

Три головні ідеї – в огляді Mind.

Українська газотранспортна система була побудована як частина єдиної системи газопостачання СРСР понад півстоліття тому, в тому числі для експорту газу з Сибіру до Німеччини. Можливості України заробити на експлуатації цієї радянської спадщини в наші дні залежать від того, наскільки активно «Газпром» торгує з Європою.

Але політичне протистояння Києва та Москви після анексії Криму Росією і початку збройного конфлікту на Донбасі внесло корективи у сформовані взаємини не тільки між сусідніми країнами, але також між «Газпромом» і «Нафтогазом».

Під тиском політичних обставин в українському держхолдингу вирішили обмежити взаємодію з «Газпромом». Тоді ж на порядку денному «Нафтогазу» постало питання про те, щоб відмовитися від російського транзиту, нарощувати закупівлі газу на європейському ринку за реверсом і переорієнтувати газопроводи на більш масштабну торгівлю з країнами ЄС, а також створення газового хабу на західноукраїнському кордоні.

Такий сценарій має свій економічний і стратегічний зміст. Однак він вимагав швидкого і ефективного прийняття рішень не тільки на рівні топ-менеджменту «Нафтогазу», а й в структурі виконавчої влади. Реальність передбачувано внесла свої корективи в цей процес, перетворивши його на довготривалу епопею, яка супроводжувалася гучними скандалами і підкилимними інтригами.

Паралельно Україна разом з деякими європейськими країнами (перш за все, Польщею і Литвою) протистояла будівництву газопроводу «Північний потік – 2», який «Газпром» реалізує з партнерами з Німеччини, Австрії та Франції.

Ці дві сюжетні лінії, розтягнувшись у часі, у результаті зіграли злий жарт і з «Газпромом», і з «Нафтогазом». Непримиренний конфлікт, який демонстрували компанії всьому ринку, підірвав довіру як до українського газового транзиту, так і до майбутніх поставок російського газу «Північним потоком – 2».

Тому в ЄС стали все більше звертати увагу на альтернативні можливості експорту і почали активно будувати СПГ-інфраструктуру. Тепер поставки скрапленого газу до Європи постійно зростають і в листопаді досягли рекордних 12,7 млрд футів на день, а за підсумком III кварталу 2019 року покрили 23% всього імпорту газу в країни Євросоюзу. Поставки російського газу, що йдуть через Україну, за цей самий період виявилися майже на 9% нижче, ніж у III кварталі 2018 року.

Завдяки тому що європейські споживачі отримали доступ до більш широкого кола постачальників, у ЄС наростили закупівлі СПГ у Катару, США, російської компанії «Новатек», і цими країнами потенційні можливості для імпорту СПГ не обмежуються.

Більш слабка і вразлива позиція змушує учасників політичного процесу в Україні шукати в діях президента США Дональда Трампа, спрямованих проти «Газпрому», причини, пов'язані із захистом українських інтересів. І на поверхні їх можна знайти. Але якщо дивитися глибше, то завжди виявляється, що господар Білого дому в першу чергу має на меті інтереси США і підвищує ставки доступними способами в торгових війнах, які він веде з американськими конкурентами на міжнародній арені.

Так вийшло і з резонансним включенням санкцій проти «Північного потоку – 2» і «Турецького потоку» в оборонний бюджет США на 2020 фінансовий рік. Після того як Трамп без вагань підписав законопроект, в якому прописані загрози замороження активів, фінансових операцій та анулювання віз, будівництво газопроводу «Північний потік – 2» під самий кінець року довелося призупинити. Швейцарський підрядник «Газпрому» – компанія Allseas вирішила не йти проти Держдепартаменту і вивела всі свої судна із зони будівництва в Балтійському морі.

Але хоча Дональд Трамп затвердив заходи проти одного з найбільших проектів Кремля, всередині США популярна точка зору, що він запізнився. «Північний потік – 2» вже побудований майже на 90 %.

Тільки тепер консорціум «Газпрому» з європейськими компаніями планує завершити проект не навесні 2020 року, як анонсувалося раніше, а в другій його половині.

Одночасно продовжують псуватися відносини між Європою та США, які почали новий етап торгових воєн, взаємно обговорюючи введення нових мит на поставку різних товарів. Також залишається невирішеною суперечка з приводу вкладу європейців у бюджету НАТО.

Складається враження, що Трампа насправді не дуже хвилюють взаємини Росії, України і ЄС. Він продовжує робити свою Америку великою так, як вважає за потрібне, розриває старі торгові та політичні угоди, щоб укласти нові на вигідніших умовах.

Тому і висунуті до «Північного потоку – 2» претензії можуть стати для Вашингтона предметом торгу і розміну в складних переговорах з Брюсселем. А за відмову від претензій Трамп може наполягти, наприклад, на вигідних тарифах або контрактах на поставку американського СПГ. Така перспектива несе ризики не тільки експорту «Газпрому» в ЄС, але і транзитним доходам України. Водночас саме російські поставки трубопроводами з різних напрямків здатні додати гнучкості європейському ринку, бо можуть компенсувати будь-який дефіцит з боку конкурентів.

Екологія та боротьба зі зміною клімату посіли центральне місце в політиці ЄС. Європейці відмовляються від викопного палива. Але природний газ, як найбільш кліматично нейтральний енергоресурс, у найближчі 10–20 років, за різними прогнозами, займатиме значне місце на ринку. Це важливий політичний сигнал, який на тлі загострення відносин із США провокує Євросоюз шукати можливості для зміцнення власного геополітичного впливу та обмеження втручання з іншого боку Атлантики.

«Світ стає багатополярним, як і фінансовий сектор. США більше не є безперечним гегемоном на політичній арені. Залежність світових енергетичних ринків від всеперемагаючого долара починає хвилювати людей всюди. Застосування вторинних (екстериторіальних) санкцій спонукає різні країни шукати альтернативи», – йдеться в публікації французької газети Le Monde.

Її автори зазначають, що після 18 березня 2014 року, коли Кремль оголосив про приєднання Кримського півострова до Росії, саме вторинні санкції стали для Вашингтона найсильнішою зброєю. Вони націлені на часткове блокування доступу Москви до міжнародних фінансових ринків через заборону транзакцій у доларах США. Також вони забороняють здійснювати фінансові операції в американській валюті з контрагентами з Росії будь-яким фізичним і юридичним особам.

Простіше кажучи, світове ділове співтовариство несподівано зіткнулося з серйозною проблемою через умови, які диктує Вашингтон: «Якщо ви ведете справи з нашими опонентами, забудьте про американський ринок. Крім того, ви піддаєте себе ризику сплати штрафів, якщо порушуєте закон США».

У Європі, на тлі такого неослабного тиску на фінансовий сектор, все частіше замислюються про те, щоб скористатися ситуацією і просувати євро якщо не як глобальний стандарт, то як альтернативу для розрахунків у поставках енергоресурсів (зараз основна валюта таких операцій – американський долар).

Сенс у тому, щоб зміцнити незалежність Євросоюзу. Економічні плюси розширення ринку євро – підвищення стабільності: чим більший попит на валюту, тим вона надійніше. Стійкішою стане і європейська економіка – у кризових ситуаціях інвестори віддають перевагу менш ризикованим активам.

«Оскільки більшість операцій йде в доларах, у нас зв'язані руки, але ми не завжди хочемо мати справу з американськими законами», – нарікає керівник великої французької промислової компанії.

Крім ЄС, тему відмови від долара вже порушували такі країни, як Росія, Іран, Венесуела. У «Газпромі» говорили про можливість пропонувати зарубіжним клієнтам купувати газ за рублі. А з боку великих російських корпорацій спостерігається значний інтерес до використання різних продуктів у юанях та інших азійських валютах, а також до відкриття рахунків у азійських юрисдикціях.