Захворіло у світі
18,364,694
Померло у світі
695,848
Вилікувалось у світі
10,965,634
Захворіло в Україні
74,219
Померло в Україні
1,764
Вилікувалось в Україні
40,613
Особливості національного енергопереходу: 5 головних протиріч українського ПЕК

Особливості національного енергопереходу: 5 головних протиріч українського ПЕК

Які можливості важливо не згаяти в найближче десятиліття

Цей матеріал також доступний російською
Особливості національного енергопереходу: 5 головних протиріч українського ПЕК
Фото: pixabay

30 травня 2020 року ввійде в підручники історії  як початок доби «космічного капіталізму». Відколи SpaceX Ілона Маска вивела на орбіту пілотований корабель Crew Dragon, кардинально змінилася розстановка сил не лише у космічній індустрії, а й ще у багатьох дотичних до неї. Уперше в історії люди полетіли в космос на кораблі приватної компанії, і вперше за дев'ять років NASA відправила своїх астронавтів не на російському «Союзі».

Тепер на світ чекає багато нового – починаючи з перспектив для космічного туризму і закінчуючи можливостями SpaceX змістити «Роскосмос» з посади головного космічного підрядника. США показали, що мають власні технології та паливо для освоєння позаземних просторів.

Звичайно, ці амбіції зажадають ще чимало зусиль і часу. Але в світлі революційних досягнень Ілона Маска максимально чітко проявляються «темні» сторони ситуації, в якій опинилися українська економіка та промисловість. Шість років гібридного конфлікту з Росією, анексія Криму та збройне протистояння на Донбасі посприяли тому, щоби виявити вади адміністративного управління і ринкових правил, створюваних в Україні після розпаду Радянського Союзу.

А боротьба всередині країни між різними групами впливу лише загострює непривабливу ситуацію, посилюючи кризу неефективної державної системи. Все це послаблює країну і загрожує відкинути її у глухий кут поля гри зарубіжних конкурентів, які відстоюють лідерство в різних сферах. Але така ситуація також відкриває можливості, здатні прискорити прогрес.

Щоб проілюструвати це, Mind зібрав п'ять актуальних сюжетів з порядку денного паливно-енергетичного комплексу, який є одним із системоутворюючих для економіки.

«Зворотна тяга» в енергореформі

Останніми роками Росія значно послабила свій соціально-економічний вплив в Україні. Але не залишає спроб узяти реванш. Минулого тижня стало очевидно, які сили Верховної Ради діють в інтересах «Газпрому», намагаючись оскаржити в Конституційному суді появу на ринку незалежної компанії «Оператор ГТС України» (ОГТСУ).

Таким чином 47 депутатів з парламентських фракцій «Батьківщина» і «ОПЗЖ» зажадали повернути історію у зворотному напрямку, домігшись скасування анбандлінгу НАК «Нафтогаз України», схваленого нашими західними партнерами – ЄС і США, а також міжнародними фінансовими інститутами.

Голова ОГТСУ Сергій Макогон назвав дії парламентаріїв «спробою розірвати транзитний контакт з «Газпромом», який приносить збитки російській компанії. «Завдяки принципу «качай або плати» Україна отримає близько $7 млрд до 2025 року незалежно від обсягів фізичного транспортування. Але основною умовою укладення договору було відокремлення Оператора ГТС. Україна не повинна дати жодного шансу розірвати цей контракт, в чому можуть бути зацікавлені сили як поза Україною, так і всередині України», – пояснив Сергій Макогон.

«Зелена» невизначеність

Резонансний скандал на українському енергоринку навколо «зеленого» тарифу спровокував конфлікт трьох олігархів – Ріната Ахметова, Ігоря Коломойського та Віктора Пінчука, котрі намагаються відстояти своє виключне право маніпулювати фінансовими потоками в галузі. Але це заважає уряду домовитися з інвесторами ВДЕ про прийнятні умови співпраці, щоб уникнути судових позовів.

Ситуація підштовхує на вихід спекулянтів, які прийшли в українську альтернативну генерацію, спокусившись неймовірно привабливими умовами будівництва сонячних станцій. І це можна вважати позитивним моментом боротьби на ринку. Однак ця ситуація також грає проти стратегічних перспектив України.

Йдеться не лише про невизначеність з новими бізнес-проектами. Опинився заблокованим процес створення нового ринку допоміжних послуг, необхідних для балансування енергосистеми і стабільного енергопостачання споживачів.

Поза законом залишилася установка й експлуатація energy storage – накопичувачів енергії, які дозволяють зберігати електрику, продавати її на ринку залежно від попиту, а також безпечно інтегрувати в мережу мінливі потоки генерації на основі ВДЕ, підвищуючи надійність енергосистеми в цілому.

«Проекти energy storage в Україні – це як модна порода собак, про яку всі говорять, яку всі хочуть мати, тому що це вигідно і престижно. Але ніхто до ладу не розуміє, коли і як її краще завести, щоб інвестиції не виявилися викинуті на вітер », – так описав Mind актуальну ситуацію топ-менеджер великої енергокомпанії.

«Інертний» водень

Енергетичний перехід від викопного палива до поновлюваних джерел відкриває по всьому світу нові можливості для бізнесу. Але Україна практично залишається осторонь цього мейнстріму. А конфлікти та відсутність фахової дискусії в галузі можуть призводити до спотвореної оцінки перспектив деяких технологій, що веде в бік від важливих рішень.

Наприклад, це проявилося у водневій темі. Транспортування природного газу в суміші з воднем по трубопроводах – наразі найобговорюваніше в Європі питання. Деякі компанії вже реалізують пілотні проекти, щоб перевірити на практиці попередні висновки.

Хоча учасники українського ринку також підхопили цю «модну розмову», але вони зосередилися на віддалених перспективах водневих технологій, головним чином, в масштабах одного напрямку. Такий підхід загрожує втраченими можливостями на новому багатомільярдний ринку.

У чому привід для такого песимізму?

Антикризові плани ЄС засновані на «Європейській зеленій угоді», в якій знакове місце посідає чистий водень, одержуваний методом електролізу води з використанням ВДЕ.

За різними прогнозами, протягом найближчого десятиріччя вартість його виробництва в Європі знизиться до конкурентоспроможного ринкового рівня. Україна з її діючими та потенційними потужностями альтернативної генерації могла б стати ключовим експортером цього енергоносія до ЄС.

До того ж, в активі вітчизняних вчених є працюючі технології, необхідні для локалізації виробництва. Інститут проблем машинобудування НАН України вже багато років займається розробкою електролізерів. А Інститут відновлюваної енергетики ще в 1986 році збудував у Данії вітро-водневу електростанцію – це був перший подібний проект у Європі.

Але щоб воднева тема в Україні отримала розвиток, вже зараз необхідно розробляти національне законодавство, стандарти і регламенти для організації нового ринку. На це може піти близько п'яти років. Також потрібно ухвалити власну водневу стратегію, щоб цілеспрямовано і прагматично відстоювати свої інтереси на ринку ЄС, де нам доведеться конкурувати з Росією і місцевими виробникам електролізерів.

Не надто раціональною виглядає в Україні і загальна оцінка перспектив водневих технологій, навколо яких точаться дискусії. Хоча найбільше розмов у цій темі пов'язано з ГТС, найближчим часом водень обіцяє стати привабливим бізнесом на паливному ринку. Досвід США і ЄС вже показав вигоду його використання в регіональних автобусних перевезеннях і транспортуванні вантажів на далекі відстані. Також серед перших комерційних напрямків експерти називають переведення на водневу тягу поїздів, що курсують по ділянках залізниць без електрики.

Зношеність – справа тонка

Українська енергосистема і газопроводи будувалися за радянських часів. Вони були частиною загальносоюзного кластера, тому після розпаду СРСР Україні складно забезпечити їх ефективну і незалежну роботу без фінансових втрат.

Постійно даються взнаки і накопичені раніше проблеми: неоптимальна структура генеруючих потужностей на українській території, дефіцит маневрених і балансуючих можливостей, обмежена пропускна здатність ЛЕП у низці регіонів, значні втрати електроенергії в мережах (до 12%), а також те, що понад половини обладнання на електростанціях вже відпрацювали розрахунковий технічний ресурс. Крім того, на початку 2030-х років частину енергоблоків на українських атомних станціях доведеться остаточно виводити з експлуатації.

Такі авральні обставини відкривають великі можливості для радикальної трансформації української енергосистеми. Але вони також вимагають нових інвестицій, диверсифікації бізнесу і розвитку партнерства із західними країнами, що мають надійні технології, здатні адаптуватися під мінливий ринок. Чого не можна сказати про Росію, технологічна відсталість якої – головний бич економіки країни.

Українська атомна галузь може слугувати успішним прикладом такої адаптації. Співпраця «Енергоатому» з американською компанією Westinghouse вже зруйнувала російську монополію на постачання ядерного палива. Інша компанія з США – Holtec – вибрала Україну для будівництва нового підприємства з випуску модульних ядерних реакторів

На відміну від нинішніх АЕС, де паливо вигоряє лише на 4-5%, модульні реактори випалюють усе завантажене паливо майже повністю, що робить їх значно вигіднішими з економічної точки зору. Holtec готова допомогти Україні розгорнути виробництво своїх реакторів на вже існуючих вітчизняних потужностях або побудувати сучасні заводи. А це тисячі нових робочих місць і розвиток наукового потенціалу нашої країни.

Однак розвиток такого сценарію опинився під загрозою через сумнівну державну політику, яка менше ніж за рік «обнулила» майже всі напрацювання професіоналів атомної галузі за попередні 5-10 років. І цей процес триває. Україні це загрожує втратою робочих місць і зайвими витратами валюти, яку доведеться платити іншим країнам, насамперед Росії.

«Вимушена» децентралізація

Неабияка частка невизначеності в атомній децентралізації не скасовує того факту, що технології розподіленої генерації (розташованої максимально близько до споживача) стають дедалі популярнішими в світі. Українські компанії, зацікавлені в оптимізації витрат, також підхопили цей тренд. Додатковим стимулом стало падіння якості послуг і ризики, пов'язані з напруженою боротьбою найбільших енергопостачальників за частку на ринку.

Витрати на електроенергію і газ для багатьох промислових підприємств – одна з найвідчутніших статей витрат. Компанії намагаються максимально мобілізувати ресурси і мінімізувати ризики в нестабільних умовах. Тому розподілена генерація стає одним з важливих чинників формування нового конкурентного середовища, дозволяє забезпечити стабільне енергопостачання і запобігти зупинці виробництва.

Наприклад, аграрна компанія «Кернел» інвестує понад $170 млн у проекти альтернативної генерації для автономного енергопостачання свого виробництва.

А торгово-промислова група Fozzy Group хоче використовувати довгостроковий кредит на $160,8 млн від ЄБРР, щоб скоротити витрати на енергоресурси і підвищити конкурентоспроможність за рахунок сучасних технологій переробки відходів, які можуть використовуватися для виробництва електрики.

Усі згадані сюжети вкотре підтверджують: енергоперехід – це процес, який у кожному регіоні світу відбувається за унікальним сценарієм. А український бізнес, всупереч коронакризі та політичній нестабільності, продовжує шукати можливості для запровадження нових технологій.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті