Gas Foresight: креативна шпаргалка для «Нафтогазу» з енергопереходу в умовах кризи

Руйнуються ціни на нафту, слідом за ними «падають» сировинні ринки, вирує коронавірус, економічна активність у різних країнах іде на спад – усе це означає, що світ впритул наблизився до чергової кризи. Настав переломний момент, що супроводжується політичними та фінансовими потрясіннями. А це зрештою призведе до глобальної трансформації економічного устрою.

Під тиском екоактивістів, які прагнуть зупинити глобальну кліматичну катастрофу, в різних країнах розгортаються палкі дискусії щодо того, як відмовитися від викопного палива на користь «зеленої» енергетики, щоб скоротити викиди вуглецю. Але драматичний розвиток ситуації досі не наблизив до оптимального розв’язання проблеми.

Всупереч резонансному екотренду, що змушує нафтогазові компанії інвестувати у відновлювану енергетику для підтримки своєї ринкової цінності, радикальні гри з «зеленими» енергоресурсами і маневри енергетичними моделями не завжди йдуть на користь корпораціям. Так вирішили представники держави в раді директорів Engie – найбільшої енергетичної та нафтогазової компанії Франції, яка співпрацює з «Нафтогазом України» у сегменті газових поставок.

Понад півроку представники французького уряду (контролює майже 36% акцій Engie), домагалися відставки Ізабель Коше з посади гендиректора корпорації. Приводом для нападок стали її рішення про скорочення інвестицій у розвідку вуглеводнів і занадто поспішного продажу, як порахували чиновники, деяких вугільних і нафтогазових активів – це призвело до «руйнування вартості» Engie.

Результатом «боротьби управлінських ідей» стало рішення ради директорів не продовжувати контракт з Коше, щоб звільнити її місце для більш прагматичного топ-менеджера, здатного холоднокровніше сприймати кліматичний порядок денний.

Головні проблеми «Нафтогазу» наразі не зосереджені на пошуку креативних ідей щодо перебудови бізнесу. Перспективи держхолдингу, як і можливості його нинішнього керівника Андрія Коболєва зберегти посаду, зараз набагато більшою мірою залежать від ефективних політичних маневрів, які визначають рішення про майбутнє менеджменту НАК.

Проте, енергетичний перехід, пов'язаний з поступовою відмовою від викопного палива на користь поновлюваних енергоресурсів, – це вже та реальність, на якій будується політика ЄС. Тому Україна, яка задекларувала стратегічний курс на євроінтеграцію, не в змозі її ігнорувати.

Експерти бачать різні можливості для змін у виробництві та споживанні енергоресурсів в Україні, які забезпечать розв'язання проблеми безпеки і економічного зростання. Фахівці компанії Wärtsilä розрахували модель, в якій українська енергосистема до 2050 року може стати повністю вуглецево нейтральною. Приваблива перспектива, але не беззаперечна.

Канадський економіст Вацлав Сміл, якого журнал Foreign Policy називає одним з найвпливовіших мислителів у світі, взагалі скептично оцінює такі можливості. Промоутери нових технологій в енергетиці, за його словами, часто ігнорують кілька ключових моментів, які важливо врахувати.

По-перше, зазначає економіст, потрібно уникати спокуси поширювати і перетворювати на модний тренд великі проєкти, що обіцяють завершити глибокі зміни до певного терміну. Неможливо детально передбачити реальні темпи. По-друге, не варто недооцінювати живучість і пристосовуваність старих ресурсів. По-третє, перехід від однієї енергомоделі розвитку до іншої – досить тривалий процес, що вимагає значних інвестицій у створення нової інфраструктури і адаптацію технологій.

«Історія переходів від однієї енергетичної системи до іншої наводить на думку, що ніякі грандіозні плани, спрямовані на масштабні й швидкі зміни або на прискорене комерційне і широке поширення нових технологій, не мали значного успіху в глобальному масштабі», – пише Вацлав Сміл у своїй роботі «Міфи та реальність енергетики».

Головний його висновок полягає в тому, що процес енергопереходу, як правило, не лише пролонгований у часі, але й має виражені регіональні особливості. Тому енергетичні ринки не можуть і не повинні розвиватися за однією моделлю, щоб підвищувати свою ефективність в інтересах споживачів.

Поки різні країни шукають варіанти для збільшення частки ВДЕ в енергобалансі, природний газ залишатиметься найбільш доступним і екологічно безпечним викопним паливом. Перспективи його використання в українській економіці обговорювали на круглому столі, який відбувся минулого тижня з ініціативи парламентського комітету з паливно-енергетичного комплексу.

Mind представляє читачам найважливіші тези з цього заходу, здатні відобразити найбільш чітке уявлення про можливості українського газового ринку.

Сергій Макогон, керівник компанії «Оператор ГТС України»

Українська газотранспортна система і газовий ринок мають великі перспективи. Скільки б ми не говорили про «зелену» енергетику, природний газ залишиться важливим елементом енергетичного балансу країни.

Як газ використовуватиметься в найближчому майбутньому? Перш за все, для обігріву будівель. У найближчі 5–10 років ми не зможемо повністю перейти на електрику, щоб забезпечувати теплом житло українських громадян. Крім того, природний газ в Україні, як і в Європі, залишиться підтримуючим паливом для енергосистеми, де збільшується роль ВДЕ. Нам цього не уникнути.

Мета ЄС – домогтися нульових викидів парникових газів. Україна повинна враховувати це. У Брюсселі вже впритул наблизилися до введення податків на вуглець. Вони знадобляться для захисту європейських виробників, які використовуватимуть дорожчі «зелені» технології у своєму виробництві, від дешевшого, але «брудного» імпорту.

Перспективи вугільної галузі – дуже проблемне питання для України. Але закриття шахт – це загальноєвропейська тенденція, актуальність якої зростає і для нашої країни на шляху розвитку інтеграції з ЄС. 16 країн Євросоюзу вже домовилися про повну відмову від вугільної генерації до 2038 року. Її заміна на газову може привести до 50% скорочення викидів СО2.

Майбутнє вугільної галузі визначить уряд. Але як оператор ГТС ми вже сьогодні готові надати необхідні потужності для збільшення газопостачання.

Ми також готові нарощувати поставки газу для використання його як моторного палива. В Україні ще з радянських часів існує понад 300 АЗС на метані. Фактично, це єдине паливо з мінімальним шкідливим впливом на навколишнє середовище.

Причому, зауважу, для нас такий поворот в автомобільному транспорті означатиме повернення до успішного минулого досвіду. За радянських часів транспортна галузь України була великим споживачем газу, дорогами республіки їздило близько 100 000 автомобілів на метані, тоді як зараз – близько 30 000. Однак вся інфраструктура залишилася, і вона готова до експлуатації.

Крім традиційного природного газу, українське законодавство передбачає можливість транспортування по ГТС також біогазу. Але розвиток цього напряму вимагає створення реєстру походження газу.

Воднева тематика наразі в мейнстрімі європейського газового ринку. Але ми поки спостерігаємо за досвідом європейських операторів, займаємося осмисленням ідей у цьому напрямку.

---

Грегор Вейнцеттель, експерт по газу, Секретаріат Енергетичного Співтовариства

Україна сьогодні – найкращий учасник Енергетичного Співтовариства. Реформи, які країна запровадила у 2019 році, були масштабними і дуже важливими. Особливо це стосується анбандлінга «Нафтогазу».

Які важливі кроки ще потрібно зробити Україні для підвищення ефективності внутрішнього газового ринку? Уже виконано основну умову – створено незалежного «Оператора ГТС України». Тепер ми бачимо ідеальні умови для розвитку конкуренції.

Ринок вже працює в умовах добового балансування, але електронна платформа, яка забезпечує операції між гравцями, поки недосконала – її можливості певною мірою обмежені. Тільки якщо цю проблему буде вирішено, Україна зможе створити власний газовий хаб, де формуватиметься ринкова ціна, яка визначає тренд для всіх країн Східної Європи. Це також дозволить розвивати здоровий конкурентоспроможний ринок і визначати адекватну ціну на імпортні поставки для українських споживачів, незалежно від ситуації на біржових майданчиках в інших країнах Європи, які виступають орієнтиром.

Великі обсяги власного видобутку газу, імпорт з Європи й активне внутрішнє споживання забезпечуватимуть динамічний розвиток українського газового ринку на перспективу. Не варто забувати також про підземні газові сховища, потужності яких будуть затребувані вітчизняними та зарубіжними трейдерами.

Особливість енергопереходу, який передбачає скорочення в споживанні викопного палива, – це активна взаємодія газового ринку й електроенергетики. Коли ціни на газ падають, його вигідно використовувати для виробництва електроенергії. Також на цей розклад впливатиме торгівля викидами СО2, яка в найближчому майбутньому активно розвиватиметься.

Я хочу зробити особливий акцент на тому, що найбільш важливі та складні реформи Україна вже пройшла. Тепер треба докласти рішучих зусиль для того, щоб завершити створення того, що я називаю «красивим газовим ринком». Таких сприятливих умов, як в Україні, у Європі практично не залишилося. Газовий ринок у вас дуже живий, динамічний, з великою кількістю гравців – близько 300 трейдерів.

Щоправда, сподіватися виключно на волю держави в подальшому просуванні реформ не варто. Необхідно, аби всі учасники прагнули працювати в конкурентних умовах.

---

Ольга Бєлькова, народний депутат

Перспективи використання природного газу в економіці – поки що це дискусійне питання в багатьох країнах. Однозначної відповіді поки ніхто не знайшов і, судячи з усього, її не буде.

Кожна держава має унікальну енергетичну систему, й Україна – не виняток. Тому ми тільки можемо вивчати зарубіжний досвід, але свій шлях для успішного енергопереходу до безвуглецевої економіці визначатимемо самостійно, ґрунтуючись на власних знаннях і пріоритетах.

Наразі у світі спостерігаються дві основні тенденції у використанні газу: замість вугілля при генерації електроенергії та як транспортного палива.

Головна мета, яка визначатиме всі наші подальші дії, – це подолання енергетичної бідності. Її досягнення одночасно будуватиметься на розв'язанні кліматичних проблем і економічному зростанні. Така перспектива передбачає постійне збільшення використання енергоресурсів і особливо – електроенергії.

Хоча в Україні природний газ асоціюється, перш за все, з проблемами через високі ціни, але він може бути і їх розв'язанням. У нашій країні існує розвинена газова інфраструктура (магістральні газопроводи та газорозподільчі мережі). Але в самій газовій галузі залишаються проблеми безпеки – кліматичної, перш за все. Причини цього ховаються у застарілих технологіях, які використовуються при видобутку і транспортуванні газу.

У зв'язку з цим виникають закономірні питання, що вимагають відповіді в доступній для огляду перспективі: чи готові народні депутати ухвалювати політичні рішення, щоб стимулювати практичне впровадження інновацій? Чи готові водити оподаткування викидів парникових газів, створювати сприятливі умови для інвестицій в інновації, в будівництво нової інфраструктури, надавати секторальну підтримку?

Відповіді на них багато в чому визначають майбутнє української енергетики.

---

Сергій Масліченко, заступник міністра енергетики та захисту навколишнього середовища

В основі сучасної енергополітики ЄС – «Європейська зелена угода» і Стратегія низьковуглецевого розвитку до 2050 року. Ці документи дозволяють зробити однозначний висновок: якщо в Україні ми розглядаємо природний газ як перехідне паливо, то Євросоюз просунувся далі і вже робить ставку на водень, біогаз і синтез-газ, що мають прийти на зміну всім викопним енергоресурсам.

Найближчим часом Мінекоенерго планує розробити нову Національну енергостратегію України з перспективою до 2050 року. Її головна мета – домогтися значного скорочення викидів парникових газів (це позначено в міжнародних зобов'язаннях України).

Щоб наша економіка стала найбільш ефективною, ми змінили підхід до розробки нової енергостратегії. Тепер це буде не секторальний план, а комплексна Стратегія низьковуглецевого розвитку України. Вона охоплюватиме паливно-енергетичний комплекс, усю промисловість, аграрний сектор, транспортну галузь і будівництво.

Разом з Інститутом економіки та прогнозування НАН України ми прорахували конкретні моделі розвитку національної економіки на перспективу. Головний пріоритет – енергоефективність, щоб забезпечити якісну зміну в структурі споживання енергоресурсів.

Для України реально скоротити споживання тих 10 млрд куб. м природного газу, які на сьогоднішній день країна імпортує. Так ми станемо самодостатніми і незалежними від зарубіжних газових поставок.

Ми очікуємо, що роль поновлюваних джерел енергії у вітчизняній економіці посилюватиметься. Звичайно, для балансування енергосистеми, як і раніше, буде потрібен природний газ, маневрені потужності, системи зберігання енергії, розумні мережі та розподілена генерація – все це важливі елементи енергокомплексу України в майбутньому.

Крім генерації, природний газ буде основним транспортним паливом. А завдяки всебічній підтримці інновацій в Україні, як ми очікуємо, отримають розвиток водневі технології.

Як резюме можна виділити кілька загальних тенденцій в українській енергосистемі на перспективу:

• скорочення атомної генерації завдяки активному розвитку ВДЕ;
• поступове, до 2050 року, закриття вугільних ТЕЦ;
• природний газ використовуватиметься, в основному, в хімічній промисловості як сировина для виробництва добрив, у житлово-комунальному господарстві та на транспорті.

Також хочу акцентувати на головному стратегічному завданні – це пошук оптимальних рішень для соціально справедливого енергопереходу. Турбота про клімат вже перетворилася на стійкий тренд, який обіцяє економічні вигоди. Розвиток нових напрямків у енергетиці призведе до створення нових робочих місць, конкурентоспроможність українських товарів і послуг на зарубіжних ринках підвищиться, збільшиться добробут українських громадян. Але головне – всі ми житимемо в здоровому, екологічно безпечному середовищі, а чисті енергоресурси стануть доступними завдяки впровадженню інновацій.