«Возз’єднання» з Європою, концентрація управління в руках держави та нові об’єкти неподалік ЗБД: з чим українська енергетика завершує 2023 рік

Mind традиційно підбиває підсумки року, що минає. 2023-й став другим, який пройшов за умов повномасштабного вторгнення росії. Економіка загалом адаптувалася, хоча говорити про повноцінний перехід на «військові рейки» не доводиться. Різні галузі по-своєму переорієнтувалися під виклики, що виникли, серед яких – знищення виробничих потужностей, відплив кадрів за кордон і на фронт, проблеми з фінансуванням і логістикою, а також перебої з енергопостачанням.

Проте багато сфер зуміли витримати ці випробування та вистояти. Тому в нинішніх оглядах Mind сфокусувався на тих рішеннях і подіях, які можна вважати найбільш проривними для галузі за нинішніх умов. Не оминули ми увагою й найпровальніші, на думку редакції, кейси. Окремо (там, де це можливо) намагалися виділити рішення, які працюють на Перемогу. Навіть якщо не завжди вони можуть виглядати очевидними, але сприяють зміцненню економіки, а отже – наближають довгоочікуваний перелом на фронті.

Цього разу в передноворічному аналізі досягнень і провалів року зосередимося на вітчизняній енергетиці. 

Наймасштабніша атака на українські міста та інфраструктуру від початку великої війни в Україні, що відбулася 29 грудня, створила напружене тло для підбиття річних підсумків у вітчизняному енергетичному секторі. Вона ж вкотре засвідчила майстерність енергетиків працювати в екстремальних умовах гібридної війни, коли на галузь тиснуть обмеження воєнного часу, навали ракет і дронів та ворожі інформаційно-психологічні спецоперації.

«Стільки цілей одночасно на нашому моніторі ми ще не бачили», – сказав представник Повітряних сил ЗСУ Юрій Ігнат. А в «Укренерго» зазначили, що, попри окремі пошкодження інфраструктури, нових знеструмлень споживачів внаслідок бойових дій не відбулося. Хоча наша енергосистема вже була сильно пошкоджена і до початку опалювального сезону відновити її на 100% не було можливості. Зокрема, відчутною втратою стало руйнування російськими терористами в червні Каховської гідроелектростанції, яке призвело також до екологічної катастрофи.

Проте на користь зіграло щільніше ППО, набагато більший досвід енергетиків із ліквідації наслідків обстрілів і додаткова фортифікація об’єктів енергетики. «Я вважаю, що при повторенні обстрілів минулорічних масштабів, українська енергетика має шанси впоратися не гірше, ніж торік. Як мінімум», – розповів про свої оптимістичні очікування керівник «Укренерго» Володимир Кудрицький в інтерв’ю Mind.

Його колега з НАК «Нафтогаз України» Олексій Чернишов теж у своїх публічних підсумках зосереджується на позитиві. Серед іншого він звернув увагу на можливість проходити другий опалювальний сезон в умовах широкомасштабної війни «виключно з українським газом», запуску найбільшої кількості нових свердловин за останні 20 років і зростанні видобутку вуглеводнів компаніями зі структури держхолдингу.

Та загалом ситуація в енергетичному секторі не є настільки безхмарною. Вона залишається складною не лише через війну, а й через відсутність відкритого доступу до інформації – від початку повномасштабного вторгнення в країні діють урядові обмеження на оприлюднення фактів і даних, важливих для аналізу реальної ситуації. Тому галузь вимушено живе в умовах невизначеності, спекуляцій і браку ефективного суспільного контролю. Через це складно знайти зараз достеменну відповідь на питання про те, де проходить межа між націоналізацією бізнесу й арештом активів для посилення безпеки та тиском силових структур задля банального рейдерства, перерозподілу майна й використання державних коштів із метою приватного збагачення.

Ця подія фактично завершує технічне під’єднання української енергосистеми до Європи, розпочате1 липня 2002 року створенням Бурштинського енергоострова, який відкрив шлях для експорту української електроенергії споживачам у країнах ЄС.

Серед подій, які посилили європейський контекст в українській енергетиці, варто також зазначити остаточне рішення держрегулятора НКРЕКП про сертифікацію держкомпанії «Укртрансгаз» як оператора газових сховищ за європейськими правилами. Ринкові умови посприяли тому, що західні трейдери збільшили обсяги зберігання газу в українських ПСГ для посилення безпеки постачань в опалювальний сезон. За рік від них вдалося залучити 2,5 млрд куб. м газу.

Також в Україні запрацював закон про RЕМІТ (Регламент прозорості та доброчесності на ринках електроенергії та газу), ухвалений за європейськими стандартами для запобігання маніпуляціям, зловживанням, інсайдерській торгівлі та укладанню угод за змовою.

Йдеться про ситуацію, яка почала розвиватися торік, коли вітчизняні газовидобувні компанії (приватні гравці та «Укрнафта») були змушені шукати рішення для компенсації втрати прибутків унаслідок урядових обмежень на експорт українського ресурсу. Використовуючи споріднених трейдерів, вони вдалися до специфічних дій для обмеження доступу незалежних трейдерів до газу українського видобутку. Останні розцінили цю тактику як маніпуляцію, картельну змову та створення «газового ОПЕК».

Динаміки подіям додало втручання «Нафтогазу України», який вийшов на Українську енергетичну біржу і протягом 2023 року придбав 962 млн куб. м газу приватного видобутку. Саме це Олексій Чернишов назвав, зрештою, «запуском ринку».

Але підрахунки асоціації «Газові трейдери України» свідчать, що від початку повномасштабного вторгнення кількість торгових компаній, що працюють у комерційному сегменті газового ринку, скоротилася щонайменше на третину.

Андрій Мизовець, очільник асоціації «Газові трейдери України», основною причиною згортання бізнесу називає суттєве, більш ніж удвічі, зниження споживання природного газу промисловістю – ринковим сегментом, де працювали трейдери. «Якщо до активної фази бойових дій ми могли говорити про споживання промисловістю до 10 млрд куб. м на рік, а зараз говоримо приблизно про 3–4 млрд куб. м, то уявіть, наскільки збільшилася конкуренція. Вона шалена», – зазначив він.

Водночас держава сконцентрувала видобуток (через арешт корпоративних прав компанії Smart Energy Вадима Новинського, відомого тісними зв’язками з росією, та  «Укрнафтобуріння» Ігоря Коломойського, що ринок розцінив як відкритий шлях до націоналізації). Також зросла ринкова частка «Нафтогазу України».

«Монополія держави нарощується, споживання зменшується. Посилюється вплив великих гравців. У комерційному сегменті газу профіцит, але ціна утримується через державну політику. Приватні видобувні компанії продають весь свій ресурс «Нафтогазу». З іншого боку, на ринку діє неписане правило: держпідприємства повинні закуплятися тільки в «Нафтогазу», а не через біржу. В західних країнах це б спричинило хвилю банкрутств серед трейдерів. Але в Україні особливості законодавства дозволяють їм пливти за течією, заморозити діяльність чи «проїдати» свій капітал і тягнути час в очікуванні покращення» – так окреслив загальну ситуацію співрозмовник Mind (на умовах анонімності), який зайшов у трейдерський бізнес після відкриття українського газового ринку 2015 року.

Навесні 2023 року Служба безпеки України повідомила про підозру не тільки Дмитру Фірташу, а й топменеджменту «РГК» і спорідненого з нею трейдера «Йе Енергія» у привласненні державного газу на мільярди гривень та маніпуляціях на ринку.

Ця справа і стала підставою для передачі газорозподільчих компаній «Нафтогазу. В «РГК» такі дії розцінили як рейдерство. На державному рівні не виключають, що в перспективі облгази отримають іноземних інвесторів. А серед ринкових гравців поширена й інша – непересічна – думка. «Основним поштовхом для Фірташа віддати облгази державі стали обстріли, від яких значно постраждала газорозподільча інфраструктура, хоча про ці випадки не повідомлялося в офіційних зведеннях. Відновити газові мережі – це дорого та складно. Тому у Фірташа вирішили не вдаватися до таких витрат. Потім, коли держава інвестує у відновлення, він зможе судитися та повернути контроль над газорозподілом», – поділився співрозмовник Mind. Наскільки виправдані такі підозри й прогнози, ринок зрозуміє згодом.

Загалом, як оцінила команда Сергія Корецького, «Укрнафта» і «Укртатнафта» за часів Коломойського втратили 100 млрд грн (ці кошти, як кажуть у СБУ, ймовірно, було виведено попереднім менеджментом). Рішенням РНБОУ активи обох компаній набули статусу військового майна й передані Міноборони, яке в листопаді 2022 року поставило керувати ними на час дії воєнного стану Сергія Корецького. Причиною відчуження підприємств на користь держави стали ризики для національної безпеки під час війни, які створював попередній менеджмент від групи «Приват».

За результатами 2023 року дохід «Укрнафти» очікується на рівні 95 млрд грн – це вдвічі перевищить середньорічний показник за попередні 10 років. Компанія також планує за підсумками цього періоду втримати видобуток природного газу на рівні приблизно 1,1 млрд куб. м, збільшити видобуток нафти на 6%, до 1,5 млн тон, а за п’ять років – удвічі, до 3 млн т. 

Крім податкових платежів у 27 млрд грн за весь рік, що минає, «Укрнафта» планує сплатити державі рекордні 6 млрд грн дивідендів

З іншого боку, українська економіка загалом стикається з викликами, які найбільш ефективно здатні подолати лише приватні ініціативи, щоб вона не скотилася в прірву. Тому влада й бізнес будуть змушені шукати баланс та можливості для побудови відносин на умовах взаємної вигоди, а не «ковбойського капіталізму» чи «диктатури держави й урядової бюрократії».

Мабуть, найбільш показовим прикладом того, що навіть в умовах війни можна розбудовувати бізнес, здатна слугувати Тилігульська ВЕС, яку цього року почала вводити в експлуатацію компанія ДТЕК Ріната Ахметова. Вона розташована лише за 100 км від окупованої росією території на Миколаївщині. 

Загалом 2023 року в Україні було введено в експлуатацію майже 800 МВт нових потужностей вітрових, сонячних та газових електростанцій, які додають гнучкості енергосистемі та підтримують стабільність енергопостачання в напружених умовах повномасштабної російської агресії.

---