Клієнтам банків-банкрутів з 2014–2018 років досі не повернули понад 269 млрд грн. Чому так відбувається?

На початок літа 2024 року залишок вимог кредиторів банків, які було виведено з ринку під час «банкопаду», становить 269,6 млрд грн. Такі дані Фонд гарантування вкладів фізосіб (ФГВФО) надав за запитом Mind. Стосовно більш ніж сотні закритих банків досі тривають судові розгляди, у яких держава Україна в особі ФГВФО намагається судитися з власниками та посадовцями цих фінустанов, а постраждалі клієнти – і з колишніми банкірами, і з Фондом гарантування вкладів. Mind розбирався, що зараз відбувається в цій царині та якими є шанси сторін досягти бажаного результату.

Верховний Суд визначив перших винних у «банкопаді». Суди щодо збанкрутілих банків тривають роками, деякі – вже майже десять років, з 2014-го. Причин цього декілька. Зокрема, великий вплив колишніх власників банків-банкрутів, які мають важелі тиску на різні процеси в Україні. «Потрібно розуміти специфіку таких справ. Ці позови часто пов’язані з пошуками активів по всьому світу, залученням міжнародних агентств, тому найбільший масив цієї роботи – непублічний. Однак практично в усіх таких позовах ми бачимо прізвища бенефіціарів», – каже Кирило Шевченко, який очолював НБУ у 2020–2022 роках.

Через велику війну й тиск іноземних партнерів, які по суті кредитують українську державу та прагнуть розуміти «фінансову картину» всередині країни, почали виходити на фінальний етап перші процеси в історії банківської кризи десятирічної давнини.

За даними ФГВФО, станом на червень 2024 року Верховний Суд ухвалив остаточні судові рішення за позовами щодо трьох банків. Йдеться про ПАТ «Платинум Банк», що належав бізнесменам Григорію Гуртовому, Дмитру Зінкову, Девіду Холперту тощо. Сума до стягнення з визнаних причетними до банкрутства банку становить майже 1,5 млрд грн. Загалом відповідачами у справі Платинум Банку виступають приблизно 10 осіб.

«Ця справа має такий аспект, як конфлікт інтересів. Як відомо, одна з фігуранток справи, Катерина Рожкова, перебуває в правлінні НБУ, відповідає за напрям «фінансова стабільність». Судом доведено її безпосередню участь в ухваленні рішень, які призвели до збитків Платинум банку в півтора мільярда гривень, внаслідок чого він зрештою був виведений із ринку рішенням НБУ», – розповідає Кирило Шевченко.

Катерина Рожкова на момент виходу матеріалу не відповіла на запитання, чи дійсно виконавча служба стягує 20% від її посадового окладу в рахунок погашення боргів Платинум Банку.

Друга фінустанова – ПАТ «Артем-Банк», який був афілійований із заводом «Артем», що спеціалізується на випуску продукції ВПК та був міноритарним акціонером банку. А серед мажоритарних акціонерів банку значилася естонська фінансова компанія Balti Finantseerimisasutuse. Сума до стягнення з власників і посадовців становить понад 16 млн грн.

Третій – одеській Фінростбанк, основним власником якого вважався Олександр Бондарев, доволі непублічна особа в банківському середовищі. Сума до стягнення відповідно до зобов’язань банку становить приблизно 0,03 млрд грн.

Звісно, три виграні у Верховному Суді справи – це крапля в морі на тлі боргів майже сотні банків-банкрутів. Крім того, власники і топменеджмент згаданих банків мають можливість шукати захист у Європейському суді з прав людини або ж спробувати вплинути на українську Феміду через інші інстанції.

Наприклад, ще у травні 2021 року мала місце перша перемога ФГВФО у Верховному Суді. Постановою Великої палати ВС було вирішено стягнути збитки з пов’язаних з ПАТ «АБ «Укоопспілка» осіб – дуже непублічного невеликого банку.  Проте більш ніж за рік цій справі було дано «задній хід».

«Здавалося, що висновки щодо застосування норм права, які викладені в цій постанові, також будуть застосовуватися в інших судових процесах. Проте постановою Великої палати Верховного Суду від 3 серпня 2022 року у справі №910/11027/18 було скасовано постанову від 25 травня 2021 року з огляду на нововиявлені обставини, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва», – нагадує Андрій Конопля, радник, співкерівник практики вирішення спорів ЮФ «Ілляшев та Партнери».

Чому українські банки масово банкрутували? Зазвичай кошти з банків виводилися через великі кредити, сума яких починається з мільйонів, і рішення щодо яких ухвалюються де-юре на кредитних комітетах, а де-факто акціонерами банків. Але ці кредитні комітети почасти складалися з людей, які суто технічно підписували відповідні документи. Чи розуміли вони на той момент, що беруть участь у виведенні коштів під можливе банкрутство банків?

До початку війни на Донбасі у 2014 році багато банків мали «дах» у донецькому клані, що тоді був при владі, та, швидше за все, не уявляли наслідків. У стабільній економічній ситуації всі розраховували на продовження розвитку. Власники гігантских банків – VAB Олега Бахматюка, Брокбізнесбанк братів Буряків і Сергія Курченка, ПриватБанк дніпровської групи «Приват» під головуванням олігархів Ігоря Коломойського й Геннадія Боголюбова, «Надра» Дмитра Фірташа, одеський Імексбанк Леоніда Клімова тощо – були вписані у ФПГ та вважали свої бізнес-імперії й олігархічний вплив беззаперечним захистом власних активів. Час показав, що це переконання було хибним.

Хто міг знати до 2014 року, що старий великий банк «Хрещатик», 50% якого належало місту Київ, може бути закритий? Серед гігантів української банківської системи були російські Сбєрбанк, ВТБ, Промінвестбанк (входив до групи Внєшекономбанку рф), з ними працювали десятки тисяч клієнтів. Були впевнені в подальшому своєму розвитку й десятки менших за розміром банків.

Невідомо, наскільки у довоєнних умовах члени кредитних комітетів розуміли, що рішення з виведення коштів будуть розкриті та згодом призведуть до банкрутства фінустанов.

«Більшість із подій, які на думку фонду призвели до неплатоспроможності банків, мали місце в період з 2014 року. З огляду на це, дії посадових осіб банків повинні оцінюватися з урахуванням загальної ситуації у країні, стрімкого зростання курсу іноземної валюти, його коливань, окупації територій і втрати активів. Здебільшого саме недопущення неплатоспроможності позичальників було підставою для зміни умов кредитних договорів», – пояснює Ксенія Шеїн, керівниця практики вирішення спорів та напряму «Агробізнес» у юридичній компанії Juscutum.

Що саме Фонд гарантування вкладів повернув клієнтам банків? Станом на 31 травня 2024 року фондом подано 89 позовів про відшкодування збитків щодо 54 банків. Загальна сума позовних вимог становить 181,13 млрд грн. Як пояснюють у ФГВФО, підставою для цього є норми ст. 52 закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Крім того, фондом ініційовано 39 цивільних позовів у кримінальних провадженнях щодо 25 банків, розгляд яких триває. Загальна кількість цивільних відповідачів – 76 осіб. Загальна сума пред’явлених вимог – 27,9 млрд грн.

А за результатами розгляду кримінальних проваджень, на підставі ухвалених судових рішень, фонд ініціював шість судових проваджень про відшкодування збитків, завданих кримінальними правопорушеннями, щодо шести банків. Загальна сума заявлених позовних вимог – 5,2 млрд грн (з них задоволено вимог на 4,7 млрд грн).

Нагадаємо: держава гарантувала вкладникам банків 200 тис. грн за депозитом в одному банку. Якщо ж вклад перевищував цю суму, то різниця не покривалася держгарантіями. Виплати за зобов’язаннями закритих / ліквідованих банків ФГВФО здійснює з фонду, до якого банки-учасники системи гарантування вкладів перераховували необхідні для захисту клієнтів кошти. Їх вистачало якраз на 200 тис. грн за депозит в одному банку.

Серед тих клієнтів, хто тримав на депозитних рахунках більші суми, залишилося багато незадоволених.

Що Фонд гарантування та клієнти-фізособи банків намагаються повернути зараз через суди? В Україні була велика кількість клієнтів-фізосіб, які розміщували в банках депозити на суми, більші за 200 тис. грн – попри строкату історію банкрутств вітчизняних фінустанов до 2014 року та постійні попередження з боку ЗМІ про необхідність диверсифікації ризиків. Хтось довіряв власникам або мав друзів серед акціонерів чи топменеджменту, хтось заробляв на високих відсотках. Варто зауважити, що й Конституція обіцяла повернення коштів у повному обсязі.

Питання не лише в тому, щоб притягнути винних у виведенні коштів із банків до відповідальності, а й у тому, щоб стягнути з них втрачені депозити в повному обсязі. Тому великі вкладники одночасно з ФГВФО ведуть судові баталії, критикуючи при цьому фонд. «Поведінка представників ФГВФО радше говорить про формальний підхід, ніж про намагання повернути виведені з банків кошти», – переконаний голова адвокатського об'єднання «Кравець та партнери» Ростислав Кравець.

«Ми намагаємося повернути майже 40 млрд грн – це рахунки фізичних осіб, які проходять по четвертій черзі відповідно до закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», – розповів у бесіді з Mind голова Всеукраїнської організації вкладників банків Олег Дорошенко.

Очолювана ним організація веде, відстежує та супроводжує десятки процесів щодо повернення коштів клієнтів 98 банків, закритих у 2014–2018 роках. Левова частка позивачів – вкладники двох найбільших у свій час системних банків. Перший – «Фінанси та кредит» – один із найстаріших банків України, що належав олігархові Костянтину Жеваго (він перебував у міжнародному розшуку, але отримав захист у Франції, яка відмовила в екстрадиції бізнесмена).

Другий – гігантський, агресивний і дуже успішний свого часу Дельта Банк банкіра Миколи Лагуна, який зараз перебуває у процедурі визнання себе банкрутом у судовому порядку. На момент публікації тексту Микола Лагун не відповів на запитання Mind.

ФГВФО судиться з усіма представниками банків, від акціонерів і правління до кредитних менеджерів, які погоджували сумнівні позики, що зрештою стали інструментом для виведення коштів із фінустанов. Майже вся ця система майже із сотні збанкрутілих банків перебуває у постійних судових засіданнях, які дістали серед банкірів сленгову назву «колгосп».

Що таке «колгосп»? У 2016 році один із керівників банку «Михайлівський», ліквідованого в період «банкопаду», був затриманий і доправлений до СІЗО. Через декілька місяців він вийшов на свободу і розповідав в інтерв'ю, що у справах збанкрутілих банків «сидять» переважно люди, які реально не ухвалювали жодних рішень у цих фінустановах, але за посадовими інструкціями мали їх підписувати: кредитні менеджери середньої ланки, молодші бухгалтери, заступники керівників тощо.

Перші особи на момент закриття банку часто перебували за кордоном або мали в Україні підтримку від адвокатів і високопосадовців. А до відповідальності притягали звичайного менеджера, який розглядав кредитну справу, але мав маленьку зарплату й не мав можливості ані виїхати за кордон, ані відмовити на стадії розгляду видачі кредиту власникам банку. Наслідком такої відмови могла бути втрата роботи з «вовчим квитком».

2015 року НБУ ініціював внесення змін до законодавства, і розповсюдженою практикою стали так звані колгоспи. Це коли у справі банкрутства банку відповідачами є ціла когорта людей – від акціонерів до фактично технічного персоналу. При цьому сума збитку інкримінується всім однаково – і акціонеру-мультимільйонеру, і дрібному менеджеру.

Ксенія Шеїн згодна з цією думкою. «Жоден кредитний комітет не здійснює самостійної перевірки позичальника, а керується інформацією, наданою численними департаментами. Тому про яку спільність винних дій чи бездіяльність може йтися?» – риторично запитує вона.

Чим така практика шкодить справі? Тим, що притягнути до відповідальності перших осіб банку часто майже нереально. При цьому основні виведені кошти перебувають саме в їхньому розпорядженні.

Виплати від звичайних співробітників не компенсують навіть приблизно збитків від банкрутства. Хоча ФГВФО веде роботу в іноземних юрисдикціях (наприклад, у Великій Британії та на Кіпрі), намагаючись повернути виведені з України гроші.

Андрій Конопля, радник і співкерівник практики вирішення спорів ЮФ «Ілляшев та Партнери», нагадує, що Верховний Суд неодноразово надавав оцінку розгляду «колективних» позовів.

«Вважаємо такий підхід несправедливим, хоча він і вписується у формальну логіку законодавства. Основна проблема такого підходу, на наш погляд, полягає в тому, що фонд допускає широке трактування вини в діях пов’язаних із банком осіб та не розмежовує роль кожної такої особи. Як результат, позовні заяви фонду містять вимогу стягнути з пов’язаних із банком осіб шкоду солідарно – в однаковому розмірі. Завдана головою правління банку шкода не може бути співмірною зі шкодою, яку завдав керівник структурного підрозділу, який відповідає за напрямок інформаційних технологій», – пояснює Андрій Конопля.

За словами Кирила Шевченка, у законодавстві має бути закладений більш диференційований підхід до цього питання. «Якщо говорити про банківський нагляд і менеджмент, то тільки за умови дотримання принципів корпоративного управління, добросовісної конкуренції у бізнесі, об’єднання зусиль регулятора, банківського менеджменту та ринкової дисципліни можна забезпечити стабільність банківської системи», – резюмує він.