Режисер Віталій Малахов: «Сучасний театр має не просто переказувати сюжети, а демонструвати своє ставлення до них»

Режисер Віталій Малахов: «Сучасний театр має не просто переказувати сюжети, а демонструвати своє ставлення до них»

Художній керівник Київського театру на Подолі – про революцію у головах, сюжет як привід для роздумів та обличчя театру

Этот материал также доступен на русском языке
Режисер Віталій Малахов: «Сучасний театр має не просто переказувати сюжети, а демонструвати своє ставлення до них»
Віталій Малахов (праворуч)
Фото: Ira Marconi / theatreonpodol.com

23 лютого на Новій сцені Київського театру на Подолі вперше покажуть мюзикл «GOT TO BE FREE, або Маєш бути вільним», в основу якого покладено нещодавні історичні події – Революцію гідності. Вистава увійшла до «подільського» репертуару після кількарічного існування в концертному форматі, але вже встигла виступити хедлайнером канадського фестивалю української культури Bloor West Village Toronto Ukrainian Festival.

Mind вирішив поспілкуватися із засновником та художнім керівником театру Віталієм Малаховим. Ми поговорили про чергові прем’єри, відмінності у режисурі театру і кіно, а також про те, який прошарок публіки викристалізувався з появою в Києві нової будівлі театру. А ще режисер із 40-річним стажем розповів, чому вважає, що, узявшись за музично-драматичну постановку «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», він переоцінив власні сили.

– Розкажіть, будь ласка, про прем’єру, рок-мюзикл за подіями Майдану «GOT TO BE FREE, або Маєш бути вільним». Чим вам близька ця тема?

У тексті є така фраза, що революція – у головах. Вибір, оновлення і єдність – це три мої головні асоціації з Майданом. Для мене це зміна ставлення до світу, до середовища, що оточує, бо, на щастя чи на жаль, та ще ніколи до і після Майдану українці не були такими згуртованими, не було такої єдності. Це стало проявлятися у буденних речах. Наприклад, водії почали один одному посміхатись, пропускати один одного. Бо у нас є така риса, що спочатку я подивлюсь, що з того буде, а потім подумаю, включатись у це чи ні.

Під час Революції гідності все наче дозріло з усіх боків, і люди згуртувалися – не треба було говорити про толерантність, бо перестали існувати соціальні, національні, вікові чи будь-які інші рівні. Відбулося певне оновлення: що означає особистість, що означає колектив.

– У чому, на вашу думку, ідея цього мюзиклу?

Мабуть, у тому, що треба ретельніше ставитись до своєї історії. Зараз ми віддаляємось від революції і починаємо розуміти її реальне значення для країни. Не лише в тому, підписали ми асоціацію з ЄС чи не підписали, а як один зі щаблів до об’єднання нації, самоідентифікації. Мети досягнуто, але з часом, у повсякденній метушні це розуміння губиться, тому треба частіше про це нагадувати.

Віталій Малахов: «Треба ретельніше ставитися до своєї історії»
Фото з вистави GOT TO BE FREE
Фото: theatreonpodol.com

«На пачках сигарет пишуть застереження, що куріння викликає рак. Але ми думаємо, що це стосується когось іншого, не нас особисто. У період Майдану, мені здається, всі зрозуміли, що ці події стосуються кожного».

Віталій Малахов: «Треба ретельніше ставитися до своєї історії»

Фото: Facebook-сторінка Театру на Подолі

– Ще одна нова музично-драматична вистава у Театрі на Подолі, в якій грає театральний джаз-рок бенд – «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». На початку йдуть титри, що у 2005 році існував експеримент «Театр у в’язниці», в якому були задіяні три українські виправні колонії. Професійні режисери ставили вистави, а всі ролі виконували ув’язнені та співробітники колоній. Герої вашої постановки – теж ув’язнені, що начебто грають виставу за Панасом Мирним. Чому ви вирішили помістити їх саме в такі умови?

– Мені здається, що сьогоднішній театр не повинен просто переказувати сюжети, а має показувати своє ставлення до них. Сюжет – це привід для роздумів. На жаль, зараз я бачу тільки натяки на те, що хотів би бачити у «Хіба ревуть воли…».

Віталій Малахов: «Треба ретельніше ставитися до своєї історії»
Роман Халаїмов, виконавець головної ролі (Чіпки) у виставі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»
Фото: Ira Marconi / theatreonpodol.com

Ми будемо суттєво переробляти виставу, особливо першу дію. На мій погляд, я переоцінив свої режисерські здібності, бо думав, що можу зробити постановку, практично не змінюючи текст (інсценізацію за романом Панаса Мирного зробив журналіст і театрознавець Віталій Жежера, який грає у виставі роль діда Уласа. – Mind).

Віталій Малахов: «Треба ретельніше ставитися до своєї історії»
Віталій Жежера у ролі діда Уласа
Фото: Ira Marconi / theatreonpodol.com

На жаль, лише режисерськими акцентами не втримаєш глядацької уваги – не усі їх цілком розуміють. Тому я радий, що працюю не в кіно, а в театрі, де все можна розібрати і зібрати ще раз. Так само дещо трансформувалася вистава «Шестеро характерів ненаписаної комедії» (прем’єра відбулася 10 травня 2018 року. – Mind). Про неї у книзі відгуків хтось написав: «Поверніть попередній фінал!»

Віталій Малахов: «Треба ретельніше ставитися до своєї історії»
Сцена з вистави «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»
Ira Marconi / theatreonpodol.com

Напевне, також важливо сказати, що, крім того, що я постановник у цьому театрі, я ще й керівник, тому перед виходом кожної нової вистави стоїть завдання виховання колективу, згуртування акторів. У трупі зараз багато молодих акторів – їм була потрібна вистава, де б вони разом брали участь. У «Хіба ревуть воли…» грає наш театральний джаз-рок бенд…

– Не пам’ятаю, кому належить фраза, що «є режисери, які здатні дивувати, та всі інші». Вас хтось дивує із молодих режисерів?

– Звісно. Я донедавна був у журі різних театральних премій, але відмовився, бо не можу судити. Не скажу, що це якісь великі потрясіння, але коли дивлюся вистави інших режисерів, то у будь-якому разі оцінюю, як вони побудовані: «Це я знаю, як робиться. Це я можу. А ось тут цікаво, чи вистачило б у мене сміливості так зробити?» Наприклад, коли дивився «Кицюню» Дикого театру, коли мертвого кота називають «Бандерою» чи щось подібне. Бо я все-таки людина іншої формації, і ще пам’ятаю, як у кожному театрі працював КДБіст та слідкував за ідеологією.

Із покоління молодих режисерів можу назвати Давида Петросяна, який у нас ставить DreamWorks за Вирипаєвим. Він досить глибоко копає, як для молодої людини. Іван Уривський, який нещодавно став головним режисером Одеського музично-драматичного театру імені В. Василька, Стас Жирков.

– З появою нової будівлі, як змінилася публіка Театру на Подолі (у жовтні 2017 року театр відкрив президент України Петро Порошенко, завершивши 25-літню епопею капітальної реконструкції за адресою Андріївський узвіз, 20А. – Mind)?

– Публіка стала більш різноманітною. Якщо у Гостинному дворі й особливо на малій сцені Палацу «Україна» була так би мовити аудиторія «з примхою», або принаймні вона намагалася виглядати інтелігентною, солідною, то тепер, на Новій сцені, вона значно розбавилася іншими глядачами. На перших виставах Жиркова в антракті ледь не бійки були. «Орестея» з театром «Мізантроп» привела до нас свого глядача. Це абсолютні різні світи, різний «електорат». На мою думку, це добре.

«Я проти того, щоб театр мав обличчя, а за те, щоб театр допомагав розкривати обличчя автора».

Як говорив один з моїх вчителів: «Визначити – означає обмежити». Встановити щось точно можна тільки мертве, а поки це живий організм, він змінюється. Людина, яку ти вважав найпрекраснішою у світі, одного дня може вчинити огидну річ.

Театр Віктюка – дуже широкий, але дуже вузький при цьому. Мені б не хотілося, щоб мої погляди створювали обмеження, тому змиряюсь з роботами, до яких можу мати певні претензії як режисер. Але я припускаю, що можу помилятися, бо у кожного свій смак. Звісно, є категоричні принципи: заклики до геноциду, антигуманний театр – цього у нас ніколи не буде.

Віталій Малахов: «Треба ретельніше ставитися до своєї історії»
Віталій Малахов
Фото: Ira Marconi / theatreonpodol.com

«Мені не до душі, коли прийом використовується заради прийому: мат заради мату чи оголення заради оголення».

Коли ми отримали цю будівлю, то домовились, що це буде не просто драматичний театр, а свого роду хаб. Тому я дуже радію, що у нас то виникає мюзикл, то ми стаємо майданчиком для цікавих музичних шоу зі світовими проекціями, як концерт джазової співачки Laura Marti. Сподіваюся, що скоро запрацюють майстер-класи з відомими режисерами театру та кіно, значними особистостями.

– А як би ви описали нинішніх глядачів Театру на Подолі?

– Вони готові до експериментів. Якщо раніше приходили, щоб подивитися, як ми трактуємо сюжет, то тепер вони готові до того, що сюжету взагалі може не бути.

– Скоро репертуар поповнить ваша постановка за романом Андрія Куркова «Сірі бджоли» з Богданом Бенюком у головній ролі. Сам автор визначає так звану «сіру зону» як таку, де відчувається лише територія, але не відчувається країна. Яку дефініцію дали б ви?

– Трагедія війни і цієї «сірої зони» у тому, що вона проводить лінію між людьми. Це історія про двох людей, кожен з яких хоче творити добро. А війна і «сіра зона» дуже розмежовує, руйнує стосунки. Ми усі знаємо ці історії, коли сім’ї розпадаються… Водночас «Сірі бджоли» про те, що за подібних обставин люди, навпаки, тягнуться один до одного.

У скандинавських країнах найвищий рівень життя, але водночас найвищий рівень суїциду, оскільки у них найменша кількість сонячних днів на рік. Тому, проводячи таку паралель, можна сказати, що «сіра зона» – це зона самотності й туману, яка просто руйнує людину, позбавляє радості та сонця у більш широкому значенні.

Віталій Малахов: «Треба ретельніше ставитися до своєї історії»
Віталій Малахов
Фото: Ira Marconi / theatreonpodol.com

– Для тих, хто вперше чує про «Сірих бджіл», у чому головний конфлікт?

– Взагалі історія дуже звичайна. Про людей, далеких від банальної політики та від лозунгів, які сумніваються. У п’єсі немає одного – за Україну, а іншого – проти неї. Персонажів ситуація змусила вирішувати, життя поставило у такі обставини, що одному з них зручніше ходити за провіантом на територію, підконтрольну окупантам. Такий вибір не можна засуджувати, бо ситуація війни протиприродна для людини.

Є такий вислів: «Ти можеш не звертати уваги на політику, але прийде час, коли політика візьметься за тебе».

– Які три вистави варто подивитися тим, хто ще не був у Театрі на Подолі?

–  Що стосується моїх вистав, то «Дядя Ваня», «Сильніше пристрасті, більше, ніж любов» це з гумором, і «Щоденник молодого лікаря». Це щоб скласти мій портрет. А якщо говорити про портрет Театру на Подолі, то той же «Дядя Ваня», «На дні» та, скажімо, «Орестея» і «Дівчина з ведмедиком».

Віталій Малахов: «Треба ретельніше ставитися до своєї історії»
Віталій Малахов (праворуч)
Фото: Ira Marconi / theatreonpodol.com

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті