«1984» у 2019-му: які аналогії з українською реальністю проглядають у новій театральній прем'єрі
Що вдалося, а що ні авторам спектаклю-атракціону про тоталітарну владу, яка приходить після революцій

18 жовтня в Театрі на Подолі відбулася гучна прем'єра театральної вистави за мотивами відомого роману-антиутопії «1984», написаного ще 1949 року британським письменником Джорджем Оруеллом. На фейсбук-сторінці цієї події вже близько 18 000 лайків, а квитки продані на п'ять найближчих вистав. Це – безсумнівний успіх для театру взагалі, а для сучасного українського – тим паче. Mind розбирався, що викликало такий ажіотаж.
Бекґраунд. Джордж Оруелл писав сатиричний роман про державу, де панує тотальний контроль над усіма її громадянами. У ньому англійський письменник вибудував структуру суспільства за образом і подобою книги «Ми» (1920) Євгена Замятіна. Але якщо для другого джерелом натхнення стали лондонські верфі, де він працював інженером, то перший надав своїй воєнізованій реальності риси сталінського СРСР. А більш пізні відгомони цих творів можна знайти у фільмі «Матриця» (1999) Вачовські, де повний контроль над людьми отримали цифрові технології.
Сюжет. Вистава поставлена за п'єсою Майкла Джина Саллівана, який дію книги звів до допиту головного героя – 39-річного чиновника Міністерства правди Вінстона Сміта (актор Ігор Ніколаєв). Його катує Поліція думок і співробітники Міністерства любові, реконструюючи «думкозлочин» Вінстона. А саме: Сміт завів інтрижку з 26-річною Джулією – співробітницею його ж міністерства. Вона перша передала йому записку з освідченням у коханні. Вони знімали кімнатку в антиквара в районі пролів (пролетарів), де насолоджувалися любовними втіхами, перебуваючи у вільних стосунках, заборонених Партією.

Поліція думок скоро реконструює любовні стосунки
Потім бунтарі-коханці пішли ще далі: вступили до підпільної організації Опору через такого собі О'Браєна й були схоплені Поліцією думок. Слідчі відтворюють події за щоденником Вінстона, який він вів «маргінальною» чорнильною ручкою, а не диктував на «мовопис», як робив це в Міністерстві правди, переписуючи історію.

Вистава-атракціон. Левову частку успіху постановці принесла оригінальна сценографія художника-постановника Марії Погребняк: червоні троси, маленькі й великі ляльки на шарнірах, інквізиторські білі маски, електричний кран-диба, плексигласова капсула, де мучили Вінстона, – все це виглядало ультрасучасно. І знайшло яскравий відгук у публіки – у залі було багато молоді.

Вражаюча сценографія Марії Погребняк
Режисер-постановник Сергій Павлюк доповнив цю картинку відповідним саундтреком: металеве брязкання, уривчасті військові команди – все, що асоціюється з тоталітаризмом. Цей набір-total перемежався солодкими оркестровими мелодіями, коли герої намагалися «відтягнутися».
Звідкись зверху демонічно звучав невтішний баритон, пропущений через комп'ютер. Це був голос Старшого Брата – того, хто вирішує долю Океанії, яка воює з Ост-Азією.
Старший Брат допитував нещасного Сміта, якого катували ділові кати в сірій уніформі з емблемами у вигляді чорних кругів.

Актуальність. Глядачі вловили безліч аналогій із ситуацією в Україні. Наприклад, Міністерство правди перелопачує історію під гаслом: «Хто контролює сучасність, той контролює й минуле». Знайомий нам і принцип: «Внутрішня війна – це головне. Внутрішня війна правителів проти своїх громадян важливіша за зовнішню». З цими діями в унісон звучить назва книги головного опозиціонера в «1984» Гольфстейна «Практика й теорія олігархічної війни». Здається, що вона була настільною для деяких наших сучасників.
«Революцію роблять для того, щоб встановити диктатуру. Мета репресій – репресії. Мета катування – катування. Мета влади – влада», – каже Старший Брат. На щастя, тоталітарний світ насильства «1984» далекий від становища в Україні, але деякі відгомони цієї антиутопії цілком впізнавані й в наших реаліях, що оцінила публіка.
Кохання руйнує систему насильства. У другому акті вистави розкриваються карти: член організації Опору О'Браєн виявляється Старшим Братом. Він виходить на сцену (Максим Грубер) у червоних рукавичках і в більш кольоровій, модерновій уніформі: на білому тлі червоні й чорні вставки. Йому не припав до душі запис у щоденнику Сміта: «Геть Старшого Брата»! А також описання Джулії: «Коли вона біля ліжка скидає спідницю – руйнуються всі системи». «Ви не можете змусити мене розлюбити!» – у розпачі кричить Сміт.

Найбільше Старший Брат любить проповідувати людям із мішком на голові
Але О'Браєну – Старшому Братові мало покарати відступника, він хоче його «перекувати». Найжорстокішими знущаннями перетворюючи Вінстона на людиноподібну тварину, він хоче все стерти з його свідомості, щоб потім завести туди свою програму. Однак той, поки ще був здатний міркувати, встигає сказати: «Є в цьому світі принцип, який ви не подолаєте. Це дух людини!» – «Ти віриш у Бога?» – спантеличено запитує О'Браєн і пропускає нову порцію електричного струму через заколотника. «Будь ласка, пристрельте мене!» – благає нещасна жертва.
«Ми контролюємо життя на всіх його рівнях, – продовжує проповідувати Старший Брат. – Ніхто не захоплює владу, щоб її віддати. Мета влади – це влада, а влада – це світ, заснований на ненависті, жорсткості та брехні». Він змушує зломленого Сміта повторювати: «Двічі два – чотири! Але якщо Партії так потрібно – п'ять!»...

Одна з ідей вистави: люди – як ляльки, ляльки – як люди
Враження Mind
У творчої групи Театру на Подолі вийшов яскравий театральний ад-атракціон. Але акторська гра дещо не дотягує до видовищності самого оформлення. Явлення О'Браєна – Старшого Брата у виконанні Максима Грубера все ж блякне на тлі його ж «страшного голосу», пропущеного через комп'ютер.
«Найголовніший антигерой» у виконанні Грубера зводить все до задоволення власних садистських нахилів. Але актор говорить про це якось дуже спокійно. Він не доносить до глядача свою ідеологію: що це пекло навколо особисто для нього – рай, адже його герой проголошує: «Катування – заради катування», а значить, він отримує задоволення від своєї садистської місії: «Ми штампуємо єретиків, щоб їх викривати». Однак не видно його кайфу від процесу, як, наприклад, у канібала-маніяка доктора Лектера у фільмі «Мовчання ягнят» (1991).
Грубер у цій ролі дуже «нормальний», він не змушує публіку тремтіти від масштабу зла, що клекотить у нього всередині. Але в ідеалі моторошна обстановка на сцені повинна бути лише відображенням його хворої душі. Тому тут ще є над чим працювати: для поєднання масштабу зовнішнього світу «1984» і внутрішнього – самого О'Браєна.
Хочеться відзначити гру актора Максима Максимюка в ролі простакуватого партійного фанатика. Він явно в захваті від своєї функції і з палаючими очима вимовляє: «Я люблю Старшого Брата. І борюся з його ворогами». Звичайно, він теж гине. Але про його персонажа можна не без іронії сказати: «Ще один згорів на роботі».
Наступним театральним хітом може стати інсценування сатиричної повісті «Скотний двір» (1945) Оруелла, де владу на фермі захопили свині й утримують її за допомогою собак. Тут аналогій із навколишньою дійсністю глядач зможе знайти ще більше, але вже не жахатиметься, а сміятиметься над тим, що відбувається.
Прем'єра: 22 серпня 2019 року
Найближчі вистави: 5, 10, 12, 19, 29 листопада
Автор: Майкл Джин Салліван за романом Дж. Оруелла «1984»
Режисер: Сергій Павлюк
Художник-постановник і художник по костюмах: Марія Погребняк
Хореограф: Алевтина Чернова
Музичне оформлення: Сергій Павлюк
У ролях: Ігор Ніколаєв, Максим Грубер, Юрій Феліпенко, Дмитро Грицай, Юлія Шевченко, Валентина Сергєєва, Максим Максимюк, Роман Щербак
Адреса: Андріївський узвіз, 20А (Велика сцена)
Квитки: 200–700 грн
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].