«1984» у 2019-му: які аналогії з українською реальністю проглядають у новій театральній прем'єрі

18 жовтня в Театрі на Подолі відбулася гучна прем'єра театральної вистави за мотивами відомого роману-антиутопії «1984», написаного ще 1949 року британським письменником Джорджем Оруеллом. На фейсбук-сторінці цієї події вже близько 18 000 лайків, а квитки продані на п'ять найближчих вистав. Це – безсумнівний успіх для театру взагалі, а для сучасного українського – тим паче. Mind розбирався, що викликало такий ажіотаж.

Бекґраунд. Джордж Оруелл писав сатиричний роман про державу, де панує тотальний контроль над усіма її громадянами. У ньому англійський письменник вибудував структуру суспільства за образом і подобою книги «Ми» (1920) Євгена Замятіна. Але якщо для другого джерелом натхнення стали лондонські верфі, де він працював інженером, то перший надав своїй воєнізованій реальності риси сталінського СРСР. А більш пізні відгомони цих творів можна знайти у фільмі «Матриця» (1999) Вачовські, де повний контроль над людьми отримали цифрові технології.

Сюжет. Вистава поставлена за п'єсою Майкла Джина Саллівана, який дію книги звів до допиту головного героя – 39-річного чиновника Міністерства правди Вінстона Сміта (актор Ігор Ніколаєв). Його катує Поліція думок і співробітники Міністерства любові, реконструюючи «думкозлочин» Вінстона. А саме: Сміт завів інтрижку з 26-річною Джулією – співробітницею його ж міністерства. Вона перша передала йому записку з освідченням у коханні. Вони знімали кімнатку в антиквара в районі пролів (пролетарів), де насолоджувалися любовними втіхами, перебуваючи у вільних стосунках, заборонених Партією.

Поліція думок скоро реконструює любовні стосунки

Фото автора

Потім бунтарі-коханці пішли ще далі: вступили до підпільної організації Опору через такого собі О'Браєна й були схоплені Поліцією думок. Слідчі відтворюють події за щоденником Вінстона, який він вів «маргінальною» чорнильною ручкою, а не диктував на «мовопис», як робив це в Міністерстві правди, переписуючи історію.

Фото: Ірина Марконі/Театр на Подолі

Вистава-атракціон. Левову частку успіху постановці принесла оригінальна сценографія художника-постановника Марії Погребняк: червоні троси, маленькі й великі ляльки на шарнірах, інквізиторські білі маски, електричний кран-диба, плексигласова капсула, де мучили Вінстона, – все це виглядало ультрасучасно. І знайшло яскравий відгук у публіки – у залі було багато молоді.

Вражаюча сценографія Марії Погребняк

Фото автора

Режисер-постановник Сергій Павлюк доповнив цю картинку відповідним саундтреком: металеве брязкання, уривчасті військові команди – все, що асоціюється з тоталітаризмом. Цей набір-total перемежався солодкими оркестровими мелодіями, коли герої намагалися «відтягнутися».

Звідкись зверху демонічно звучав невтішний баритон, пропущений через комп'ютер. Це був голос Старшого Брата – того, хто вирішує долю Океанії, яка воює з Ост-Азією.

Старший Брат допитував нещасного Сміта, якого катували ділові кати в сірій уніформі з емблемами у вигляді чорних кругів.

Фото: Ірина Марконі/Театр на Подолі

Актуальність. Глядачі вловили безліч аналогій із ситуацією в Україні. Наприклад, Міністерство правди перелопачує історію під гаслом: «Хто контролює сучасність, той контролює й минуле». Знайомий нам і принцип: «Внутрішня війна – це головне. Внутрішня війна правителів проти своїх громадян важливіша за зовнішню». З цими діями в унісон звучить назва книги головного опозиціонера в «1984» Гольфстейна «Практика й теорія олігархічної війни». Здається, що вона була настільною для деяких наших сучасників.

«Революцію роблять для того, щоб встановити диктатуру. Мета репресій – репресії. Мета катування – катування. Мета влади – влада», – каже Старший Брат. На щастя, тоталітарний світ насильства «1984» далекий від становища в Україні, але деякі відгомони цієї антиутопії цілком впізнавані й в наших реаліях, що оцінила публіка.

Кохання руйнує систему насильства. У другому акті вистави розкриваються карти: член організації Опору О'Браєн виявляється Старшим Братом. Він виходить на сцену (Максим Грубер) у червоних рукавичках і в більш кольоровій, модерновій уніформі: на білому тлі червоні й чорні вставки. Йому не припав до душі запис у щоденнику Сміта: «Геть Старшого Брата»! А також описання Джулії: «Коли вона біля ліжка скидає спідницю – руйнуються всі системи». «Ви не можете змусити мене розлюбити!» – у розпачі кричить Сміт.

Найбільше Старший Брат любить проповідувати людям із мішком на голові

Фото автора

Але О'Браєну – Старшому Братові мало покарати відступника, він хоче його «перекувати». Найжорстокішими знущаннями перетворюючи Вінстона на людиноподібну тварину, він хоче все стерти з його свідомості, щоб потім завести туди свою програму. Однак той, поки ще був здатний міркувати, встигає сказати: «Є в цьому світі принцип, який ви не подолаєте. Це дух людини!» – «Ти віриш у Бога?» – спантеличено запитує О'Браєн і пропускає нову порцію електричного струму через заколотника. «Будь ласка, пристрельте мене!» – благає нещасна жертва.

«Ми контролюємо життя на всіх його рівнях, – продовжує проповідувати Старший Брат. – Ніхто не захоплює владу, щоб її віддати. Мета влади – це влада, а влада – це світ, заснований на ненависті, жорсткості та брехні». Він змушує зломленого Сміта повторювати: «Двічі два – чотири! Але якщо Партії так потрібно – п'ять!»...

Одна з ідей вистави: люди – як ляльки, ляльки – як люди

Фото автора

Враження Mind

У творчої групи Театру на Подолі вийшов яскравий театральний ад-атракціон. Але акторська гра дещо не дотягує до видовищності самого оформлення. Явлення О'Браєна – Старшого Брата у виконанні Максима Грубера все ж блякне на тлі його ж «страшного голосу», пропущеного через комп'ютер.

«Найголовніший антигерой» у виконанні Грубера зводить все до задоволення власних садистських нахилів. Але актор говорить про це якось дуже спокійно. Він не доносить до глядача свою ідеологію: що це пекло навколо особисто для нього – рай, адже його герой проголошує: «Катування – заради катування», а значить, він отримує задоволення від своєї садистської місії: «Ми штампуємо єретиків, щоб їх викривати». Однак не видно його кайфу від процесу, як, наприклад, у канібала-маніяка доктора Лектера у фільмі «Мовчання ягнят» (1991).

Грубер у цій ролі дуже «нормальний», він не змушує публіку тремтіти від масштабу зла, що клекотить у нього всередині. Але в ідеалі моторошна обстановка на сцені повинна бути лише відображенням його хворої душі. Тому тут ще є над чим працювати: для поєднання масштабу зовнішнього світу «1984» і внутрішнього – самого О'Браєна.

Хочеться відзначити гру актора Максима Максимюка в ролі простакуватого партійного фанатика. Він явно в захваті від своєї функції і з палаючими очима вимовляє: «Я люблю Старшого Брата. І борюся з його ворогами». Звичайно, він теж гине. Але про його персонажа можна не без іронії сказати: «Ще один згорів на роботі».

Наступним театральним хітом може стати інсценування сатиричної повісті «Скотний двір» (1945) Оруелла, де владу на фермі захопили свині й утримують її за допомогою собак. Тут аналогій із навколишньою дійсністю глядач зможе знайти ще більше, але вже не жахатиметься, а сміятиметься над тим, що відбувається.