Юрій Когутяк: «Колекціонери дозволяють митцям залишатися у професії»

Mind розпитав колекціонера і власника Havas Creative Group Ukraine, президента Українського клубу колекціонерів сучасного мистецтва - Юрія Когутяка про формування вартості того чи іншого витвору мистецтва, коли і з чого у нього виник потяг до прекрасного і про найдорожчу річ у його колекції.

– Звідки у вас любов до мистецтва і з чого почалося колекціонування?

– Потяг до мистецтва у явному вигляді виник, коли я покинув університет. Строкова служба в армії, на яку мене забрали після першого курсу, зробила з мене пацифіста і гуманітарія. Після звільнення з лав Радіофізичний факультет перестав мене влаштовувати. Філософія чи новомодна тоді соціологія приваблювали набагато більше.  

У результаті після другого курсу я покинув навчання і на рік влаштував собі те, що зараз називають сабатікал, після невдалої спроби перевестися на соціологічний факультет. Приблизно тиждень я проводив у Києві, тиждень – у Пітері, тиждень – у Москві. І так по колу. Багато, дуже багато часу я проводив у музеях. Щоб забезпечити собі можливість такого шикарного життя, про яке зараз годі мріяти, я здобув свій перший досвід підприємництва. Ми з другом іноді торгували на московському Арбаті творами, які вироблялись в майстернях пітерської Академії мистецтв. Коштів це приносило небагато, але їх вистачало, щоб протриматись. Мій перший свідомий акт купівлі картини відбувся у Києві. На Андріївському узвозі я купив натюрморт – олія, полотно. Грошей у мене було небагато, якість картини розкритикували, але мене похвалили за рішучість і спонтанність. До речі, картина і досі зберігається в мене, і я ніжно до неї ставлюся. Все ж таки покупка майже на останні гроші чогось вартує. Коли в мене з’явились перші пристойні гроші, я купив декілька робіт Шемякіна, який мене зачаровував у голодні студентські роки. Він тоді щойно тріумфально повернувся на Батьківщину.

Втім, бажання купувати картини перетворилося на колекціонування лише коли я заснував галерею «Колекція» у 2005 році. Саме тоді я опинився в епіцентрі вітчизняного арт-ринку і сучасного мистецтва. Галерейний бізнес я покинув, колекціонування не припинив. Купувати мистецтво виявилось дешевше, ніж його продавати. До того ж це більш вдячне заняття – я покращив стосунки з художниками. Художники в більшості своїй несправедливо ставляться до галерей, які працюють на них.

Для протоколу – я все ж закінчив радіофізичний факультет, а моїм першим місцем роботи став Інститут соціології.

– У чому, на вашу думку, місія колекціонерів і мета колекціонування?

– Колекціонерів можна вважати однією з небагатьох інституцій у країні, яка дозволяє залишатися художникам у професії, забезпечуючи їм засоби для існування. Несправедливо безкінечно очікувати від художника жертовності. Колись в нього з’являється сім’я, колись треба починати турбуватися про батьків. Я не поділяю цинічної теорії, що тільки справжня матеріальна скрута розкриє в художникові генія. Добре, що запрацював Український фонд, добре, що закордонні, а іноді й вітчизняні інституції видають гранти. На жаль, наразі музеї майже не здійснюють закупок мистецьких творів.

Це, власне, призводить до того, що важливу функцію збереження, депонування, фіксації сучасного мистецтва виконують колекціонери. Свого часу музеї звертатимуться саме до колекціонерів, щоб сформувати колекції мистецтва останніх 50 років. Найкращі твори зберігаються саме в них.

Колекціонери таким чином ще і впливають на те, що залишається, а що зникає. Чому вони дають зелене світло, а що маргіналізується. Я не дуже щасливий таким перебігом. Варто порівняти проекти, що організовують музеї, і строкаті арт-ярмарки, спрямовані на колекціонерів. Консервативність і науковість музеїв іде на користь колекціям. У світі колекціонерів занадто великий вплив має маркетинг і PR.

Чим саме відрізняється колекціонер від покупця мистецтва? Простий покупець зазвичай вгамовує цілком матеріальний, утилітарний запит – прикрасити помешкання. Для тих, хто в темі – щоб іще було солідно і престижно. У колекціонера ж не вистачає стін і простору для експозиції своїх надбань, і утилітарна складова розмивається і відходить на другий план. Коли тобі доводиться зберігати картини в сховищі через брак стін, швидше за все, ти колекціонер.

На цьому етапі може виникнути конфлікт. Картина заслуговує на те, аби експонуватися, бути побаченою. Сховище – це не дуже чесно відносно до твору. Я не один раз казав собі – не купуй роботу, якщо не знаєш, де ти будеш її експонувати. Але щоразу знаходиться причина, чому обов’язково треба придбати саме цей твір. Звичайно, треба завчасно починати думати про майбутнє колекції. У моєму оточенні жоден з колекціонерів не розглядає колекцію як актив на продаж.

– Ви купуєте те, що вам подобається, або те, що має значення для розвитку мистецтва або може мати успіх в майбутньому?

– Колекціонування – це багатовимірний простір. Як не парадоксально, воно полягає в основному в обмежуванні та стримуванні своїх бажань. Накладає обмеження. Колекціонування примушує постійно ставити кордони, за які ти не маєш заходити.

Наприклад, я не купую фото, я мало купую графіку. Не тому, що не люблю, – не лізе. Як навчив товариш, стараюсь не робити спонтанних покупок (хоча це не завжди вдається). Я можу клюнути на привабливу ціну, але це хибна тактика: як правило, знаходяться аналогічні твори за ще нижчу ціну. Я майже не купую робіт, авторів яких не знаю. Тому я не купую мистецтво не моєї епохи.

Іноді мотивує розуміння історичної цінності, іноді – потреба зафіксувати період чи явище у культурі. Іноді купую, аби надати матеріальну допомогу художнику.

Я колекціоную і «вшир», тобто багатьох авторів, і «вглиб», тобто послідовно збираю роботи конкретного митця. І ми завжди знаходимось у пошуку і очікуванні яскравого генія. Лишень би не проґавити.

Те, що колекціонери з часом позбуваються певних своїх робіт, – це теж природно. Рамки і обмеження, в яких розвивається колекція, доволі динамічні. Я вважаю в суб’єктивізмі й полягає цінність, неподібність, унікальність зібрань.

– Останнє і найперше ваше придбання?

– Останнє з суттєвих – робота Романа Михайлова із серії «пропалених» альбомів. Найпершим суттєвим придбанням була серія робіт Михайла Шемякіна. 

– А найдорожча річ у вашій колекції?

– Це картина Арсена Савадова. Найбільше великоформатних робіт у мене від Олександра Ройтбурда, якого я давно колекціоную.