Захворіло у світі
32,569,168
Померло у світі
988,996
Вилікувалось у світі
22,489,844
Захворіло в Україні
195,504
Померло в Україні
3,903
Вилікувалось в Україні
86,873
Яким озброєнням користується так звана армія ЛДНР

Яким озброєнням користується так звана армія ЛДНР

Як еволюціонувало озброєння незаконних формувань ЛДНР з початку конфлікту. Інфографіка

Яким озброєнням користується так звана армія ЛДНР
Фото УНІАН

Очевидно, що Росія відіграє ключову роль в фінансуванні та постачанні озброєння для армій так званих ЛНР та ДНР.  І найбільш виразно роль Росії проявляється в еволюції збройних формувань так званих «ЛНР» і «ДНР».

Починаючи з «тітушек» з битами, які фактично захопили Донецьк і Луганськ у березні 2014 року, закінчуючи практично необмеженим постачанням з Росії зброї та боєприпасів бандформування перетворилися на повноцінні армійські частини зі своєю внутрішньою структурою, штатним розписом та іншими «принадами».

Причому пересічному громадянину в Росії танки, артилерія, ешелони боєприпасів  (особливо спочатку) представлялися як такі, що були «захоплені в українських карателів».

Насправді, навесні 2014 року на Донбасі не базувалося жодної з 18 бойових бригад і не було жодного сховища зброї та боєприпасів.

Тилових військових частин на тій території, яку зараз контролюють колабораціоністи, було всього сім – причому всі з дислокацією безпосередньо в Луганську і Донецьку: два зенітно-ракетних дивізіону, конвойний батальйон внутрішніх військ МВС України, а також допоміжні частини ППО і РЕБ. Крім того, були частини прикордонників і, звичайно, міліція та СБУ.

Але при таких розкладах ні про які сотні танків, БМП і БТР не може бути й мови. І хоча практично всі ці формування (крім Авдіївської частини ППО) перейшли під контроль «республік» тим чи іншим способом, проте «поживитися» сепаратисти там змогли лише стрілецьким озброєнням та парою-трійкою не самих нових БТР. Все інше озброєння і боєприпаси спочатку «тонким струмочком», а потім і «повноцінної рікою» потекло на окуповані території з Росії, починаючи з травня 2014 року.

Однак цього виявилося явно недостатньо, і влітку 2014 року росіяни, аби уникнути військового розгрому своїх маріонеток, були змушені ввести стройові частини на луганському і донецькому напрямку. Природно, що українські добровольці не змогли витримати натиску професійної армії з новітнім озброєнням.

Підписання у вересні 2014 року Мінських домовленостей було як вимушеним заходом з нашого боку, так і відносно продуманим кроком на заморожування конфлікту – з боку Росії.

Одразу після вересня 2014 року почалося накачування незаконних збройних формувань колаборантів зброєю, поки без зміни підпорядкованості та вбудовуваня в структуру збройних сил РФ. Однак уже зимова кампанія 2015 року засвідчила, що це шлях в нікуди. Хоча формально «армія Новоросії»  брала активну участь у взятті Донецького аеропорту та Дебальцевській «кишені», проте основну роль, як і влітку 2014 року, знову довелося грати кадровим російським військовим, а втрати людей і техніки у бойовиків були на межі катастрофічних.

Тому після лютого 2015 року як на окупованих територіях Донецької, так і Луганської областей почалася реорганізація наявних збройних формувань за стандартами російської армії. Процес виявився непростим і спочатку кривавим – аж надто багато виявилося людей, які прийшли тільки грабувати і вбивати і абсолютно не вміють підкорятися.

У підсумку після декількох резонансних вбивств «лідерів російської весни» і фізичного знищення деяких банд, як-то кажуть  «на корню», почалося планомірне військове будівництво з облаштуванням місць постійного базування, з призначенням на всі командні посади (причому як вищої, так і середньої ланки) кадрових російських офіцерів, які цілком собі офіційно відправлялися у відрядження. Більше того, офіційно створювані підрозділи в російських документах проходять як «резервні формування мотострілкових військ 12-го командування резерву Південного військового округу ЗС РФ».

Фактично структура «армії ДНР» станом на літо 2017 року наступна: п'ять мотострілкових бригад – у місті Кальміуське (Старобешівський район), Горлівці, Донецьку та Дебальцеве. Формально кожна бригада за штатом має налічувати 4500 осіб, але реально залежно від підрозділу чисельність особового складу може коливатися від 2500 до 4000 осіб.

Крім того, у бойовому складі числиться три окремих бригади (артилерійська в Донецьку, дві мотострілкові (в Новоазовську та Макіївці) і комендантський полк у Донецьку. Що цікаво, у «донеччан» аж чотири батальйони спецпризначення і розвідки (усі з дислокацією в «столиці республіки»).

Безпосередньо в Донецьку також дислокується досить велика кількість допоміжних підрозділів типу батальйону матеріального забезпечення, окремої роти радіоелектронної боротьби. По всій окупованій території розкидані також п'ять батальйонів  територіальної оборони, проте їхній стан і підготовка особового складу невідомі.

На Азовському морі є навіть «військово-морський флот», який був створений у травні 2015 року з рибальських човнів і прогулянкових катерів у кількості цілих п'яти штук.

Сили луганської «Народної міліції» дещо скромніші через набагато меншу територію, яку контролює «керівництво ЛНР». Це дві окремі мотострілкові бригади (Луганськ і Алчевськ), окрема артилерійська і танкова бригади (з дислокацією в тому ж Луганську), а також окремий комендантський полк.

Особливістю «луганської народної міліції» є велика кількість батальйонів територіальної оборони, куди загнали всіх козачків зразка літа 2014 року. Їх аж вісім і розкидані вони дуже широко: Луганськ, Ровеньки, Алчевськ, Перевальськ, Должанський, Кришталевий, Брянка та Антрацит.

Дуже непросте питання і з чисельністю збройних формувань «ЛНДР». Зазвичай військові фахівці називають цифри, відштовхуючись від чисельності населення,  так звані мобілізаційні можливості. Однак у випадку з окупованими територіями такі цифри вивести в принципі неможливо, оскільки невідома загальна чисельність населення після того, як частина людей переїхали до інших регіонів  України та у РФ влітку 2014 року. Крім того, бойовики відмовилися від мобілізації та взяли за основу принцип контрактної армії (фінансування з боку Росії це їм дозволяє). Тому всі цифри носять вкрай оціночний характер.

Влітку 2014 року в пік активної фази війни самі лідери бойовиків оцінювали свої сили в 20 000 ідейних добровольців з Донбасу і близько 5000 – з Росії. Офіційні українські цифри того періоду з різних причин були далекі від реальності, хоча цілком може бути, що військова розвідка і давала точні дані, але зі зрозумілих причин, ці дані нам поки недоступні.

Перші виразні оцінки стали з'являтися лише восени 2015 року, коли спікер Генерального штабу Владислав Селезньов озвучив цифру в 35 000 бойовиків, набраних з місцевих. Щоправда, уже 10 лютого 2016 року він же заговорив про 27 000. З огляду на те, що за минулі декілька місяців серйозних боїв не було, спад на 8000 осіб абсолютно незрозумілий.

Приблизно в цей же час з'явилася й інформація від Головного управління розвідки Міністерства оборони України – заступник директора департаменту Вадим Скібіцький заявив, що на Донбасі воює 26 000 місцевих колаборантів.

Однак це ще не все. У березні скандально відомий радник міністра внутрішніх справ Зорян Шкіряк в одному зі своїх численних інтерв'ю чисельність місцевих бойовиків у рядах «армії ЛДНР» оцінив у 28 000. Крім того, за його словами, бойовики мають у своєму розпорядженні 470 танків, 205 РСЗВ, близько 600 важких артилерійських систем різного калібру, а також понад 1000 одиниць іншої бронетехніки.

Такий розкид в цифрах показує, що навряд чи ми можемо оперувати реальними цифрами. Швидше за все, з огляду на наявність факту так званих «мертвих душ», на сьогодні можна говорити, з урахуванням російських військовослужбовців, про 30-тисячний корпус, що протистоїть нам на Донбасі.

Крім того, поблизу кордонів України знаходиться на постійній основі ще 53 тактичні групи Збройних сил Росії (39 батальйонних та 14 ротних тактичних сил) загальною чисельністю в 50 500 солдатів і офіцерів.

Станом на серпень 2016 року головне управління розвідки Міноборони України повідомляло про наявність на озброєнні російського прикордонного угруповання чотирьох тактичних ракетних комплексів «Точка-У», 298 танків, 1566 бойових броньованих машин, 363 артилерійських систем і 169 реактивних систем залпового вогню.

Загальна чисельність зброєнних формувань – близько 30 000 осіб, з них 4000 російських військових безпосередньо на Донбасі.

Озброєння армійських корпусів «ДНР» і «ЛНР» станом на початок 2017 року

З ким ми воюємо на Донбасі

Всі дані оціночні

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті