Обережно, реформи: як повернути довіру зарубіжних інвесторів до України

Українська влада роками говорить про те, що наша країна цілком здатна увійти хоча б до топ-30 рейтингу Doing Business, який щорічно складають експерти Світового банку. Втім, з 2015 року Україні вдалося просунутися в цьому рейтингу лише на три місця: з 83-го на 80-е. Так що до топових позицій нам ще дуже і дуже далеко.

Однак не можна категорично заявляти, що в Україні не проводяться реформи. Наприклад, зростання в рамках того ж Doing Business нам вдалося досягти завдяки полегшенню умов реєстрації бізнесу, спрощення процедур підключення до електромереж, впровадження електронних держзакупівель, а також за рахунок якісних змін у сфері захисту прав міноритарних інвесторів і забезпечення контрактів.

Водночас велика кількість реформ відверто буксує. Наприклад, так і не запущені приватизаційні процеси, є маса проблем і прогалин у роботі судової системи, дуже слабо йде боротьба з корупцією. Все це не тільки позбавляє Україну шансів посідати високі місця в різноманітних рейтингах, а й відлякує реальних інвесторів. А адже саме їхні гроші здатні зробити вагомий внесок в оздоровлення та зростання вітчизняної економіки.

Податкова реформа в Україні перманентно тягнеться вже років три-чотири. Законодавці постійно переписують Податковий кодекс, вносять різноманітні поправки до підзаконних актів, скасовують одні податки, вводять інші та навіть намагаються ліквідувати різні схеми. Але виходить це у Міністерства фінансів і Державної фіскальної служби поки що не дуже добре. Бізнес скаржиться на надмірний податковий тиск і свавілля співробітників ДФС. Це призводить до того, що навіть позитивні зміни у сфері оподаткування зустрічаються багнетами або залишаються непоміченими.

Проте, у Мінфіні запевняють, що до кінця 2017 року платники податків відчують реальне поліпшення. Вони стануть результатом, по-перше, скорочення повноважень ДФС. Уряд хоче залишити фіскалам виключно сервісні функції, а право здійснювати перевірки закріпити лише за обласними структурними підрозділами ДФС. До того ж більшість видів податкової звітності протягом найближчого року буде переведено в електронний формат, а платники податків бачитимуть інспекторів і ревізорів лише у разі проведення перевірок.

Реформуванням займуться не тільки українські фахівці, а й запрошені з-за кордону експерти. Це представники Мінфіну США, Канади і Німеччини, МВФ, Європейського банку реконструкції та розвитку, Європейського союзу.

У результаті буде побудована контролююча система, яка не зможе перешкоджати нормальній роботі підприємців і буде очищена від корупції. Питання лише в тому, як надовго затягнеться ця реформа. Адже про реструктуризацію ДФС говорилося вже дуже багато. Але останній скандал навколо її голови Романа Насірова вкотре підтвердив, що ДФС дійсно потребує «перезавантаження». Тому в кращому випадку результати цієї перебудови будуть відчутні через рік.

Дерегуляція бізнесу була анонсована ще у 2014 році. За цей час, на перший погляд, зроблено дуже багато. Скасовано сотні документів, сертифікатів, дозволів, ліцензійних та інших процедур. Тільки на 2017 рік Мін'юст запланував зменшити підзаконну базу різних міністерств і відомств більш ніж на 500 нормативно-правових актів.

Здавалося б, після таких радикальних кроків бізнес повинен розправити плечі та дихати вільно. Але все це лише в теорії, бо на практиці в рамках дерегуляції приймається багато несистемних і часом нелогічних рішень.

Наприклад, здійснити реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності з початку 2017 року можна онлайн. Але разом з тим ліквідація СПД або ТОВ пов'язана з масою бюрократичних складнощів і може зайняти тижні й навіть місяці. Ще один приклад – впровадження системи так званого єдиного вікна на митниці. За ідеєю, це повинно істотно прискорити оформлення вантажів на пунктах пропуску. Але оскільки дуже багато процедур, що проходить імпортер, пов'язані не з митницею, а з іншими структурами (отримання ветеринарних сертифікатів, санітарно-епідеміологічних висновків, карантинних та екологічних дозволів), бізнесу за фактом легше не стало, і вантажі, як і раніше, надовго «зависають» на митниці.

Навіть у скасуванні деяких дозвільних документів не завжди є позитив. Так, скасування сертифікації харчової продукції може призвести до того, що на прилавки магазинів потраплять неякісні товари невідомого походження і низької якості. А лібералізація умов будівництва вже спровокувала чимало скандалів, оскільки забудовники самовільно змінюють клас складності будівель, обходячи, таким чином, архітектурно-будівельний контроль.

Тому, якщо дерегуляція не набуде системного і послідовного характеру, то сотні скасованих нормативних актів великої користі бізнесу не принесуть.

«Великої приватизації» ні в 2016 році, ні в нинішньому 2017-му в Україні не сталося. У 2016 році Фонд держмайна отримав від приватизації 331 млн грн від запланованих 17,1 млрд грн. А за І квартал 2017 року приватизація принесла державному бюджету 2,2 млн грн при плані в 5,54 млрд грн.

І це при тому, що план «великої приватизації» готував ще Кабінет міністрів Арсенія Яценюка. Колишній прем'єр у 2016 році з великою помпою заявляв про намір поповнити держскарбницю на десятки мільярдів за рахунок продажу об'єктів держвласності.

Однак не було зроблено навіть основне: аудиту державних підприємств, оцінки їхнього боргового навантаження і «очищення» менеджменту найбільших корпорацій, що належать державі. Саме з цієї причини приватизаційні процеси застигли. Інвестори, на жаль, не готові купувати бізнес, який не здатний навіть надати більш-менш систематизовану фінансову звітність, що відповідала б міжнародним стандартам. А адже саме приватизація і може стати тим самим локомотивом припливу ПІІ в Україну. Але влада для залучення цих грошей поки нічого не зробила до пуття.

Єдине, що Міністерство економрозвитку і Фонд держмайна ще на початку весни анонсували новий законопроект, який замінить сім законодавчих актів, що регулюють продаж держмайна, розділить об'єкти приватизації на «великі» і «малі», скасує інститут оцінювачів та введе оцінку вартості об'єктів на основі ринкової ціни. Утім, доля цього документа досі невідома, і до Верховної Ради він так і не потрапив.

Земельні відносини теж вимагають радикального перегляду. І влада декілька разів зобов'язувалася до кінця 2017-го розблокувати в Україні вільний продаж сільгоспземель. Така обіцянка, зокрема, міститься в тексті меморандуму між Україною і МВФ. Причому законопроект про обіг сільгоспземель мали прийняти до кінця травня. Але відповідний документ №5535, зареєстрований у парламенті ще в грудні 2016 року, не був розглянутий навіть у першому читанні.

«Розблокування» повноцінного земельного ринку, по-перше, дасть можливість організувати цивілізовані земельні відносини. По-друге, призведе до зростання вартості земель. За різними оцінками, ціна 1 га землі протягом п’яти років після скасування мораторію виросте у 2,5 разу. По-третє, купівля-продаж земель зіграє роль каталізатора для подальшого розвитку АПК. Ну і, безумовно, запуск ринку землі залучить в Україну інвестиції. Навіть незважаючи на те, що в перші два роки після скасування мораторію продажу підлягатимуть лише державні та комунальні паї, і лише після цього – приватні угіддя.

Але надії на те, що земельний ринок стартує з 2018 року, дуже малі. Занадто це дискусійне і багато в чому конфліктне питання. Тому, ймовірно, якісь послаблення у сфері земельних відносин і відбудуться. Але на зняття мораторію у Верховній Раді, швидше за все, голосів поки не вистачить.

Україна може щорічно отримувати мільярдні інвестиції. І складні економічні, а також політичні умови, для інвесторів аж ніяк не перешкода. Питання в іншому: у відсутності законодавчого захисту прав інвесторів, у непередбачуваності бізнес-клімату і в свавіллі з боку чиновників. Відповідно, для того щоб створити в Україні привабливі умови для припливу капіталу, владі потрібно активно педалювати реформи. Причому потрапляння в різні рейтинги в даному випадку аж ніяк не самоціль, а скоріше приємний бонус, який додаватиметься до довіри інвесторів. Але навіть за сприятливого сценарію реальні зрушення бізнес відчує в кращому випадку через рік-півтора. А це означає, що реальне зростання інвестицій в нашу економіку відбудеться не раніше 2019 року.