Фронт і політика: чи зміниться військовий стан на Донбасі після прийняття нового закону

Голосування по законопроекту №7163 «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях» викликало вибух емоцій з боку проросійської частини українського парламенту. На тлі численних коментарів юристів і політологів, на жаль, залишається в тіні питання військової складової цього документу і те, як його прийняття позначиться на загальній обстановці в зоні АТО. Mind звернувся до військового експерта й історика Михайла Жирохова з проханням прокоментувати наслідки прийняття цього закону саме з цієї точки зору.

АТО – все? Перш за все, закон фактично припиняє формат антитерористичної операції, оголошеної у квітні 2014 року під формальним керівництвом СБУ, і дає юридичні підстави для переходу керівництва з усією повнотою влади на прифронтових територіях до військових. Де-факто Антитерористичний центр СБУ відійшов «від справ» ще за часів звільнення Слов'янська і Краматорська, однак де-юре військові не мали всієї повноти влади, і найголовніше – формально не було юридичних підстав для застосування армії в мирний час. Це все докорінно впливало на дії безпосередньо вищого командування ЗСУ, яке фактично ходило все ці три роки «під статтею». Ця безглуздість тепер прибирається.

Наступне питання – чи призведе прийняття закону до різкого загострення ситуації на фронті. Очевидно, що ні, оскільки Росія на сьогодні не готова дати відмашку, а самі лідери невизнаних республік, а фактично маріонетки Кремля, такі питання не вирішують.

Час настав? Зрозуміло: загальну картину того, що відбувається, ми навряд чи бачимо. Але вельми показово, що час цього законопроекту настав саме зараз – адже навряд чи хтось заперечуватиме, що будь-які кроки в цій сфері ретельно узгоджуються з нашими партнерами – як з ЄС, так і США. Адже що б не говорили про безхребетність європейців, але саме втручання Євросоюзу і Сполучених Штатів у вигляді загрози санкцій у найважчі для країни моменти (передусім серпень 2014 року) дозволило зупинити російське вторгнення під Маріуполем, за три роки відновити можливості армії та підтягнути економіку.

І зараз, коли США активно включилися у вирішення питань Донбасу, абсолютно незрозуміло, в яку гру вони грають. На тлі мирної риторики американська зброя все ближче, судячи з багатьох непрямих даних, негласне ембарго на поставку нам європейської летальної зброї знято. Тут і проект самохідного міномета з іспанцями, і численні проекти з поляками, і практично відкрите визнання з боку Європи, що нам таки поставляли та поставляють необхідні боєприпаси, і багато іншого.

В якому стані боєготовність ЗСУ? Хоча в угруповання ще досить багато питань з постачанням, укомплектованістю особовим складом, проте вогневої і чисельної переваги на критично важливих для нас напрямках уже досягнуто. Не без проблем, але за два роки створено три серйозні лінії оборони, прорив яких як для бойовиків «армій ЛДНР», так і для російської армії буде пов'язаний з великими втратами. Перевагу в повітрі майже зведено нанівець насиченням переднього краю великою кількістю засобів ППО і розгортанням десятка нових (вірніше, знятих зі зберігання і капітально відремонтованих) зенітно-ракетних комплексів у глибині країни.

Останні вибухи на складах боєприпасів несуттєво позначилися на загальній боєготовності армійського корпусу – адже ще у 2015 році Генштабом було здійснено ряд заходів, які дозволили мінімізувати втрати від будь-якої диверсії подібного роду.

А що на тому боці фронту? Водночас гібридні війська на окупованій території зараз зовсім не в тому стані, щоб вести активні наступальні дії. Перш за все це стосується морального настрою «вояків» – ідейні були вибиті в боях 2014 року, особливо багато їх було знищено під Дебальцевим. А ті, що з'явилися пізніше – в основному «п’ятнадцятитисячники», які прийшли в «армію», щоб годувати свої сім'ї. Так, завезених за пару років снарядів і патронів вистачить ще як мінімум на півроку війни на Донбасі, навіть за умови, що російський кордон перекриють завтра. Однак це вже буде зовсім інша війна.

Тепер, коли, за новим законом, армія отримає нові права, можна бути впевненими, що в разі спроб місцевого населення зупиняти військові колони, як це було в березні–квітні 2014 року, у відповідь реакція військових буде зовсім іншою.

Чи можливий силовий варіант завершення війни? Говорити про силовий варіант вирішення проблеми Донбасу зараз напевно не наважиться ніхто – адже досі дамокловим мечем над планами українського командування висить ймовірність широкомасштабної війни з РФ. І такий варіант, цілком очевидно, опрацьовується штабними офіцерами. Невипадково, наприклад, буквально днями начальник Генерального штабу Віктор Муженко заявив про те, що «за 10 діб проведення операції з протистояння широкомасштабній агресії загальні втрати можуть становити до 10 000–12 000 осіб». А до таких втрат наше суспільство не готове і навряд чи буде готове у найближчі роки.

Залишається один варіант – повільного дотискування Кремля на введення міжнародних миротворців, з передаванням їм російсько-українського кордону. З поступовим якісним посиленням армії – адже утримання нинішнього угруповання контрактників важким тягарем лягає на вітчизняну економіку. Але поки нам доведеться платити цю ціну, головне, щоб це було не дарма.