Українська оборонка все далі дрейфує від Москви

У середу, 18 жовтня, на стрічки інформаційних агентств потрапило повідомлення, яке безпосередньо стосується обороноздатності нашої країни та стану оборонного комплексу. Йдеться про припинення дії міжурядової угоди між Україною і Росією від 21 грудня 2000 року, яка передбачала неможливість передавання третій стороні матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, документації та інформації без письмової згоди сторони, яка їх постачала. Цей дуже важливий документ був скасований в останню чергу, раніше у 2014 році «Укроборонпром» де-факто, а потім і де-юре припинив співпрацю з Росією.

Як відбувався розрив військової співпраці з РФ? 28 серпня 2014 року президент Петро Порошенко підписав указ №691/2014, згідно з яким Кабінету міністрів було доручено вжити заходів щодо припинення експорту до РФ товарів військового та подвійного призначення. Причому виключення робилося тільки для космічної техніки, яка застосовується для досліджень і використання космосу в мирних цілях і виключно в рамках міжнародних космічних проектів.

Наступним кроком стало скасування у травні 2015 року Верховною Радою дії договору про організацію військових міждержавних перевезень та принципів розрахунку за них. І, нарешті, зовсім непоміченим у серпні пройшло припинення Кабміном дії угоди про порядок взаємодії між Україною і Росією в ході експорту товарів військового призначення до третіх країн.

Залишивши за дужками той факт, що ці угоди досі діяли (багато в чому формально) у країні, що воює, спробуємо розібратися, як це відіб'ється на нашій військовій промисловості.

На кого тривалий час працювала українська оборонка? Відразу після розпаду Радянського Союзу підприємства військової промисловості, що залишилися на території України, потрапили під жорсткий контроль з боку росіян. Формально це було оформлено цілою низкою міжурядових угод, які значною мірою обмежували експортні можливості нашої оборонки. Фактично росіяни повністю перекрили вихід на світовий ринок озброєнь нашій високотехнологічній зброї, залишивши нам роль постачальника застарілої бронетехніки і вкрай обмежено – літаків і вертольотів.

Основні серйозні позиції наших оборонних підприємств – високоточна зброя і ракетні технології – залишалися виключно для внутрішнього користування російських оборонників. Наприклад, той самий дніпропетровський «Південмаш» перетворився на підсобне підприємство для обслуговування, авторського нагляду, продовження терміну служби і поставок запчастин для міжконтинентальних ракет російських ракетних військ стратегічного призначення – адже більшість стратегічних ракет було розроблено саме в Україні.

Від українських фахівців харківського підприємства «Хартрон», їх обслуговування залежить боєготовність системи наведення і управління російських міжконтинентальних балістичних ракет УР-100Н «Рокот» і РТ-2ПМ «Тополь».

Ще один приклад – виробництво науково-виробничим комплексом «Прогрес» (м. Ніжин) напівактивної головки самонаведення для осколково-фугасного боєприпасу «Краснопіль». Отримані ще за часів Радянського Союзу документація і обладнання майже відразу потрапили під чергову угоду, за якою наші українські комплектуючі не могли поставлятися за кордон без згоди Кремля.

У підсумку все, що вдалося зробити за роки незалежності, – так це створити власний аналог «Квітник», причому знову на рівні уряду українським інженерам було заборонено використовувати комплектуючі, вироблені не в Росії. Тому як тільки у 2014 році почалася війна, відновлення виробництва таких потрібних для фронту снарядів виявилося неможливим.

Які перспективи відкриваються зараз? Лише зараз, на третій рік війни, ніжинцям вдалося зробити заміщення російських компонентів і видати на-гора новий варіант «Квітник-Е». При цьому підприємству знову доведеться пройти всі кола бюрократичного пекла, щоб отримати державне замовлення для ЗСУ.

Тепер, після скасування драконівських обмежень, підприємство може планувати вихід і на міжнародний ринок – тим паче, що у 2012 році його продукцією дуже зацікавилися поляки, які на основі цієї головки хотіли налагодити виробництво снаряда для власних збройних сил натівського калібру. А в рамках декларованого на всіх рівнях курсу на зближення з НАТО це дуже велика підмога.

Відкриваються нові можливості для наших авіабудівників і ракетників, які тепер можуть спокійно розпоряджатися нібито спільними напрацюваннями для створення експортноорієнтованих зразків. Типовий приклад – проект військової версії транспортного літака Ан-140, який через ці обмеження не міг бути запропонований для продажу.

Таким чином, можна сміливо говорити, що скасування штучних обмежень стане новим імпульсом для розвитку оборонної промисловості й може принести додатковий валютний фінансовий ресурс для зміцнення нашої армії. Адже станом на весну 2014 року 130 підприємств державного концерну «Укроборонпром» і ряд приватних компаній розвивалися в основному за рахунок експорту, а на сьогодні їхня кількість вже на декілька десятків більше.