Ігри з невагомістю: чи стане космос російським
Що насправді відбувається з програмами військових та комерційних запусків РФ
Минулого тижня Російська федерація з другої спроби змогла запустити ракету-носій «Союз-2.1А», яка вивела на орбіту космічний вантажний корабель «Прогрес МС-08». Це виглядає помітним успіхом на тлі низки провалів останніх років: «Союзи» родом з 1960-х, і вони незмінно відмовляють – з 2011 року впало як мінімум п'ять таких ракет. На тлі регулярних невдач навіть у Росії стали обережно говорити про «проблеми в ході реалізації космічної програми». Хоча при неупередженому погляді можна цілком впевнено сказати, що космонавтика в РФ перебуває в системній кризі. Чим обумовлена низка провалів у комерційних запусках і чи є підстави побоюватися щодо військових космічних програм РФ, Mind запитав у військового експерта Михайла Жирохова.
Чому падають ракети? Причин для цього більш ніж достатньо – це й недолік фінансування (особливо після анексії Криму у 2014 році), і кадровий голод (ніхто з молодих вчених не горить бажанням працювати за копійки в неопалюваному приміщенні на приладах 50-річної давності), і, нарешті, корупція космічних масштабів. Так, на підсумковому засіданні держкорпорації «Роскосмос» за 2017 рік заступник генерального директора з безпеки Сергій Дьомін був змушений визнати, що в результаті регулярних перевірок із виявлення корупційних проявів було встановлено, що загальний збиток, заподіяний держкорпорації та підприємствам галузі у 2006–2016 роках, склав 17,6 млрд рублів.
Як яскравий приклад також можна навести справу компанії «Російські космічні системи», яка безуспішно займалася впровадженням системи ГЛОНАСС і була звинувачена у завищенні вартості виконаних робіт не менше ніж на 3 млрд рублів.
Витрати на космічну програму 2016–2025 років закладені в російському бюджеті в сумі 1,4 трлн рублів. На перший погляд, це досить великі гроші, але якщо їх перевести на долари – лише $20 млрд на дев'ять років. Для порівняння: щорічні поточні витрати американської НАСА становлять близько $18 млрд.
Власне, це видно і по частоті комерційних космічних запусків. Якщо до 2014 року Росія була постійним лідером за кількістю запусків у світі, то потім ситуація почала змінюватися, причому кардинально. Так, у 2017 році в США виконали 29 запусків (всі вдалі), тоді як росіяни – 19 (з них вдалих 17). Ще у 2014 році показник був на рівні 32 і 23 на користь Росії.
Запуск ракети космічного призначення «Союз-2.1А» з космодрому Байконур, 13 лютого 2018 року
Кому й навіщо потрібні російські ракети? Справа в тому, що запуск древніх ракетоносіїв «Союз» і «Протон» обходився дешевше, ніж аналогічних європейських Ariane-5 або американських Delta-4, тому потенційні замовники охоче йшли в РФ.
Варто сказати, що в плані доставки вантажів на навколоземну орбіту американці свого часу зробили ставку на створення космічних шатлів, тобто кораблів, які можна було багаторазово використовувати для польотів у космос. З одного боку, такі апарати могли нести більшу вагу як на орбіту, так і з неї, і більшу кількість астронавтів, ніж радянські космічні кораблі типу «Союз». Однак кілограм корисного вантажу обходиться в $18 400. А радянська одноразова ракета «Протон», яка запускається з 1965 року, здатна доставити до 22 тонни і лише за $3600 за кілограм, тобто в вчетверо-вшестеро дешевше.
На цьому тлі росіяни перебрали роль світового «космічного візника», фактично переставши вкладати гроші в перспективні напрямки і підготовку нових кадрів для космічної промисловості. Тому поки були люди, які пам'ятали, як збирати старенькі «Союзи» і «Протони», на Росію працював весь український сегмент радянської космічної програми, зокрема «Південмаш», і все було чудово. Однак через десяток років по тому, як українські підприємства перестали співпрацювати (принаймні так активно, як раніше), виросли нові космічні держави – той самий Китай або Індія – і російський космос лишився з розбитим коритом.
У США буквально за декілька років виникла приватна компанія SpaceX, НАСА вкладало чималі кошти в реалізацію проектів марсохода Curiosity, станції New Horizons, «Вояджер» і багато іншого.
Збірка ракети-носія «Союз-2.1а», космодром Східний
Як на галузь вплинули міжнародні санкції? Для поступової деградації космічної програми РФ є й багато інших причин, на яких після розпаду СРСР намагалися не акцентувати – принаймні всередині країни. Наприклад, Росія фактично не має незалежного доступу в космос – запуски пілотованих кораблів вона може проводити тільки з космодрому Байконур на території поки ще лояльного, але незалежного Казахстану. З єдиного російського космодрому Східний можна запускати тільки ракети типу «Союз».
Крім того, створення космічних апаратів повністю залежить від іноземної елементної бази. У РФ за 25 років створено систему, за якої в умовному Зеленограді займаються створенням конструкторської документації для виготовлення матриці для, наприклад, фотоприймального пристрою. Після чого документація віддається на завод-виготовлювач за кордоном, і вже там деталь виробляється у потрібних обсягах, повертаючись до Росії тільки для постановки корпусу, де і отримує гордий напис Made in Russia. За деякими оцінками, до 2014 року частка іноземних комплектуючих у російських супутниках цивільного призначення становила від 70 до 90%.
Після 2014 року, з прийняттям міжнародним співтовариством санкцій, навіть такий звивистий технологічний шлях для росіян виявився закритим – фактично Захід увів ембарго на такого роду угоди. Проблема за чотири роки настільки загострилася, що росіяни навіть пішли на відновлення переговорів з Китаєм про закупівлю китайських технологій для створення радіаційно стійкої електронної компонентної бази космічного призначення.
Однак Пекін вже далеко не той, що був навіть на початку 1990-х, і нині китайці хотіли б отримати в обмін російські технології виробництва кисень-гасового ракетного двигуна РД-180. З огляду на те, що сьогодні ті самі РД-181 використовуються компанією Orbital ATK у ракетах «Антарес» і фактично є основою американської космічної програми, апетити Китаю вельми і вельми показові. Тобто, користуючись не надто добрим нинішнім становищем Росії, коли фактично технології росіянам взяти немає де, Пекін «викручує руки», щоб отримати доступ до реально працюючих унікальних технологій. І є чітке відчуття, що рано чи пізно китайці свого доб'ються.
Запуск ракети космічного призначення «Союз-2.1А» з космодрому Байконур, 13 лютого 2018 року
Чи здатна Росія підкорити космос? У зв'язку з цим абсолютно незрозумілі побоювання Заходу щодо військової космічної програми РФ. Так, буквально днями генсек НАТО Єнс Столтенберг звинуватив Росію в порушенні договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності в разі випробувань нової ракети середньої дальності. Що це – нагнітання психозу, робота на внутрішнього споживача або непрофесіоналізм – абсолютно незрозуміло. Адже повідомлення про дослідно-конструкторські роботи (навіть не створення дослідного зразка) нової ракети середнього класу «Фенікс» з'явилися тільки у квітні 2017 року. І пройти величезний шлях від «паперу» до реалізації в умовах нинішньої Росії буквально за рік-два просто нереально.
При тому що проблеми виникають навіть із військовими замовленнями. Наприклад, у лютому 2016 року Міністерство оборони РФ було змушене замовити у промисловості додатково чотири супутники зв'язку «Меридіан» замість запланованих їм на заміну апаратів «Сфера-В», які виявилися занадто важкими для існуючих ракет-носіїв «Протон-М» і «Ангара-А5». Здавалося б, дрібниця, проте вона обійшлася державному бюджету в кругленьку суму.
Єдиним виходом для Росії як космічної держави в цьому випадку була б кардинальна комплексна зміна самої моделі функціонування галузі зі встановленням жорстких механізмів контролю і відповідальності за результат. Адже, як показала практика, просте збільшення фінансування без вирішення проблеми неформального контролю за фінансовими потоками нічого не змінить. Однак у нинішніх обставинах, за відсутності технологічної бази та нестачі кадрів, російський космос приречений на деградацію, яка відбуватиметься неминуче тими чи іншими темпами.
Запуск останньої ракети-носія серії «Союз-У» з ТГК «Прогрес МС-05».
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
