Фортеця Європа та інші союзники: хто надавав Україні нелетальну допомогу у військовому конфлікті
Кому, окрім США, варто говорити «спасибі»
У 2018 році США можуть виділити Україні чергову порцію військової допомоги. Як стало відомо 22 березня, про надання нам $200 млн по лінії Пентагону йдеться в проекті бюджету США на 2018 рік. Крім того, по лінії Держдепу має надійти $470 млн у межах програми «Міжнародне військове фінансування». Документ, що був поширений у Конгресі після узгодження з демократами і республіканцями, конгресмени повинні прийняти до п'ятниці, 23 березня. Передбачається, що поставки включатимуть летальне озброєння оборонного характеру, хоча і з деякими обмеженнями – наприклад, без можливості передачі ПЗРК.
Оборонний бюджет, у якому було схвалено отримання Україною у 2018 році $350 млн від США, зокрема й летальної військово-технічної допомоги, Дональд Трамп підписав наприкінці 2017-го. До 2016 року Україна отримувала від західних партнерів лише нелетальну допомогу (за винятком поставок з Литви). Проте саме ці поставки відіграли вирішальну роль у протистоянні України російській агресії в найперші й найскладніші місяці війни. Що собою являла нелетальна допомога і хто її надавав, Mind запитав у військового експерта Михайла Жирохова.
Сьогодні, на четвертому році війни, суспільство вже відійшло від сумних реалій її першого року. Тоді наша армія мала величезний запас зброї і боєприпасів, однак солдати й офіцери не мали елементарного – наприклад, кевларових шоломів і бронежилетів. У той момент величезну допомогу надали волонтери. Але не варто забувати і про ту, що прийшла з боку країн НАТО і держав-союзників.
США «на передовій». Для багатьох допомога з боку Заходу асоціюється перш за все із США – ПТРК «Джевелін» та позашляховиками «Хамві». Але нелетальна допомога літа – осені 2014 року зіграла набагато більшу роль, аніж навіть дві сотні «Хамві» або 72 безпілотника взводного рівня.
І якщо уважно проаналізувати, то для країни, де військовий бюджет навесні 2014 року обчислювався десятком мільйонів доларів, це були досить великі суми безоплатної допомоги. Чимала її частина пішла не тільки збройним силам, а й прикордонникам і Національній гвардії. Причому майже вся вона залишилася поза увагою української преси – на той момент так було потрібно.
Найпершими у поставках нелетальної допомоги також були американці, які вже 29 березня 2014 року повітряним шляхом перекинули 330 000 сухпайків. На той момент армії, яка висувалася на кордон, щоб захиститися від можливої російської агресії, не вистачало не тільки техніки, але й таких, здавалося б, елементарних речей. Це потім американська армія терміново передавала бронежилети, набори медичної допомоги, різноманітну техніку, але першими були саме сухпайки.
Європа майже не відставала. Згодом гуманітарна допомога потекла якщо не рікою, то досить стійким «струмком» – у червні 77 000 сухпайків передала Норвегія, у липні відзначилася Франція, допомога якої на той момент була вельми істотною – 1000 бронежилетів і набори медичної допомоги.
У найважчий момент – серпень 2014 року – прибули 32 тонни військово-технічної допомоги на суму $4,5 млн від одного з найпослідовніших наших союзників – Канади. Тут, крім бронежилетів, були каски, балістичні окуляри, медичні аптечки, спальні мішки і навіть намети. Згодом обсяги зросли в багато разів: з-за океану нам прийшли радіостанції Harris, велика кількість зимової форми одягу, обладнання для розмінування місцевості.
Традиційно слідом за американцями відчутну допомогу надала Великобританія. У 2014–2015 роках Лондон передав українській армії 1000 бронежилетів, 2000 шоломів (у тому числі 150 – із вмонтованими приладами нічного бачення), 1000 комплектів форми, 200 GPS-навігаторів, 220 захищених ноутбуків, 500 спальних мішків і 90 автомобільних аптечок майже на $2 млн, а також 75 000 тонн дизельного палива.
Найближчі сусіди. Дуже щільно виступили наші східноєвропейські сусіди, які прагматично побачили в Україні останній рубіж оборони проти «російського ведмедя». Лише з боку Польщі допомога нашій армії за 2014–2015 роки склала близько $6,5 млн. Тут були і ті самі сухпайки, і постільні приналежності (зокрема, матраци та ковдри), і запчастини до найрізноманітнішої техніки радянського виробництва. Причому все це передавалося в основному у вересні 2014 року, коли армія після літніх боїв потребувала буквально всього.
Восени 2014 року в Україну йшли сухі пайки з Литви (так, у вересні було передано 4600 штук), медикаменти та інше медичне обладнання. А через два роки ця країна – до речі, єдина в Європі – відкрито зважилася поставляти летальне озброєння. У 2016 році Литва безоплатно поставила Україні 60 великокаліберних кулеметів КПВТ і 86 великокаліберних кулеметів ДШКМ, а також 150 тонн боєприпасів.
Активно передавали різне спорядження та обмундирування також Латвія, Чехія (10 000 одиниць зимового обмундирування, у тому числі 2000 шинелей, 800 пар зимових черевиків і 3000 шапок-вушанок, рюкзаки, намети), Словаччина і Албанія.
Із країн НАТО активність проявили Іспанія, яка передала бронежилети і кевларові шоломи, Нідерланди – електрогенератори та зимове речове майно, Туреччина і навіть Данія з партією GPS-навігаторів. Зазначимо, партія зимового взуття та іншого речового майна прийшла з вже зовсім географічно далекої Австралії – де, проте, існує серйозне українське політичне лобі.
Значення допомоги. Важливо, що передавалось не те, що, умовно кажучи, «залежалось на складах», а централізовано – виключно за списками від нашого Генерального штабу і з урахуванням реальних потреб військового угруповання на Донбасі. І саме це багато в чому дозволило армії пережити важку зиму 2014–2015 років. Величезний внесок наших союзників і в тому, що росіянам не вдалося влаштувати «котел» у районі Дебальцевого, як це планував Путін у лютому 2015 року. Без їхньої допомоги зимовою формою та іншою екіпіровкою нашим бійцям було б набагато складніше.
Багато в чому завдяки нашим західним союзникам наразі вдалося наситити угруповання на Донбасі приладами нічного бачення і тепловізорами – так, із останніх поставок можна відзначити 2500 приладів нічного бачення AN/PVS-14 на загальну суму в $5,8 млн, передані США в лютому 2018-го.
Завдяки поставкам радіостанцій із США і Канади вдалося у найважчий період війни вирішити (хоча б частково) питання із цифровим зв'язком. Це зараз країна може собі дозволити багатомільярдні тендери та вибирати – купувати турецькі або ж ізраїльські радіостанції. А влітку 2014 року основним видом зв'язку у військах були мобільні телефони – єдиний супутниковий телефон був тільки на рівні командування сектора, і то лише для зв'язку із Києвом.
Окрім того, ще до весни 2015 року фактично кожен другий кевларовий шолом в українській армії був іноземного виробництва – наші підприємства тільки розгортали власні потужності.
Скільки всього? На сьогодні питання про масштаби іноземної військово-технічної допомоги залишається відкритим. Є цифри, які трохи різняться, але в цілому можна говорити, що левову частку безоплатних поставок у 2014–2018 роках взяли на себе США. Так, якщо на літо 2016 року загальні обсяги нелетальної допомоги у сфері військової безпеки оцінювалися у майже $164 млн, то $118 млн з них (або 70%) припадало на поставки з США. Після 2016 року вся допомога Україні вже йшла по класифікації летальної, тому по частині нелетальної залишається актуальною ця цифра.
Окремо слід згадати про участь Заходу в підготовці наших військовослужбовців. За роки війни за різними програмами було перепідготовлено за стандартами НАТО як мінімум 9000 військовослужбовців. Для цього були задіяні інструктори з близько 20 країн, у тому числі США, Великобританії, Канади, Хорватії, Польщі, Литви. Як у стройових частинах, так і, наприклад, у Генеральному штабі ЗСУ діє цілий корпус радників, зокрема й стратегічного рівня. Їхній внесок в обороноздатність нашої країни можна буде оцінити лише через багато років.
У цілому ж можна говорити, що саме швидкі поставки нелетального озброєння західними союзниками, а також потужний волонтерський рух (як всередині країни, так і за її межами) дозволили розгорнути постачання наших Збройних сил на рівні, достатньому для ведення активних бойових дій. І фактично, дали такий необхідний запас часу, щоб перевести промисловість на військові рейки і згодом перейти до якісних змін з упором на власні сили.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
