Класики і сучасники: чим живе український музичний театр
І як привнести в нього новаторство, не руйнуючи традицій
Днями в одному з чотирьох філій Національної оперети – МКЦ (Арт-центрі) ім. Івана Козловського в Києві – було організовано «круглий стіл». Він відбувся в рамках Другого Міжнародного конкурсу-лабораторії Musical Art Project, що тривав 7-11 вересня за ініціативою київської оперети.
У заході брали участь «актив» театру – його директор Богдан Струтинський та сценограф і режисер Олександр Білозуб. А також актриса і режисер театру «На лівому березі Дніпра», лауреат декількох театральних премій Тамара Трунова і критики Олег Вергеліс та Любов Морозова.
Режисери Тамара Трунова та Олександр Білозуб
У невеликій залі зібралися учасники конкурсу-лабораторії: молоді українські режисери, студенти театральних вузів і кілька журналістів. Розмова тривала дві години. Струтинський виголосив вступний підбадьорливий спіч. Вергеліс зазначив, що сьогодні в театральних вишах навчається на контрактній основі величезна кількість – 100-200 студентів – акторів і режисерів, багато з яких представляють собою баласт, і завдання конкурсу-лабораторії вивести на сцену найбільш талановитих молодих режисерів, не дати пройти вперед бездарності.
Що нового відбувається в музичному театрі України? У червні в Одесі диригент Ігор Чернецький, дебютант-режисер Павло Кошка (ведучий місцевого «Просто Радіо»), художник Петро Богомазов, хормейстер Леонід Бутенко і хореограф Олексій Скляренко, який працював до того здебільшого в драматичному театрі, зокрема, з Романом Віктюком, поставили в Національній опері Одеси «Орфея і Еврідіку» К.В.Глюка. В осучасненій ззовні опері окремої фішкою стали надягнуті на Орфея 3D-окуляри для впізнання в потойбічному світі дружини. В іншому одесити нічим не порушили партитури віденського класика, створеної в 1762 році.
Фрагмент вистави «Орфей та Еврідіка» в Одесі
У липні в Сквіржському замку львівські музиканти на чолі з диригентом і арт-директором Міжнародного фестивалю LvivMozArt Оксаною Линів виконали стилістично близьке італійській опері-серіа («серйозній опері») твір українського композитора Дмитра Бортнянського «Алкід» (вперше поставлена в 1778 році в Італії). Постановку «Алкіда» здійснив талановитий, винахідливий режисер Андреас Вайріх (Німеччина), який ввів в спектакль чимало хореографічних моментів.
Фрагмент вистави «Алкід», Львів
А наприкінці серпня в Сєвєродонецьку показали оперу В.А.Моцарта «Дон Жуан». У спільному проекті, організованому VladOpera e.V. (Німеччина) залучені представники ще п'яти країн. Дію перенесено в наші дні, і ідея творення, яка настільки гостро звучить у двадцяти кілометрах від лінії фронту, стала головним мотивом.
Фрагмент вистави «Дон Жуан», Сєвєродонецьк
Усі три постановки не містили вигадливих декорацій, костюмів та реквізиту, сюжети були «осучаснені» в дусі європейського музичного театру. Про музичний судити за картинками важко, тож, сподіваюся, музика прозвучала гідно.
Режисер Олександр Білозуб, що багато років працював у театрі ім. І.Франка й у Франції та Угорщині, розповів про свій зарубіжний досвід. Відповів на запитання молодих колег, нагадав, що театр творить для публіки, але без особистого відчуття матеріалу, вкладеного режисером в процес створення вистави, він не буде живим і цікавим.
Тамара Трунова зізналася, що в процесі вчитування в незнайому п'єсу поступово вживається в неї, вона стає близькою, виникає розуміння того, як втілити її на сцені. Сказала, що любить музику і, відштовхуючись від неї, будує режисерський задум музичних вистав. Нагадаю, що Тамара поставила рік тому знамениту барочну оперу англійця Генрі Перселла «Дідона і Еней», що отримала схвалення преси та глядачів. Опера йшла під баттути сина українського диригента Володимира Кожухаря – Назара – скрипаля і диригента, що спеціалізується на бароковій музиці.
Що упустили? На жаль, не запросили на розмову фахівців зарубіжної класичної і сучасної опери, завсідників європейських оперних фестивалів і прем'єр – професора Національної музичної академії ім. П.Чайковського Марину Черкашину-Губаренко та молоду оперну критикесу Анну Ставіченко. Та й автору цього матеріалу, що побувала на майже десятці вистав Гамбурзької Державної опери, було б що сказати, запитай її про це організатори.
Наприклад, про те, що все переглянуті в Гамбурзі спектаклі йшли в переповненому залі. Що на прем'єрах там обов'язково присутня влада міста. Що всі постановки здійснені при мінімальній кількості декорацій і костюмів. Що прослухані в Гамбурзі опери Верді, наприклад авторська п'ятигодинна версія «Дона Карлоса», сприймаються на одному диханні, з величезним неослабним інтересом. І що київська постановка, що йде в більш пізній скороченій редакції, і витримана в дусі ХІХ століття, після Гамбурга була нудною, попри криноліни, помпезні декорації і надривний спів солістів.
Після Гамбурга було з чим порівняти нашу «Травіату» і «Реквієм», барочного 1640 року «Улісса» Клаудіо Монтеверді (що ніколи не йшов у нас), поставленого в автентичному ключі, «Кармен» Ж. Бізе, невідомі в Україні вердіївські «Луїзу Міллер», балети «Русалочка» на музику Лери Ауербах і «Дузе» по партитурам Б.Бріттена і А.Пярта.
Фрагмент вистави «Дузе», Гамбург
Повторюся, мінімум атрибутики і максимум високої музичного якості – в основному запрошені з усього світу солісти, режисери та диригенти. Саме на зоряні гонорари, а не на пилові декорації і сотні перук, приклеєних борід і сусальне золото йде значна частина фінансування постановок у сучасних європейських театрах. У Гамбурзі «Дон Карлос» йде в інтерпретації Петера Конвічного – видатного режисера ХХ століття. А хореографія Джона Ноймайера не вимагає рекомендацій – це Петіпа нашого часу, який продукує балети по всьому світу.
Що змінилося? В Україні іноді стали запрошувати брати участь у постановках наших екс- і таких, що іще значаться в трупі Нацопери солістів, які працюють за кордоном, – сопрано Людмилу Монастирську, тенора Мішу Дідика та інших. Хоча ще донедавна всіх, хто потягнувся за кордон, з трупи Нацопери гнали без роздумів. Зміни – це добре, адже підвищилася відвідуваність наших вистав, посилився інтерес публіки. Нещодавно балет Л. Мінкуса «Баядерка» за участю канадського прем'єра Метью Голдінга навіть зняли для телеканалу Mezzo.
Дуже обережно, в силу етичних причин (не було нікого з цього театру) прозвучала критика на адресу Національної опери, що, як відомо, грішить глибоким консерватизмом, можна сказати, прямо-таки консервуванням сценографії та режисури. Ніхто ані словом не згадав про ще один прекрасний музичний театр столиці – Київський муніципальний академічний театр опери і балету для дітей та юнацтва. Не секрет, що в ньому працює талановитий оперний режисер Віталій Пальчиков, який поставив низку цікавих вистав.
На питання про те, де в інтернеті можна подивитися записи зарубіжних музичних постановок, провідні знавці відповісти не змогли. Напевно, найпростіший шлях – щоденні передачі каналів Mezzo і Medici, які цілодобово транслюють кращий музичний контент – від мюзиклів і джазу до опер і балетів.
Хто переміг? Наступного дня тут же пройшов перегляд допущених до фіналу конкурсу-лабораторії трьох постановок молодих режисерів: харків'янки Софії Мельникової, турецького режисера Nuri Nalbantoğlu і киянки Анни Горянської.
Переможницею одностайним рішенням була визнана Горянська з ескізом «Оркестр» за Жаном Ануєм. Ролі зіграли артисти Національної оперети України Євген Прудник, Кирило Басковская, Петро Челяев, Олексій Кирилов, Володимир Одринський.
Голова журі Богдан Струтинський привітав Ганну і зазначив, що за умовами конкурсу, спектакль «Оркестр» отримує грант на постановку в сценічному просторі Арт-центру Козловського або на новій «Сцені 77» Київського Національного театру оперети. Вітаємо.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
