За чиї гроші Ігор Коломойський купував нерухомість у США

За чиї гроші Ігор Коломойський купував нерухомість у США

І як розгляд у суді штату Делавер вплине на Україну

Цей матеріал також доступний російською
За чиї гроші Ігор Коломойський купував нерухомість у США
Стилізований плакат, що зображує бізнесмена Ігоря Коломойського та президента України Володимира Зеленського, на воротах Маріїнського палацу
Фото: Олексій Гончаренко

Пристрасті навколо американських активів українського бізнесмена Ігоря Коломойського не вщухають. Нагадаємо, 3 червня 2019 року Канцлерський суд штату Делавер (США) розпочав попередні слухання за позовом українського ПриватБанку проти екс-власника цієї фінустанови – Коломойського, а також інших осіб. Суть позову – шахрайство з метою заволодіння активами на території США. У позовній заяві стверджується, що з 2006 по 2016 рік загальний рух грошових коштів у відмиванні грошей в ПриватБанку на Кіпрі склав $470 млн (в оригіналі позову зазначено цифру $470 млрд, але, як повідомили Mind юристи, дотичні до даного розгляду, це є технічною помилкою укладачів позову. – Mind). Пізніше з'явилася інформація, що під пильну увагу американського правосуддя потрапили понад три десятки людей, афілійованих із групою «Приват», при цьому бізнесмен в інтерв'ю одному зі ЗМІ спростував припущення, що для придбання майна в Сполучених Штатах він використовував гроші ПриватБанку. Автор Mind Кирило Розумовський у рамках рубрики «Нота бене» намагався знайти відповідь на запитання: якими є джерела настільки значних «інвестицій» Ігоря Коломойського, і як справа, що розглядається в Делавері, вплине на міжнародний імідж України.

Історія перша. Про закономірність і обумовленість

Якщо подумки повернутися до СРСР часів його розпаду (1986–1991), то можна уявити, як син інтелігентних батьків (інженери, службовці, викладачі) захотів заробити грошей. За повної відсутності «початкового капіталу», тобто фінансового та/або адміністративного ресурсів сім'ї, його бізнес мав починатися, припустимо, з дрібної спекуляції товарами народного споживання.

Наприклад, наприкінці 80-х – початку 90-х років минулого століття молодик надумав спорудити кіоск у дворі рідної п'ятиповерхівки. В цьому випадку для вирішення всіх питань йому було б достатньо «потоваришувати» з дільничним міліціонером. Якщо кількість кіосків збільшувалася, то наш герой вже шукав знайомства з начальником районної міліції/чиновником райради/кримінальним «авторитетом».

Що далі, то дужче: до кола його знайомств та інтересів потрапляли мер, начальник податкової інспекції/ГУВС, лідер місцевого ОЗУ. Згодом справа набувала серйозніших обертів – у «друзях» з’являлися губернатор, начальник УВС/СБУ, лідер регіональної ОЗУ.

Використовуючи принцип екстраполяції, запитаємо у нашого віртуального героя про його подальші плани і бажання. І отримаємо у відповідь: «Бажаю диверсифікувати бізнес: металургія, енергетика, нафтогазодобування, неорганічна хімія, мережі АЗС, авіаперевезення, нерухомість/курорти, банки/фінанси, мас-медіа тощо. Планую мінімізувати виробничі і транзакційні витрати, податки – не платити, надприбуток – виводити в офшори для подальших інвестицій в Європі або США. Навіщо? Для страховки фінансових і політичних ризиків у країні походження капіталу».

Проект – чудовий. Одне лишень кепсько – до того моменту, коли за нашим умовним героєм закріпиться звання «олігарх», йому знадобиться шукати «взаєморозуміння» вже не з дільничним міліціонером, а з лідерами політичних партій, прем'єрами і президентами.

Так було повсякчас і повсюдно: в Європі, в США та у нас, в Україні.    

Історія друга. Про біржового маклера

Уникаючи зайвих подробиць життєвого шляху Ігоря Коломойського та його батьків, скажімо, що до 2014 року справи у кінцевого бенефіціара групи компаній, які в просторіччі називаються «Приват», йшли майже в повній відповідності з його бажаннями. До початку 2000-х бізнес групи досяг такого масштабу, що для її керівництва вже не мало значення, кого залучати до своєї орбіти інтересів – лідерів партій, вищих держчиновників, керівників фракцій, президентів, прем'єрів чи союзників і конкурентів.

Щоправда, почасти траплялося й так, що «пропозиції, від яких неможливо відмовитися», робилися всім і відразу – розраховуючи на досить характерні для України раптові політичні форс-мажори: призначення Віктора Ющенка прем'єр-міністром і Юлії Тимошенко віце-прем'єром у 1999 році, Майдан-2004, позачергові парламентські вибори-2007, Майдан-2014 тощо.

Але такі «оптові закупівлі» на політичному та адміністративному ринку ніяк не можна вважати проявом «жахливого цинізму» з боку Коломойського. Він, мабуть, просто хеджував ризики, оголошуючи частковий дефолт і відмовляючись від виконання частини зобов'язань, щоб максимізувати прибуток по операціях з іншими партнерами.

Це звичайна практика біржового маклера. Однак якщо дефолт оголошувався не Коломойським, а іншою стороною, то остання, як правило, незабаром зазнавала серйозних репутаційних і/або фінансових втрат. «Коломойський – хамовитий, імпульсивний, ексцентричний і жахливий цинік», – таку характеристику в 2007 році дав своєму діловому партнерові Геннадій Корбан, найкращий в Україні фахівець з недружніх угод M&A.

Історія третя. Про форс-мажори і частковий дефолт

До березня 2014 року Ігорю Коломойському в Україні вдавалося майже все. У «країні походження капіталу» він страждав лише від алергії на амброзію. А у Великобританії, Швейцарії чи Ізраїлі – насолоджувався життям. Але після березня 2014-го ситуація докорінно змінилася.

На тимчасово окупованих/анексованих територіях розташовувалися і тому були згодом «націоналізовані» новоствореними «республіками» ЛНД/ДНР численні нерухомість і виробництва, активи та пасиви компаній і банків, які входили до групи «Приват».

Ці втрати стали причиною різкої зміни одного з головних фінансових показників – співвідношення терміновості активів і пасивів – всіх без винятку банків, які Коломойський так чи інакше контролював.

У групи «Приват» раптово виникли досить значні додаткові фінансові зобов'язання перед її приватними і корпоративними клієнтами та партнерами. І такі зобов'язання далеко не завжди були забезпечені готівковими резервами або ліквідними заставами.

Після зміни влади в Україні (травень – вересень 2014 року) у Коломойського не склалися особисті й ділові стосунки з новими президентом, прем'єром і спікером парламенту. Або, принаймні, ті відносини і на тих підставах, на яких вони будувалися до 2014 року.

Всіма перерахованими вище обставинами вирішили скористатися колишні партнери та конкуренти групи «Приват», що подали проти Коломойського позови в різних юрисдикціях.

Згадані зобов'язання і позовні вимоги були виражені в доларах і євро, а основні дохід/прибуток банки і підприємства в «країні походження капіталу» генерували в національній валюті. І це при майже триразовому падінні обмінного курсу виявилося більш ніж відчутним фактором.

У 2014–2016 роках група «Приват» не оголошувала дефолту – для погашення поточних і раптово виниклих короткострокових зобов'язань її бенефіціари використовували всі доступні їм засоби і способи: мінімізацію податків за рахунок використання різних схем взаєморозрахунків між афілійованими підприємствами і держбюджетом, вилучення обігових коштів підприємств до мінімально необхідної величини, продаж раніше придбаних у США і ЄС нерухомості та бізнесу (хоча коефіцієнт термінової ліквідності таких активів тяжів до мінімуму).

У 2014 році з коштів, отриманих від Національного банку України (НБУ) як рефінансування, ПриватБанк видав самим лише офшорним структурам Teamtrend, Trade Point Agro, Collyer, Rossyan Investing corp, ZAO Ukrtransitservice і Milbert Ventures бланкових кредитів на 18,9 млрд грн. У 2015–2016 роках банк на тих самих умовах прокредитував ще 28 компаній на загальну суму в $1 млрд.

Історія четверта. Про «порятунок потопаючих»

Ці та інші епізоди, датовані 2006–2016 роками, є предметом позову, який слухається в Канцлерському суді штату Делавер (The Court of Chancery of The State of Delaware). Автор на умовах off the record отримав консультацію в одній з юридичних фірм м. Довера, столиці штату Делавер.

– З подібного роду шахрайствами адвокати і суди штату мають справу досить часто. Схема проста: якийсь бізнесмен бере кредит. Кошти під слушним приводом переводить третім особам, вони – четвертим, а ті або п'яті/шості/сьомі – це залежить від фантазії або кваліфікації шахраїв – уже інвестують капітали в легальний бізнес. Такого роду злочини в США вміють розслідувати. Винні, як правило, отримують суворий вирок і прямують до в'язниці.

 У чому незвичайність саме цього процесу?

– По-перше, учасники афери – громадяни не лише США, але також України й Ізраїлю. По-друге, крім безпосередньої «жертви» – приватного банку, постраждав державний (НБУ. – Mind) банк України. Це те ж саме, як якщо б хто-небудь зробив замах на активи Міністерства фінансів або Федеральної резервної системи США.

Що ж стосується механізму шахрайства, то ця схема не є винаходом України, а характерна для багатьох країн «третього світу». Шахраї, використовуючи зв'язки з корумпованими чиновниками або вводячи в оману державних службовців, отримують фінансову підтримку від держави або національного банку. Ці кошти видаються підставним фірмам у вигляді бланкових, без реального забезпечення, кредитів. Кредити не повертаються. Банк змушений створювати резерви і тому потребує рефінансування. Шахраї знову звертаються до національного регулятора... Наслідки – ті самі.

Іншими словами, пасиви приватного банку в одній юрисдикції перетворюються на готівку в іншій і служать джерелом для інвестицій. У даному випадку – для інвестицій у нерухомість і бізнес в США.

 Чому слухання в Канцлерському суді почалися лише у 2019 році?

– Не можу сказати точно, коли саме, але IRS (Internal Revenue Service, Служба внутрішніх доходів США) і ФБР звернули увагу на дивні угоди з нерухомістю ще у 2015–2016 роках. Відомі будівлі в ділових центрах великих міст США були запропоновані до термінового продажу за ціною набагато нижчою, ніж вони свого часу були придбані.

Оскільки цими об'єктами через низку посередників володіли афілійовані між собою компанії, урядові агенти могли припустити, так би мовити, «незвичайні обставини» таких угод. А після перевірки з'ясувалося, що «незвичайність» полягала в наступному.

Перше: практично всі кошти, за рахунок яких купувалася нерухомість, надійшли з українського першоджерела протягом 2006–2016 років. Друге: групою компаній Optima (Optima Schemes. – Mind) прямо або опосередковано керували особи, пов'язані між собою особистими, бізнес- або політичними стосунками. Третє: попередні слухання у Канцлерському суді проводяться, в тому числі, і з метою з'ясувати, є чи немає підстав для висунення звинувачень відповідно до акта RICO (Racketeer Influenced and Corrupt Organization) проти осіб, зазначених у матеріалах суду як RZ11, RB21, RK01 та ін. (загалом понад 30 осіб. – Mind). Їм може бути інкриміновано створення злочинної організації. Четверте і головне: виклик до суду представників консульської служби Посольства України в США.

 Чому «головне»?

– Є три варіанти відповіді на це питання, але я не можу підказати, який з них правильний. Як адвокат я пов'язаний певними процесуальними обмеженнями і професійною етикою. Перший варіант – у списку можливих обвинувачених є громадяни України. Другий – у цьому списку є громадяни України, які підпадають під визначення PEP (Politically Exposed Person, політично значимі особи). Третій варіант – найгірший. Він стосується громадян України, які могли мати на території США державний імунітет під час ймовірного скоєння можливого злочину або мають такий імунітет на даний час.

 Візит до США Івана Баканова, соратника новообраного президента України, який був нещодавно призначений в.о. голови Служби безпеки України (СБУ), має відношення до процесу?

– А такий візит був?

– 22 червня 2019 року СБУ офіційно повідомила про це, але без уточнення дат початку і кінця поїздки, а також її географії.

– М-м-м... (тримає паузу). Виклик до суду представників консульської служби Посольства України на 18 червня і візит пана Баканова, що приблизно збігаються за часом, я сподіваюся, не мають між собою причинно-наслідкового зв'язку з елементом необхідності. Хоча... Сума в $674,5 млн і згаданий у документах процесу період з 2006 по 2016 роки передбачають участь у транзакціях безлічі компаній з України та офшорних юрисдикцій. Тому, суто теоретично, я можу припустити використання для Optima Schemes рахунків, до яких Ігор Коломойський, його ділові партнери або довірені юристи, скажу так, з шоу-  чи luxury-бізнесу (ймовірно, мається на увазі Тимур Міндич. – Mind) мали пряме або опосередковане відношення. Так це чи ні, стане відомо, коли і якщо суд розкриє криптоніми RZ11, RB21, RK01 тощо.

 Як позначиться цей процес на репутації України в США?

– Не думаю, що репутація суттєво зміниться. У штаті Делавер зареєстровано безліч компаній, бенефіціарами яких є громадяни або податкові резиденти України. Тому подібного роду процесом нашу публіку, суддів чи адвокатів здивувати важко. Але сума в $674,5 млн здатна вразити будь-кого. Вона свідчить не про рядові випадки шахрайства з боку приватних осіб, а про повну корумпованість українських політиків і чиновників...

 Ви хотіли сказати, «незалежно від їхніх прізвищ і назв партій»?

– Я лише хотів звернути вашу увагу, що люди, які успішно займалися шахрайством як бізнесом при трьох попередніх президентах України у 2006–2016 роках, навряд чи побажають новообраному главі вашої держави успіху в боротьбі з корупцією. Хоча... Будемо сподіватися, що після і на підставі рішення американського суду Україна отримає достатні підстави для притягнення до відповідальності всіх корупціонерів.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті