Космічні перегони: навіщо Росії новий військовий супутник

Космічні перегони: навіщо Росії новий військовий супутник

Як змінилася обороноздатність Єдиної космічної системи РФ

Цей матеріал також доступний російською
Космічні перегони: навіщо Росії новий військовий супутник
Фото: pixabay

Днями російське військове відомство відзвітувало про те, що військовий супутник, виведений на навколоземну орбіту з ракетою-носієм «Союз-2.1в» із космодрому «Плесецьк», прийнятий на керування. Як стало відомо з неофіційних джерел, це супутник типу «Тундра», що входить до складу Єдиної космічної системи Міністерства оборони Росії.

Як вплине цей запуск на можливості російської космічної системи і чого варто очікувати в найближчому майбутньому, розповів Mind військовий експерт Михайло Жирохов.

Навіщо на орбіті військові супутники

Таким чином росіяни планують посилити космічну складову своєї системи раннього попередження про ракетний напад. Це має збільшити стійкість всієї російської системи протиракетної оборони, проте навряд чи кардинально допоможе системі, яка дихає на ладан.

Для обороноздатності будь-якої ядерної держави, а тим більше такої великої, як Росія, важливим елементом є не тільки засоби доставляння ядерної зброї, але і система попередження про ракетний напад. Остання дозволяє завчасно сповіщати військових про таку загрозу. Система дозволяє відстежувати пуски ракет майже одразу після їхнього старту на розгінній ділянці.

Зазвичай вона складається з двох компонентів – наземної і космічної, про яку й піде мова далі.

Яку спадщину отримала Росія від СРСР

Сама система попередження перепала Російській Федерації від Радянського Союзу. І мала вона нехитру назву «Око». До 2014 року це були чотири супутники: три («Космос-2422», «Космос-2430» і «Космос-2440») – на високій еліптичній орбіті та один («Космос-2379») на геостаціонарній орбіті. Однак термін служби навіть такої надійної техніки, як радянська, не гумовий, і на початку 2014 року перестав працювати «Космос-2379», а через п'ять років зійшов з орбіти і згорів у атмосфері над Тихим океаном «Космос-2430».

Решта два теж знаходяться в критичному стані. За оцінкою західних фахівців, їхній ресурс вичерпаний, і нині вони можуть працювати в кращому випадку декілька годин на добу, а весь інший час знаходяться в «сплячому режимі».

Військово-політичне керівництво Росії, звичайно, розуміє всю важливість проблеми. З середини 1990-х років була реанімована радянська заміна старих супутників системи «Око», яка отримала назву «Око-1». До 2012 року були запущені вісім апаратів, але сьогодні через вироблення ресурсу і низку збоїв вони виведені з бойового чергування. Проблеми виявилися настільки масштабними, що російські військові повністю відмовилися від виробництва апаратів цього типу.

Як змінився «основний склад» на орбіті

Лише в середині нульових Міністерство оборони Росії для заміни цієї радянської системи почало розробку і впровадження Єдиної космічної системи. За початковим задумом, основою її повинні бути супутники типу «Тундра».

Створені в абсолютно інших технологічних умовах, з використанням західних комплектуючих, ці апарати повинні були стати універсальними. Вони мали не тільки виявляти інфрачервоне випромінювання пусків як наземних, так і морських балістичних ракет, а й розраховувати траєкторію їхнього польоту. Передбачалося, що ці апарати безпосередньо взаємодіятимуть також з наземними системами протиракетної оборони. Навіть більше, вони повинні були працювати як на еліптичних, так і на геостаціонарних орбітах

Радянські апарати могли в кращому випадку виявити пуск ракети, а все інше виконував наземний ешелон оборони. А в умовах, коли більша частина наземних комплексів фактично була втрачена (залишилася на території незалежних держав, у тому числі України), росіяни були змушені основний акцент робити на космічну складову.

До 2017 року вдалося вивести на високу еліптичну орбіту з апогеєм трохи більше ніж 39 000 км два супутники типу «Тайга» – «Космос-2510» і «Космос-2518». Разом з нещодавно запущеним апаратом (певно, якийсь умовний «Космос-2519») російське угруповання ешелону попередження про ядерний удар складає рівно три штуки.

І це половина від мінімальних потреб. За розрахунками військових фахівців, для того щоб мати прийнятний рівень забезпечення безпеки держави, їх повинно бути як мінімум шість. Недостатня кількість супутників може призвести до того, що інформації буде явно недостатньо для прийняття рішення про ядерний удар у відповідь (як це прописано в стратегічних планах оборони держави).

А якщо сюди додати і традиційне відставання радянсько-російської електроніки, то отримуємо жалюгідну картину. Чого варте, наприклад, помилкове спрацьовування всієї системи – у 1983, 1985 і 1995 роках. І це при тому, що функціонував весь парк супутників і вся наземна структура. Що вже говорити про нинішній стан?!

Як поповнити брак супутників і чи реально це

Все сказане вище стосується спеціалізованих супутників, «заточених» для фіксування пусків. Однак час від часу російські генерали заявляють про свої плани ввести до складу Єдиної космічної системи численні апарати, які вже є на орбіті та використовуються різними державними структурами для інших цілей. Наприклад, супутники Міноборони РФ системи «Ліана», завданням яких є навігаційне і чітке забезпечення російського флоту у світовому океані, зокрема й чергових стратегічних підводних ракетоносців – носіїв ядерної зброї. Є ще апарати радіолокаційної, оптико-електронної і геодезичної розвідки.

Правда, питання про те, наскільки їхня апаратура буде здатна зафіксувати пуск балістичної міжконтинентальної ракети, лишається відкритим. Так, наявний парк супутників Єдиної космічної системи навряд чи здатний забезпечувати прийнятний рівень цілодобового спостереження за точками потенційного запуску балістичних ракет.

Цей недолік частково компенсується розгортанням радіолокаційними станціями наземного ешелону системи нового зразка. Однак після того, як умовна лінія фронту присунулася фактично до кордонів РФ, про дійсно раннє попередження ракетного нападу годі й казати.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті