Захворіло у світі
134,719,328
Померло у світі
2,915,972
Вилікувалось у світі
76,537,874
Захворіло в Україні
1,841,137
Померло в Україні
36,779
Вилікувалось в Україні
1,405,826
Свої краще: чи може Україна зробити важкий безпілотник

Свої краще: чи може Україна зробити важкий безпілотник

І на чий досвід краще спиратися

Этот материал также доступен на русском
Свої краще: чи може Україна зробити важкий безпілотник
фото Shutterstock

Міноборони, «Укроборонпром» і низка представників оборонних підприємств України під час наради на ДП «Антонов» обговорили можливість створення в Україні конкурентоспроможного важкого висотного ударно-розвідувального безпілотного авіаційного комплексу (БПЛА). Що потрібно, щоб втілити в життя цю ідею, розповів Mind військовий експерт Михайло Жирохов.

Війни в Карабасі, Сирії, Лівії показали шлях подальшого розвитку військової справи – це перш за все масове використання безпілотних літальних апаратів, причому не стільки розвідувальних, скільки ударних. Однак насправді виявилося, що в світі буквально кілька країн, які серійно випускають ударні апарати середнього і важкого класу. Це перш за все США, Китай, Ізраїль, Іран, Туреччина і не так давно до цього «елітного клубу» приєдналася і Росія.

Однак наш світ, як і раніше, чітко поділений на сфери впливу, і тому, наприклад, Україна може купити тільки турецькі «Байрактари». Очевидно, що нашій країні, яка нині змушена вести війну на східному Донбасі і ще довгі роки буде змушена протистояти набагато більш технологічно просунутому противнику, крім легких апаратів, виробництво яких принаймні освоїли вітчизняні контори, і середніх турецьких БПЛА типу «Байрактар», куплених не так давно, потрібний і ударно-розвідувальний безпілотник важкого класу (або, за нашою класифікацією – стратегічного призначення).

Тим більше що в країні є щонайменше дві складові для реалізації такого амбітного проєкту – авіаційне конструкторське бюро Антонова і можливості для виробництва двигунів (зв'язка «Івченко-Прогрес» і «Мотор Січ»).

Тому обговорення такого проєкту було питанням часу. Буквально днями з'явилася інформація про те, що із цього питання було проведено нараду за участю представників «Укроборонпрому», Міноборони та приблизно 20 промислових підприємств авіаційної галузі. Зрозуміло, що це була лише перша ластівка і конкретних рішень насправді не могло бути прийнято, тому в офіційному повідомленні для ЗМІ все вкрай нечітко – «вирішили підтримати ініціативу», «сформувати пропозиції» тощо.

Спробуємо ж оцінити реальні можливості для доведення такого амбітного проєкту до серійного виробництва.

Можливості «Антонова»

Попри те що АНТК «Антонов» є визнаним лідером у проєктуванні військово-транспортних літаків різної вантажопідйомності, досвіду проєктування саме безпілотних машин у наших конструкторів просто немає. І це яскраво показав проєкт «Горлиця».

Наприкінці 2016 року анонсували, а в листопаді 2017-го антонівці підняли в повітря дослідний зразок тактичного розвідувального БАК А1-СМ «Горлиця» зі злітною масою 200–250 кг, здатний нести до 50 кг корисного навантаження. Апарат був побудований за власні кошти підприємства й позиціонувався як перший вітчизняний апарат, що може нести засоби ураження – ракети класу «повітря – земля» і бомби.

При цьому далі першого польоту й демонстрації вищому військово-політичному керівництву справа не пішла. За результатами АНТК заявило про початок роботи над проєктом «Горлиця-2», однак розроблення та інтеграція всіх супутніх елементів були тимчасово зупинені, тому що державної підтримки проєкт не отримав. Через яку саме причину – незрозуміло, мабуть, генерали вирішили, що простіше купити вже готовий апарат у Туреччині, ніж вкладати кошти у власний проект із незрозумілими перспективами. Втім, такий підхід у країні, яка воює, цілком має право на існування.

Проблеми

Ще на етапі спроб зацікавити державу в «Горлиці» АНТК «Антонов» озвучував проєкт створення важкого ударного безпілотника. Тоді – а це 4 роки тому – навіть були промальовування апарату з двома двигунами АІ-450 вітчизняного виробництва злітною масою 6000 кг. При цьому стверджувалося, що при крейсерській швидкості до 420 км/год апарат зможе літати на висотах до 12 200 метрів 24 години.

Корисне навантаження апарату з розмахом крила в 24 метри, на думку розробників, мало складати 1400 кг. При цьому варто нагадати, що найближчий американський аналог MQ-9 Reaper при злітній масі в 4760 кг несе 1700 кг корисного навантаження. Однак навіть у рекламних матеріалах можливості «поставити на крило» оцінювалися досить скромно – 2030–2035 року. Зрозуміло, що, напевно, виходили з власних можливостей фінансування, і при вливанні державних коштів все може піти набагато швидше, але в будь-якому разі такі проєкти швидко не робляться.

Ще одна проблема – це відсутність необхідного озброєння. По суті, нині наша військова промисловість для озброєння ударного безпілотника може запропонувати лише протитанкові керовані ракети виробництва КБ «Луч». І до речі, саме навколо них будується ще один вітчизняний проєкт аналога «Байрактара» – «Сокіл-300».

Однак потрібні ще щонайменше коректовані авіаційні бомби: масою 20–25 кг (аналоги турецьких MAM-L, які ми купуємо для «Байрактарів», для ураження бронетехніки і живої сили) і масою в 100–150 кг (аналоги американської GBU-39/53 для ураження важливих цілей, як-от станцій РЕБ і позицій ППО в ближньому тилу противника).

І ще. Необхідний прорив у системах управління. Адже, як відомо, ефективність застосування безпілотних літальних апаратів на сучасному етапі розвитку дуже сильно залежить від стійкості до перешкод цифрової лінії управління і від підготовки операторів.

Як бути із системами управління

Проте з військовою електронікою в нас (втім, як і у будь-якої іншої країни «третього світу») все досить сумно. Ті ж турецькі виробники змушені використовувати комплектуючі західного виробництва комерційного типу, які, втім, нам теж недоступні. Тому питання створення систем управління стоїть досить гостро. Тим більше що, коли почнуться роботи щодо важкого БПЛА, необхідно орієнтуватися виключно на супутникову систему – адже системи управління середніми й легкими апаратами працюють на дальностях до 250–300 км.

І тут нашим конструкторам, які не мають досвіду створення навіть системи управління для апаратів середнього рівня, буде дуже складно перейти відразу до «вищої ліги».

Як варіант досить швидко зробити такий технологічний ривок – купити вже готове рішення в тих самих турків. Адже там уже перейшли до систем супутникового управління – існує вдосконалений варіант «Байрактара» і дуже скоро буде прийнятий на озброєння Akinci (який літає з тими самими АІ-450, які пропонуються для проєкту важкого БПЛА), де в повній мірі реалізовані останні напрацювання турецької військової промисловості.

Однак розуміючи свій винятковий стан, цілком імовірно, Анкара або виставить непідйомну суму або попросить взамін одну з небагатьох наших технологій, затребуваних на ринку (тут інтереси турків дуже різнопланові – від корабельних двигунів до танкового обладнання типу систем динамічного захисту). Чи готові ми на такий розмін – питання відкрите.

Отже, підбиваючи підсумок, можна сказати, що в нашої військової промисловості частково є можливості для створення важкого безпілотного розвідувально-ударного комплексу, однак для цього буде потрібно досить серйозне державне фінансування й час (за найскромнішими підрахунками – до п'яти років). Чи порозуміється держава з виробниками та чи знайде фінансування – не факт.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті