Палець на гашетці: що стоїть за загрозою російського наступу
Чому вона виникла саме зараз і у що може вилитися
Тиждень, що завершується, пройшов під знаком нагнітання військової складової російсько-українського конфлікту. Практично безперервно з'являються заяви офіційних (і не дуже) осіб про ймовірний початок невдовзі повномасштабної війни. Причому для цього наводяться найрізноманітніші, здебільшого політичні причини. Чи реальна ця загроза, що за нею стоїть і як теоретично можуть розвиватися події далі, спеціально для Mind розповів військовий експерт Михайло Жирохов.
На основі наявної уривчастої інформації спробуємо розібратися, що ж відбувається на окупованих териториях –на Донбасі та в Криму – й поблизу них з військового погляду.
Відправний пункт
Нагнітання військової істерії бере свій початок з просторів російського інтернету. Саме там раптом спливли десятки фото та відео колон військової техніки, що прямує всіма можливими способами в напрямку російсько-українського кордону й адміністративного кордону Криму (включно з Кримським мостом).
Таке масштабне вкидання від самого початку викликало безліч питань.
Після літа 2014 року російське військове й політичне керівництво дуже сильно переймається питаннями секретності. Було вжито серйозних заходів як усередині армії (аж до заборон смартфонів у військових частинах), так і в громадянському суспільстві. Дуже багато сил і коштів було витрачено на те, щоб «виховати» в громадянах РФ усвідомлення: фільмувати військові об'єкти та колони «вкрай небажано» – цьому сприяли одразу кілька кримінальних проваджень проти таких «папараці», відкритих у різних регіонах.
У підсумку вже до 2016 року фото- і відеоматеріали в мережі різко «всохли» за кількістю та якістю. Аж тут раптом – вал публікацій. Цікаво, що більшість із них розміщено в молодіжній соціальній мережі Tik-Tok, а частина являє собою ту саму колону, але зняту з різних ракурсів і на різних ділянках шляху.
Усе разом узяте може свідчити лише про одне: ми спостерігаємо один із заходів інформаційного впливу. Причому він виявився вкрай ефективним – на ці відео змушені були реагувати абсолютно всі геополітичні гравці: від президента України Володимира Зеленського до високопоставлених американських військових.
Російська відповідь зрозуміла й відома ще з літа 2014 року: навчання, на які поїхали лише 4000 вояків. А ось американська реакція більш барвиста і цікава.
Захід нам допоможе?
Щодня посилюване нагнітання військової істерії цього разу не обійшлося без офіційної та неофіційної реакції західних країн, які нині є нашими союзниками, – США та Великобританії.
Офіційна реакція проявилася у візиті військових аташе до українського Міноборони й у телефонних розмовах на найвищому рівні.
Є й неофіційна частина – наприклад, до Києва днями прилітав борт Королівських ВПС, який використовується для перевезення виключно британських військових вищого рангу. Озвучено також прискорену передачу озброєння й техніки в межах програм військової допомоги, схвалених американським Конгресом.
Однак тут варто застерегти «гарячі голови» від якоїсь ейфорії. І від тиражування таких повідомлень, як інформація – з посиланням на The New York Times – про підвищення готовності американських військ у Європі до найвищого рівня. Не розібравшись, українські та – особливо – російські журналісти почали «смакувати» цю новину.
Однак тут йдеться про рівні готовності WATCHCON, які не є ступенями боєготовності та передбачають посилення лише розвідувальної діяльності.
Історія знає лише один випадок, коли було підвищено ступінь боєготовності – під час навчань НАТО 1983 року Able Archer. Увесь інший час американські формування в Європі перебували в ступені боєготовності всього лише на один щабель вищій, ніж у режимі мирного часу. І ще – вищий ступінь означає, що Вашингтон знаходиться на межі неминучого великомасштабного конфлікту із застосуванням ядерної зброї, чого на сьогодні немає (і це, безумовно, тішить).
Що коїться в кабінетах українських воєначальників?
Зрозуміло, що нагнітання мілітарної нервозності позначилося й на українському військово-політичному керівництві. Тому, судячи з усього, був задіяний умовний «план Б», що передбачає посилення можливостей як прикордонного угруповання, так і угруповання на Донбасі.
Причому це відбувається на тлі весняної ротації бригад, що й викликало появу відео військових колон і звинувачення з боку «донбаських» ЗМІ, підконтрольних Росії, у підготовці Україною певної операції з військової деокупації непідконтрольних територій Донецької та Луганської областей.
Які сценарії можливі далі?
З військової погляду вся ця «гра м'язами» цілком очевидно може закінчитися, як і почалася, – стрімко й раптово.
Однак за обставин, коли обидві сторони стягнули чималу кількість сил і засобів в обмежений простір, ризики стають все менш передбачуваними та керованими.
Якщо суто гіпотетично розглядати варіанти дій Кремля, то тут сценарій цілком передбачуваний. Можливих напрямків для удару російської армії може бути як мінімум два:
- Маріуполь (щоб пробити сухопутний коридор до Криму) із можливим розвитком далі – до Придністров'я;
- удар у напрямку виходу до лівого берега Дніпра в його нижній течії в районі Нової Каховки (для встановлення контролю над Північно-Кримськім каналом і забезпечення окупованого Криму прісною водою).
За привід для широкомасштабного вторгнення може стати масштабна та кривава провокація з обвинуваченням України. І як наслідок – подальшим розгортанням «миротворчої операції» для «захисту російських громадян». Адже на окупованих територіях вже роздано близько 350 000 російських паспортів. Однак вони придатні лише для «внутрішнього споживання» – колективний Захід таку роздачу документів не визнає (як, утім, і в окупованому Криму). Отже цей аргумент не стане якоюсь надто серйозною підставою для військового втручання.
З іншого боку, у РФ восени мають відбутися вибори до Держдуми. Якими б вони не були «іграшковими», але відчутні економічні санкції Заходу (як і умовна здача Донбасу) можуть стати певним каталізатором для початку гарячої протестної фази в самій Росії. А цього в Кремлі допустити просто не можуть.
Тому і Україна, і Росія нині перебувають на політичній «розтяжці», коли будь-яке з ухвалених рішень може виявитися згубним, причому не лише для політичної кар'єри.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
