100 днів: як змінилась Україна за цю війну

100 днів: як змінилась Україна за цю війну

І які слабкі місця ворога потрібно використати Україні

100 днів: як змінилась Україна за цю війну
Фото: reuters.com

Незабаром, 4 червня 2022 року, термін війни, розв'язаної росією проти України, перетне межу в 100 днів від початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року. Напередодні цієї дати вже можна зробити попередні висновки з військових дій, що тривають, а також сформувати перші оцінки чергового етапу російсько-української війни. Власними аналітичними висновками з цього приводу поділився з Mind військовий експерт Михайло Жирохов.

Мабуть, слід почати з того, що досі – незважаючи на те, що минуло майже сто років – існує загальне усвідомлення бачення конфлікту, характерне для Другої світової війни. Тобто в уяві більшості рашистів перемога – це формальне захоплення території противника. Однак після 1945 року минули десятки воєн, де не було ані класичної лінії фронту, ані захоплення території. Натомість основним було розуміння того, чи змогли сторони досягти поставлених цілей.

Ось і ми зараз спробуємо розібратися з цілями кожної зі сторін, які вони ставили на початку цього етапу війни (з 24 лютого 2022 року): чи були вони досягнуті та якою мірою.

Чого прагне ворог?

Про цілі російської «спецоперації» можливо судити як за заявами російських політиків, так і за бойовими діями російських військ у першій фазі війни. Очевидно, що військово-політичне керівництво росії на початку мало на меті:

  • швидко захопити українську столицю, щоб ліквідувати нинішню владу та змінити її на проросійську чи принаймні нейтральну;
  • захопити східну та південну частини країни, хоча б до лінії Дніпра, включаючи Одесу, що означало б відрізання України від виходу до Чорного моря та втрату більшої частини промислових територій. Таким чином, Україна повинна була б дуже швидко і без особливих втрат з боку російських збройних сил «зменшитися» до половини або 1/3 площі і де-факто опинилася б у стані економічного колапсу.

Які цілі в України?

Щодо України, то її цілі в цій війні були і є зрозумілими: першим і найважливішим було і залишається не дати росії досягти своїх цілей. Особливо це стосується збереження власної держави як самостійного політичного утворення, здатного до подальшого суверенного функціонування. Причому йдеться не лише про політичну незалежність, а й про можливість функціонування економіки та суспільства взагалі.

Для досягнення цієї мети необхідно було не лише відбити російські атаки, але й отримати міжнародну підтримку на всіх рівнях: політичному, економічному, військовому та інформаційному. Останній елемент дуже важливий: Україна як країна з об’єктивно нижчим потенціалом, ніж росія, не змогла б самостійно у довгостроковій перспективі ефективно протидіяти російській агресії на кожному із зазначених напрямків.

В якій позиції опинилася росія на сотий день війни?

Отже, почнемо з росії. Від самого початку москва зробила велику стратегічну помилку – вона готувалася до повторення подій зими 2014 року в Криму, де російська армія не отримала жодного збройного спротиву ані з боку ЗСУ, ані з боку населення. І тому плани захоплення Києва, Харкова, Одеси, а також, ймовірно, Дніпра та Запоріжжя, ганебно провалилися.

російські війська до 1 квітня були витіснені завдяки як військовому спротиву, так і політичним домовленостям, як від Києва, так і від Чернігова, Сум і Харкова (останнє місто, на жаль, через географічне положення знаходиться в зоні досяжності російських засобів ураження, однак прямої загрози вже немає).

Відносно великими успіхами росії за цей час стало захоплення Херсона (як єдиного обласного центру, окупованого після 24 лютого), Маріуполя (у середині травня, після понад 80 днів облоги) та створення сухопутного сполучення між окупованим з 2014 року Донбасом і Кримом.

Зараз активні бої обмежуються Донбасом. Нині російські війська намагаються захопити Сєверодонецьк як тимчасовий центр Луганської області і як місто, яке є уособленням українського контролю над областю. Ймовірно, падіння міста – питання часу, однак це не означає поразки України, оскільки очевидно, що втрата Сєверодонецька, всієї Луганської області чи навіть усього Донбасу мало впливає на результат поточного конфлікту на стратегічному рівні.

Усі ці «успіхи» росії супроводжуються колосальними втратами, які вже давно перевищують аналогічні під час чеченських воєн – так, за офіційними даними, це понад 30 000 вбитих, 1300 знищених танків, кілька тисяч інших машин тощо. І навіть якщо ці дані дещо перебільшені, що характерно для гарячої фази війни, однак для Москви це все одно непропорційна ціна отриманим вигодам, особливо з огляду на західні санкції, у тому числі в технологічній сфері, а також обмеження експорту нафти та природного газу.

Що отримала Україна протягом 100 днів протистояння?

На цьому етапі війни вже зрозуміло, що ми змогли відстояти свою незалежність. Наразі існуванню Української держави як самостійного політичного утворення майже нічого не загрожує – очевидно, що агресор не має шансів зайняти більшу частину території, міст чи регіонів, які мають ключове значення для функціонування держави, таких як Київ, Харків чи Одеса.

Нині влада зосереджується на мінімізації втрат і збитків та збереженні вільного доступу до моря. Останнє питання важливе передусім у довгостроковій перспективі. У короткостроковій перспективі справа є більш проблематичною, оскільки більшість чорноморських портів залишається недоступною для України через мінування Чорного моря та блокування чорноморським флотом рф. Це унеможливлює здійснення експорту (особливо продукції аграрного та металургійного секторів) у морський спосіб.

До того ж інші можливості, насамперед перекидання потоку вантажів через кордон України з ЄС (переважно з Польщею), фактично не може задовільнити потреби, бо існує проблема із залізничною колією та величезні проблеми з пальним. Очевидно, що це серйозний організаційний і матеріально-технічний виклик для влади, але його можна реалізувати в розумні терміни – і думаю, йдеться про місяці, а не про роки.

Щодо війни, то, звісно, і Україна зазнає втрат – в основному це військові втрати, безпосередньо пов’язані з бойовими діями (втрати людей і військової техніки). Також це втрати серед цивільного населення (вбитими, пораненими, і, нарешті, депортованими до росії) та інфраструктури (пошкоджені мости, дороги, промислові підприємства, житлові будинки). Але слід зазначити, що цілком очевидно, що Україна після закінчення війни зможе відносно швидко відновити матеріальні збитки завдяки підтримці західних країн та міжнародних фінансових інституцій.

Так, ціна збереження незалежності є і буде високою, але все ще набагато нижчою, ніж потенційна ціна російської окупації на роки чи десятиліття вперед.

Слід зазначити, що масштаб міжнародної підтримки на кожному рівні – політичному, військовому (поставки зброї нині ідуть з понад 40 країн світу), економічному та гуманітарному – величезний, а здатність мобілізувати більшу частину західного світу є дипломатичним успіхом України. Те саме стосується й інформаційної сфери – з точки зору сприятливої позиції урядів і громадської думки майже скрізь, крім росії, беззаперечним переможцем у війні є Україна.

Тобто можливо говорити про те, що російсько-українська війна ще далека від завершення. Бої ще тривають (хоча практично з початку квітня вони обмежилися одним регіоном). Як Україна, так і рф продовжують зазнавати втрат, хоча росія, звісно, більших. Проте, скоріш за все, жодна зі сторін зараз не має можливості мобілізувати потенціал, який дозволив би змінити загальну ситуацію на її користь.

росія не має можливості розвинути наступ, однак і Україна, своєю чергою, не в змозі мобілізувати сили, які змогли б успішно відкинути російські війська як мінімум на лінію зіткнення до 24 лютого 2022 року. Або, принаймні, на цьому етапі ми не в змозі зробити це без серйозних втрат – очевидно, що це усвідомлює й наше військове командування, яке від самого початку конфлікту ретельно – і дуже ефективно – керує досить обмеженими силами та ресурсами.

Однак, з іншого боку, неможливість швидко розв'язати конфлікт для власної вигоди є особливо небезпечною для нас. Так, у середньостроковій та довгостроковій перспективі (місяці й роки) це означає, що, окрім військових втрат, країна отримає дуже серйозні економічні проблеми (і, як наслідок, соціальні проблеми) – і це навіть за активної допомоги колективного Заходу.

Це може (але не обов’язково) невдовзі означати необхідність ухвалення рішення про тимчасове заморожування конфлікту при нинішньому стані територіальних втрат – навіть на кілька років і більше. Чи станеться це – покажуть найближчі тижні, або навіть місяці.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у нашому Telegram-каналі Mind.ua

Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.

Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.

Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.

Проєкт використовує файли cookie сервісів Mind. Це необхідно для його нормальної роботи та аналізу трафіку.ДетальнішеДобре, зрозуміло