Треба більше зброї: чому Захід постачає мало боєприпасів

Опис подій навколо війни в Україні навесні 2023 року в різних ЗМІ – як європейських, так і вітчизняних – зосереджено на начебто не взаємопов'язаних питаннях: брак зброї та особливо боєприпасів як у росії, так і в Заходу. Як це впливає на загальний хід бойових дій і чого чекати далі, спеціально для Mind розбирався військовий експерт Михайло Жирохов.

Почнемо з головного питання, яке обговорюється в українському суспільстві: «Захід нам дає мало зброї, щоб оборонятися від рф». Проте мало хто замислюється над тим, чи є в західних арсеналах достатньо боєприпасів і техніки для ведення повномасштабної війни з масованим використанням артилерії, танків та піхоти, яку ми бачимо зараз на фронтах російсько-української війни.

Як змінювалася оборонна доктрина Заходу?

Розпад радянського союзу та взагалі блоку соціалістичних держав призвів до кардинальних змін у всьому і насамперед в оборонній політиці західних країн. Уже до середини 1990-х років у європейських політичних колах дозріла думка, що збройні сили в тому обсязі, у якому вони існували в роки холодної війни, не потрібні – є НАТО і, найголовніше, США, які й забезпечать захист Європи. А отже, такі величезні військові витрати не потрібні, і їх можна направити на соціальний розвиток. Тоді ж почався масовий розпродаж військового майна та скасування обов'язкового військового призову.

Однак і США виявилися заручниками миролюбної риторики кремля. І загалом стало зрозуміло, що Вашингтон не готовий до повноцінної війни ще за часів Другої іракської війни. Так, у 2004 році, коли іракська кампанія перейшла до стадії міських боїв (причому навіть не такої інтенсивності, яку ми бачимо зараз у Бахмуті, наприклад), виявилося, що американська армія не має достатньої кількості боєприпасів до стрілецької зброї.

Для забезпечення військ Вашингтон був змушений екстрено укладати контракти з Ізраїлем, Іспанією, викуповувати частину резервів країн НАТО і навіть купувати боєприпаси американського виробництва часів Другої світової в Латинській Америці (ця історія стосувалася 50-го калібру, або як звично для нас – 12,7-мм).

Що змінило 24.02.2022?

Аналогічна ситуація склалася і з Україною 2022 року, але тут виявилося, що для ведення повноцінної війни ані Європа, ані США не можуть дати достатньої кількості артилерійських снарядів. І тут йдеться не про «радянські» калібри, виробництво яких у західних країнах обмежене зі зрозумілих причин, а про снаряди стандарту НАТО. Виявилося, що їхнє виробництво в США перебуває на катастрофічному рівні. Наведемо лише одну цифру – згідно зі звітом Пентагону, 1995 року Сполучені Штати могли виготовляти 450 000 снарядів усіх типів на місяць.

Так, нещодавно Європейське оборонне агентство повідомило, що цього тижня 17 країн – членів ЄС і Норвегія домовилися про спільні закупівлі боєприпасів для допомоги Україні та поповнення власних запасів. Гроші знайшли, а можливостей для виробництва всередині як не було, так і немає. Пролунали заяви тієї самої Польщі про збільшення потужностей – того ж таки Dezamet, підрозділа державного виробника озброєнь Polska Grupa Zbrojeniowa, однак коли це буде, не відомо.

США наразі на момент розгортання власного виробництва пішли шляхом закупівлі снарядів поза НАТО. Ще восени 2022 року з'явилися повідомлення в західних ЗМІ про те, що Вашингтон для постачання в Україну закупить у Південній Кореї 100 тисяч артилерійських снарядів калібру 155 мм.

А що відбувається «за порєбріком»?

Щодо проблем із виробництвом зброї та боєприпасів у росії. Так, вони там теж є, але, хоч як парадоксально це звучить, не такі масштабні, як на Заході. Річ у тім, що москві дісталися всі запаси колишньої радянської армії. А, як відомо, радянська економіка була зав'язана виключно на військові потреби – десятиліттями збройні сили та військова промисловість освоювали щонайменше 13% ВВП СРСР – це колосальні за масштабами кошти.

Оскільки країна готувалася до тривалої війні з усім світом, то на склади йшло дуже багато боєприпасів. Звісно, за 30 років щось було продано за кордон, щось використано у двох чеченських та одній сирійській війнах. Однак і того запасу, що залишився, наразі росії вистачає воювати в Україні.

На тлі виснаження радянських запасів росіяни розгортають виробництво нових боєприпасів. Але тут проблеми технологічного порядку – виробництво частини компонентів просто втрачено. І саме такої допомоги зараз потребує рф. І коли говорять про російсько-китайське чи російсько-іранське співробітництво, йдеться насамперед про постачання комплектовання, а не готових продуктів. І в цьому плані Китай може виявитися дуже корисним партнером – виробництво зброї і боєприпасів старого зразка там розгорнуто дуже масово, а передачу вузлів і компонентів важче відстежити, аніж постачання готових зразків.

Чи може Україна самотужки підняти свою «оборонку»?

На цьому тлі останніми місяцями радує Державний концерн «Укроборонпром», який заявив про налагодження виробництва вже трьох видів боєприпасів для української армії – 120-мм мінометної міни, танкового 125-мм снаряду та артилерійського 122-мм снаряду. Звісно, це відбувається за кордоном, на іноземних потужностях, але із залученням українських вузькопрофільних фахівців. І, як вважається, за українською технологією (хоча,  наскільки технологічним може бути виробництво снарядів зразка 1960-х років, це питання дискусійне).