Коли до НАТО? або Плани країн – членів Альянсу щодо України
І як ми маємо показати свою готовність до вступу
Днями Організація Північноатлантичного договору відсвяткувала 75-ту річницю. Попри довгу історію існування Альянсу, з початком повномасштабного вторгнення рф на територію України постає багато питань щодо можливостей НАТО загалом і України зокрема. Вже кілька років поспіль точаться дискусії як у нас, так і всередині країн-членів щодо вступу України до Альянсу. Одним із варіантів, що обговорюється, є вступ України до НАТО за згоди на відмову від окупованих росією територій. Якими можуть бути всі умови та перспективи для України, аби стати частиною Альянсу розповів Mind військовий експерт Михайло Жирохов.
Читайте також: Нервове свято НАТО: чи згуртувала війна в Україні членів Альянсу та коли чекати демаршу США
Останнім часом в українському суспільстві все більше точаться дискусія щодо відносин країни з НАТО. І хоча розмови про інтеграцію і вступ до Альянсу тривають увесь час незалежності, саме зараз на тлі повномасштабного російського вторгнення це питання стало вкрай актуальним. Отже, зараз потрібно зрозуміти, чого Україна потребує від НАТО й що НАТО взагалі може дати Україні. Тим більше що всередині блоку немає єдності щодо фундаментального питання – як допомогти Україні убезпечити своє майбутнє.
Деякі члени Альянсу на чолі з країнами Балтії, Польщею та Францією хочуть, щоб Україна отримала офіційне запрошення на ювілейному саміті у Вашингтоні в липні цього року. Вони вважають, що збереження вакууму системи безпеки в Європі спонукає москву заповнити ці сірі зони військовим шляхом – як вона це зробила в Україні, Грузії та Молдові.
Інші члени НАТО, зокрема Сполучені Штати й Німеччина, не готові рухатися так швидко. Прем'єр-міністр Нідерландів Марк Рютте, який йде у відставку і цілком може стати наступним генеральним секретарем Північноатлантичного альянсу, висловив цю думку на Мюнхенській конференції з безпеки в лютому цього року: «Поки триває війна, Україна не може стати членом НАТО».
Читайте також: 8 підсумків саміту НАТО у Вільнюсі: що Україні запропонували замість членства чи чіткого плану вступу
Ідея перша: Сказати «А» і не озвучити «Б»
І тут на сцену виходять колишні високопосадовці, які навипередки пропонують різні ідеї для подолання цієї прірви. Одна з них полягає в тому, щоб направити Україні запрошення, але не робити конкретних кроків до якогось пізнішого, невизначеного часу. Це було б порожнім жестом, оскільки жодні положення договору не застосовуватимуться, поки всі 32 члени Альянсу не ратифікують вступ України.
Ідея друга: Поговорити і не вирішити
Інша ідея полягає в тому, щоб запросити Україну розпочати переговори про вступ – модель, запозичена з процесу розширення Євросоюзу. Але країни – кандидати на вступ до ЄС ідуть цим шляхом, роками, приймаючи та впроваджуючи законодавство ЄС. Еквівалентом у НАТО є «План дій щодо членства», але торік у Вільнюсі члени Альянсу погодилися, що Київ «переступив межу необхідності» у цьому процесі.
Якщо мета й терміни переговорів про вступ не будуть чітко визначені, запрошення розпочати переговори залишить Україну в тому ж «ніде», де вона перебуває з 2008 року, коли в НАТО погодилися, що Україна «стане» членом Альянсу.
Ідея третя: «Німецький» варіант
Пропонується й інший – так званий німецький – варіант розвитку подій: йдеться про те, щоб фактично визнати за росією окуповані території України, а решту України негайно включити до НАТО. І прототипом є доля Німеччини після Другої Світової війни: ФРН стала частиною «західного світу» та увійшла до НАТО, НДР стала частиною соцтабору й увійшла до Організації Варшавського договору. До речі, ця ідея перегукується з міркуваннями покійного теоретика Realpolitik Генрі Кіссінджера.
Вважається, що після вступу України до НАТО зобов'язання Альянсу щодо колективної оборони, згідно зі статтею 5, поширюватиметься лише на території, які перебувають під контролем Києва.
І в повоєнній історії існують прецеденти надання гарантій безпеки країні зі спірними кордонами. Так, договір про взаємне співробітництво та безпеку між США і Японією, підписаний 1960 року, зобов'язує США захищати лише «території під управлінням Японії», а не північні території, які були захоплені Радянським Союзом по завершенні Другої світової війни й окуповані росією донині.
Аналогічно вступ Федеративної Республіки Німеччина до НАТО 1955 року поширив дію статті 5 лише на Західну Німеччину. Дія статті не поширювалася на комуністичну Східну Німеччину включно з демократичним анклавом Західного Берліна аж до мирного возз'єднання країни в 1990 році.
Перш ніж стати членом Західна Німеччина мала погодитися «ніколи не вдаватися до сили для досягнення возз'єднання Німеччини або зміни чинних кордонів Федеративної Республіки Німеччина». Думається, на щось подібне й розраховують у НАТО, говорячи про «німецький варіант» вступу України.
Очевидна й інша річ – ця умова буде вкрай болючою для нас, оскільки в суспільстві поширена думка, що такий підхід може призвести до тривалого поділу країни і її фактичного розпаду.
Читайте також: Невідомість спантеличує: чому США так насторожує виникнення «уламків великої росії»?
Дві умови вступу до Альянсу
Це все теоретичні викладки, а на практиці для досягнення консенсусу лідери НАТО мусять домовитися про дві умови, які мають бути виконані до того, як вони офіційно запросять Україну приєднатися до Альянсу.
- По-перше, Україна повинна завершити демократичні, антикорупційні реформи та реформи в секторі безпеки, викладені в Щорічній національній програмі (Annual National Program) України. На Вашингтонському саміті лідери НАТО мають взяти на себе зобов'язання працювати разом, щоб допомогти Києву завершити ці реформи протягом року.
- По-друге, бойові дії в Україні мають припинитися. Поки в Україні триває активний військовий конфлікт членство України в Альянсі може призвести до прямої конфронтації між НАТО й росією – більшість членів блоку не готові піти на такий ризик.
Перш ніж виконати другу умову НАТО має визначити, що саме воно вважатиме задовільним для завершення бойових дій. Це не може бути закінченням війни, бо передбачає мирну угоду, якої очевидно буде надзвичайно важко досягти найближчим часом.
Поширена думка, що всі війни закінчуються шляхом переговорів, є хибною. Більшість війн закінчуються взаємним виснаженням або односторонньою перемогою, дуже мало війн закінчуються досягненням миру шляхом переговорів.
На жаль, у нашому випадку, з огляду на позицію москви й розвиток ситуації на фронті, найбільше, на що можна сподіватися в осяжному майбутньому – це заморожений конфлікт – припинення бойових дій без політичного рішення.
Але все це буде мати сенс тільки за умови, що Україна вистоїть у військовому протистоянні, що станом на зараз зовсім не очевидно.
Час зважених рішень настав
Тому першочергове завдання НАТО зараз – зміцнення оборони України, зокрема і з можливістю надання українському війську такої зброї дальнього радіуса дії, як ракет ATACMS і Taurus. Зараз уже очевидно, що на початку повномасштабного вторгнення країни – члени НАТО намагалися збалансувати підтримку України з потребою уникнути прямої конфронтації з росією.
Саме тому був вкрай обмежений асортимент озброєнь, які вони надсилали, і способи, якими українським військам було дозволено їх використовувати (наприклад, очевидна заборона атак на російську територію).
Ці початкові вагання можна було зрозуміти, зважаючи на невизначеність щодо подальшої долі України. Але деякі країни були занадто обережними занадто довго.
Деякі члени НАТО, такі, як Німеччина та Сполучені Штати, висловлювали занепокоєння щодо відправлення всього – від танків до винищувачів F-16. Але ситуація кардинально змінилася: після невдалого літнього контрнаступу минулого року Бельгія, Данія, Нідерланди, Норвегія і Данія нарешті дістали схвалення США й незабаром відправлять F-16, які очевидно допоможуть протистояти російським авіаударам.
Велика Британія і Франція були першими, хто торік надіслав ракети дальнього радіуса дії, що дозволило Україні вражати цілі в окупованому Криму.
І зараз члени НАТО мають знайти правильний баланс між страхом перед ескалацією і вірою у стримування. І на Вашингтонському саміті лідери НАТО мають дійти згоди й урешті-решт домовитися про запрошення України до Альянсу.
Зараз або коли бойові дії фактично завершаться – в результаті або перемоги України, або тривалого припинення вогню чи перемир'я.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
