Радник Обами з питань майбутнього праці: «Навіть не роздумуйте – спочатку технічна освіта, а потім вже вирішите»
Енді Триба про інженерів, віддалену роботу та перспективи ринку праці

У рамках спецпроекту «Галузі майбутнього» ми продовжуємо говорити про перспективні професії, які варто освоїти зараз, щоб бути конкурентоспроможним на ринку праці у найближчому майбутньому.
Цього разу Mind вирішив заручитися експертною думкою Енді Триба, який у 2011–2012 роках працював радником 44-го президента США Барака Обами з питань майбутнього праці. Крім цього, Триба провів 14 років у компанії Intel та заснував декілька успішних стартапів, один з яких, Crossover, займається рекрутингом топ-розробників у 130 країнах, об’єднуючи їх у «хмарні» команди.
Тож як виглядає робота майбутнього, яку освіту варто здобувати та чи потрібно вчити англійську – саме про це Mind поспілкувався з Енді Триба.
– Ви довгий час працювали в Intel, а потім стали радником Обами з питань майбутнього праці. Як так сталося і в чому полягали ваші обов’язки у Білому домі?
– Я працював у Intel на різних посадах 14 років, і останні кілька років займався стратегічним плануванням. Ми з командою багато розмірковували про майбутнє, планували та спілкувалися з вченими, що врешті решт призвело до роботи у Білому домі. Нашим основним завданням було зробити так, щоб американські університети випускали більше інженерів. Щороку університети США загалом випускають 130 000 інженерів, і ця цифра не дуже змінилася за останні 30 років. Тоді як Індія та Китай випускають по мільйону кожна. І хоч американці люблять казати, що наші інженери найкращі, але хіба ж вони вдвічі кращі? Уявімо, що вони уп'ятеро кращі, і все одно це буде вдвічі менше, ніж у вищезгаданих країнах, і це без урахування України, Польщі, Румунії тощо. Тому ми розглядаємо це як довгострокову загрозу конкурентоспроможності США.
Моїм висновком після Intel стало те, що всі обчислення переходять у хмару, програмне забезпечення прямує за ними, а далі і всі види роботи, які будь-яким чином взаємодіють з ПЗ, теж переходять у хмару. Тому якщо інженери розкидані по всьому світу, то як їх знайти та поєднати з прогресуючими хмарними технологіями? Так і з’явилася модель Crossover.
– І яка ситуація з інженерами у США зараз?
– Ми працювали з Національним науковим фондом, з багатьма технічними університетами та іншими організаціями. Аналізували, як виправити ситуацію у короткостроковій та довгостроковій перспективі. Короткострокова проблема полягала у тому, що 50% інженерів кидають навчання після першого курсу. У деяких були погані оцінки, але у решти з оцінками все було добре – вони просто втрачали інтерес до інженерії. У них було своє бачення спеціальності, але перші курси – це переважно наукові предмети і багато математики. Ми почали співпрацювати з приватним сектором, щоб дати можливість студентами пройти стажування на перших курсах, бо зазвичай це привілей старшокурсників. І коли першокурсники розуміють, що таке інженерія насправді і чому вони вчать усі ці складні предмети, вони набагато більш вмотивовані продовжувати навчання. Тому короткостроковим рішенням було домовитися з великими корпораціями і переконати їх запрошувати на стажування раніше. І ми розробляли відповідні програми.

Енді Триба
А щодо довгострокової перспективи, ми думали, чого саме не вистачає США, що б стимулювало зростання кількості інженерів. Якщо озирнутися на історію Сполучених Штатів, коли відбувалися космічні перегони (суперництво між СРСР та США у галузі освоєння космосу в період з 1957 по 1975 роки. – Mind), коли NASA була могутнішою, а Кеннеді казав «а давайте полетимо на Місяць!», то багато людей ішли в інженери саме через цей ефект. Тож як переконати батьків, що у майбутньому інженерів не замінять роботи, вони просто перейдуть у сферу розробки ПЗ і суміжні галузі? Ми витратили багато часу, розповідаючи батькам, що інженерна спеціальність – це чудова базова освіта. 33% керівників компаній зі списку Fortune 500 мають саме диплом інженера. Тому якщо ви хочете, щоб ваша дитина згодом працювала у бізнес-середовищі, то технічна освіта може стати у нагоді.
І, на жаль, маленькі дівчатка (а у мене їх двоє – 9 та 7 років) ще у 4 класі мають вирішити, продовжать вони навчання у технічному чи гуманітарному напрямку. До того ж дівчат прийнято виховувати дещо по-іншому, ніж хлопчиків. Коли хлопцям дають гратися з машинками, «Лего» чи іншими конструкторами, дівчатам пропонують ляльки. Отже, сучасним батькам потрібно розказувати про інструменти програмування. Мені дуже подобається програма, яку розробили у Facebook для дітлахів, коли, перетягуючи блоки з кодом, малеча з раннього віку вчиться програмувати.
– Які професії наразі конкурують з інженерними у США? Що люди обирають замість інженерії?
– За останні 6–7 років зросла кількість випускників напрямку «комп’ютерні науки», і це чудова новина. Серед випускників у США багато маркетологів, біологів, лікарів та юристів. Це чудові професії, але часто їх обирають, бо думають, що отримати технічну спеціальність набагато важче, хоча вона і окуповується швидше. Також панує думка, що ці спеціальності можна аутсорсити, і оскільки ці роботи знаходяться під загрозою, то краще вже вивчитися на лікаря.
– А можете назвати декілька професій, які не знаходяться під загрозою?
– Я все ж таки вважаю, що всі батьки повинні обрати для своїх дітей професію інженера (сміється). З інженерною освітою все одно можна піти у медичну чи юридичну школу. Проте історику набагато важче буде засвоїти технічну професію. Тому я завжди кажу батькам: «Навіть не роздумуйте – спочатку технічна освіта, а потім вже вирішите». Проте багато хто зі мною не погоджується (сміється).
– Ви згадували, що у вас є дві маленькі доньки. Яка ситуація зараз у США з жінками в IT?
– Так, у мене є дві доньки, і я сповнений оптимізму щодо жінок. Якщо подивитися на прогрес за останні 50 років, то зараз кількість жінок, які закінчують коледж, у США перевищує кількість чоловіків. Існує ефект затримки – напевно, в 20-х роках минулого століття здавалося, що до нашого часу вже буде повне рівноправ’я, але на це потрібно дійсно багато часу. Я готовий закластися, що нас очікує різке збільшення відсотку жінок серед лауреатів Нобелівської премії чи серед СЕО компаній зі списку Fortune 500. Тому я вважаю, що для моїх дівчат зараз найкращий час, щоб зростати, – і їх майбутнє виглядає значно краще, ніж воно виглядало б 100 років тому навіть у США.

Енді Триба
– Кажуть, що отримати роботу в Crossover надзвичайно важко. Яку пораду ви б дали потенційним кандидатам?
– Щотижня 7000–-10 000 людей у 130 країнах подаються на різні вакансії. Тому її отримати дуже важко – ми наймаємо лише 1% з усіх кандидатів. Моєю порадою буде: подавайтеся лише на ту роботу, в якій ви є експертом, бо ми наймаємо лише їх.
Зазвичай працедавець, наймаючи людину, спочатку продивляється резюме, а потім проводить певну кількість співбесід. Але резюме як формату вже 500 років, і воно застаріло. Порівнюючи двох кандидатів, розглядають кандидата А, ставлять в інтерв'ю питання про резюме, а потім роблять те ж саме з кандидатом Б. Але зазвичай питання будуть різними, як і відповіді. І врешті решт виходить доволі випадкове порівняння. Та і люди мають жахливі упередження: комусь може подобатися чи не подобатися альма-матер кандидата чи компанія, у якій він працював, чи колір шкіри, релігійні погляди тощо.
Тож ми створили тести, які однакові для всіх країн. Нам неважливо, чи ви чоловік, чи жінка; яку релігію ви сповідуєте. І лише потім ми влаштовуємо співбесіду. Оскільки це глобальний ринок, то вам потрібно бути найкращим не лише у вашій країні, але і в інших. Тому якщо це не так, то варто підучитися, переконатися, що у вас відповідні навички спілкування англійською – і потім подавайте свою кандидатуру.
– У Crossover серйозна система відслідковування того, чим працівники займаються на роботі. Чи не порушує це етичні норми?
– Це цифровий таймер: його треба ввімкнути, коли ви починаєте працювати, і вимкнути, коли ви закінчили. Щоб вам платили лише за продуктивний час. Ми хочемо створити щось на кшталт фітнес-трекера для роботи. Коли ви дивитеся на фітнес-браслет, то думаєте: «Я сьогодні не виходив свої 10 000 кроків, тому піднімусь краще сходами пішки». Тож ви приймаєте рішення щось зробити відповідно до даних, які отримуєте.
– Чи можна назвати Crossover аутсорсинговою компанією?
– Ні, насправді я ненавиджу аутсорсерів. Вважаю, що аутсорсингова модель не вигідна нікому, крім самих аутсорсерів. Адже вона полягає в тому, щоб стягнути з замовника якомога більшу плату і заплатити співробітнику якомога менше, бо дельта – це їхній прибуток. І вони намагаються розтягнути контракт на якомога довше, бо заробляють на цьому. Вони не кажуть співробітнику, скільки вони на ньому заробляють, бо не хочуть його дратувати, як і не кажуть замовнику, скільки платять людям, бо компанії буде вигідніше платити напряму.
Наша модель абсолютно протилежна, все дуже прозоро. Якщо замовник шукає людину, якій готовий платити $100 000 на рік, то співробітник отримуватиме ці $100 000. Наша маржа складає 10%, тоді як більшість аутсорсерів заробляють 50–60%. Ми хочемо максимально зменшити цю маржу, адже насправді всю цінність фактично створює співробітник. Ми проводимо тестування, керуємо продуктивністю, але ж усе-таки більшу частину роботи виконує найманий працівник, а не ми.
– Чи є у вас бачення того, якою буде робота майбутнього через 10–20 років?
– Я супероптимістичний щодо роботи майбутнього. Раніше ми спілкувалися лише вживу, потім з’явилися відеочати. Технологія віртуальної реальності дозволить бачити команду навколо себе, одягнувши окуляри, – це суттєво змінить відчуття віддаленої роботи.
Інша технологія, яка мене дуже захоплює, – це переклад у реальному часі. Якби люди могли спілкуватися своїми рідними мовах, то це б значно відкрило і об’єднало світ для віддаленої роботи. Нещодавно Google показав свою версію перекладу в реальному часі, і я вважаю це чудовим здобутком.
– Тож якщо через 10 років людям не потрібна буде англійська мова, це заощадить багато часу на її вивчення. Як ви порекомендуєте батькам витратити цей час для своїх дітей?
– Після того як я побачив цю демонстрацію від Google, я відчув, що це дуже близьке майбутнє, і змінив ставлення до того, що важливо для моїх дітей. Щосуботи вони ходять у японську школу, де вчать як японську мову, так і програмування японською. Також вони вчать мандаринську мову в звичайній американській школі. Після презентації я зупинив вивчення мандаринської. Бо вони вчать японську для культури, але коли їм буде 15–18 років, вони вже зможуть говорити будь-якою мовою світу. Тому я пораджу всім батькам не хвилюватися з приводу англійської або будь-якої іншої мови, бо технології звільнять ці 5–6 годин на тиждень для більш креативних завдань: програмування чи піаніно. Краще проведіть цей час деінде, бо, кажучи іронічно, мова згодом попіклується про себе сама.
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].