Радник Обами з питань майбутнього праці: «Навіть не роздумуйте – спочатку технічна освіта, а потім вже вирішите»

У рамках спецпроекту «Галузі майбутнього» ми продовжуємо говорити про перспективні професії, які варто освоїти зараз, щоб бути конкурентоспроможним на ринку праці у найближчому майбутньому.

Цього разу Mind вирішив заручитися експертною думкою Енді Триба, який у 2011–2012 роках працював радником 44-го президента США Барака Обами з питань майбутнього праці. Крім цього, Триба провів 14 років у компанії Intel та заснував декілька успішних стартапів, один з яких, Crossover, займається рекрутингом топ-розробників у 130 країнах, об’єднуючи їх у «хмарні» команди.

Тож як виглядає робота майбутнього, яку освіту варто здобувати та чи потрібно вчити англійську – саме про це Mind поспілкувався з Енді Триба.

– Ви довгий час працювали в Intel, а потім стали радником Обами з питань майбутнього праці. Як так сталося і в чому полягали ваші обов’язки у Білому домі?

– Я працював у Intel на різних посадах 14 років, і останні кілька років займався стратегічним плануванням. Ми з командою багато розмірковували про майбутнє, планували та спілкувалися з вченими, що врешті решт призвело до роботи у Білому домі. Нашим основним завданням було зробити так, щоб американські університети випускали більше інженерів. Щороку університети США загалом випускають 130 000 інженерів, і ця цифра не дуже змінилася за останні 30 років. Тоді як Індія та Китай випускають по мільйону кожна. І хоч американці люблять казати, що наші інженери найкращі, але хіба ж вони вдвічі кращі? Уявімо, що вони уп'ятеро кращі, і все одно це буде вдвічі менше, ніж у вищезгаданих країнах, і це без урахування України, Польщі, Румунії тощо. Тому ми розглядаємо це як довгострокову загрозу конкурентоспроможності США.

Моїм висновком після Intel стало те, що всі обчислення переходять у хмару, програмне забезпечення прямує за ними, а далі і всі види роботи, які будь-яким чином взаємодіють з ПЗ, теж переходять у хмару. Тому якщо інженери розкидані по всьому світу, то як їх знайти та поєднати з прогресуючими хмарними технологіями? Так і з’явилася модель Crossover.

– І яка ситуація з інженерами у США зараз?

– Ми працювали з Національним науковим фондом, з багатьма технічними університетами та іншими організаціями. Аналізували, як виправити ситуацію у короткостроковій та довгостроковій перспективі. Короткострокова проблема полягала у тому, що 50% інженерів кидають навчання після першого курсу. У деяких були погані оцінки, але у решти з оцінками все було добре – вони просто втрачали інтерес до інженерії. У них було своє бачення спеціальності, але перші курси – це переважно наукові предмети і багато математики. Ми почали співпрацювати з приватним сектором, щоб дати можливість студентами пройти стажування на перших курсах, бо зазвичай це привілей старшокурсників. І коли першокурсники розуміють, що таке інженерія насправді і чому вони вчать усі ці складні предмети, вони набагато більш вмотивовані продовжувати навчання. Тому короткостроковим рішенням було домовитися з великими корпораціями і переконати їх запрошувати на стажування раніше. І ми розробляли відповідні програми.

А щодо довгострокової перспективи, ми думали, чого саме не вистачає США, що б стимулювало зростання кількості інженерів. Якщо озирнутися на історію Сполучених Штатів, коли відбувалися космічні перегони (суперництво між СРСР та США у галузі освоєння космосу в період з 1957 по 1975 роки. – Mind), коли NASA була могутнішою, а Кеннеді казав «а давайте полетимо на Місяць!», то багато людей ішли в інженери саме через цей ефект. Тож як переконати батьків, що у майбутньому інженерів не замінять роботи, вони просто перейдуть у сферу розробки ПЗ і суміжні галузі? Ми витратили багато часу, розповідаючи батькам, що інженерна спеціальність – це чудова базова освіта. 33% керівників компаній зі списку Fortune 500 мають саме диплом інженера. Тому якщо ви хочете, щоб ваша дитина згодом працювала у бізнес-середовищі, то технічна освіта може стати у нагоді.

І, на жаль, маленькі дівчатка (а у мене їх двоє – 9 та 7 років) ще у 4 класі мають вирішити, продовжать вони навчання у технічному чи гуманітарному напрямку. До того ж дівчат прийнято виховувати дещо по-іншому, ніж хлопчиків. Коли хлопцям дають гратися з машинками, «Лего» чи іншими конструкторами, дівчатам пропонують ляльки. Отже, сучасним батькам потрібно розказувати про інструменти програмування. Мені дуже подобається програма, яку розробили у Facebook для дітлахів, коли, перетягуючи блоки з кодом, малеча з раннього віку вчиться програмувати.

– Які професії наразі конкурують з інженерними у США? Що люди обирають замість інженерії? 

– За останні 6–7 років зросла кількість випускників напрямку «комп’ютерні науки», і це чудова новина. Серед випускників у США багато маркетологів, біологів, лікарів та юристів. Це чудові професії, але часто їх обирають, бо думають, що отримати технічну спеціальність набагато важче, хоча вона і окуповується швидше. Також панує думка, що ці спеціальності можна аутсорсити, і оскільки ці роботи знаходяться під загрозою, то краще вже вивчитися на лікаря.

– А можете назвати декілька професій, які не знаходяться під загрозою? 

– Я все ж таки вважаю, що всі батьки повинні обрати для своїх дітей професію інженера (сміється). З інженерною освітою все одно можна піти у медичну чи юридичну школу. Проте історику набагато важче буде засвоїти технічну професію. Тому я завжди кажу батькам: «Навіть не роздумуйте – спочатку технічна освіта, а потім вже вирішите». Проте багато хто зі мною не погоджується (сміється).

– Ви згадували, що у вас є дві маленькі доньки. Яка ситуація зараз у США з жінками в IT?

– Так, у мене є дві доньки, і я сповнений оптимізму щодо жінок. Якщо подивитися на прогрес за останні 50 років, то зараз кількість жінок, які закінчують коледж, у США перевищує кількість чоловіків. Існує ефект затримки – напевно, в 20-х роках минулого століття здавалося, що до нашого часу вже буде повне рівноправ’я, але на це потрібно дійсно багато часу. Я готовий закластися, що нас очікує різке збільшення відсотку жінок серед лауреатів Нобелівської премії чи серед СЕО компаній зі списку Fortune 500. Тому я вважаю, що для моїх дівчат зараз найкращий час, щоб зростати, – і їх майбутнє виглядає значно краще, ніж воно виглядало б 100 років тому навіть у США.

– Кажуть, що отримати роботу в Crossover надзвичайно важко. Яку пораду ви б дали потенційним кандидатам?

– Щотижня 7000–-10 000 людей у 130 країнах подаються на різні вакансії. Тому її отримати дуже важко – ми наймаємо лише 1% з усіх кандидатів. Моєю порадою буде: подавайтеся лише на ту роботу, в якій ви є експертом, бо ми наймаємо лише їх.

Зазвичай працедавець, наймаючи людину, спочатку продивляється резюме, а потім проводить певну кількість співбесід. Але резюме як формату вже 500 років, і воно застаріло. Порівнюючи двох кандидатів, розглядають кандидата А, ставлять в інтерв'ю питання про резюме, а потім роблять те ж саме з кандидатом Б. Але зазвичай питання будуть різними, як і відповіді. І врешті решт виходить доволі випадкове порівняння. Та і люди мають жахливі упередження: комусь може подобатися чи не подобатися альма-матер кандидата чи компанія, у якій він працював, чи колір шкіри, релігійні погляди тощо.

Тож ми створили тести, які однакові для всіх країн. Нам неважливо, чи ви чоловік, чи жінка; яку релігію ви сповідуєте. І лише потім ми влаштовуємо співбесіду. Оскільки це глобальний ринок, то вам потрібно бути найкращим не лише у вашій країні, але і в інших. Тому якщо це не так, то варто підучитися, переконатися, що у вас відповідні навички спілкування англійською – і потім подавайте свою кандидатуру.

– У Crossover серйозна система відслідковування того, чим працівники займаються на роботі. Чи не порушує це етичні норми?

– Це цифровий таймер: його треба ввімкнути, коли ви починаєте працювати, і вимкнути, коли ви закінчили. Щоб вам платили лише за продуктивний час. Ми хочемо створити щось на кшталт фітнес-трекера для роботи. Коли ви дивитеся на фітнес-браслет, то думаєте: «Я сьогодні не виходив свої 10 000 кроків, тому піднімусь краще сходами пішки». Тож ви приймаєте рішення щось зробити відповідно до даних, які отримуєте.

– Чи можна назвати Crossover аутсорсинговою компанією?

– Ні, насправді я ненавиджу аутсорсерів. Вважаю, що аутсорсингова модель не вигідна нікому, крім самих аутсорсерів. Адже вона полягає в тому, щоб стягнути з замовника якомога більшу плату і заплатити співробітнику якомога менше, бо дельта – це їхній прибуток. І вони намагаються розтягнути контракт на якомога довше, бо заробляють на цьому. Вони не кажуть співробітнику, скільки вони на ньому заробляють, бо не хочуть його дратувати, як і не кажуть замовнику, скільки платять людям, бо компанії буде вигідніше платити напряму.

Наша модель абсолютно протилежна, все дуже прозоро. Якщо замовник шукає людину, якій готовий платити $100 000 на рік, то співробітник отримуватиме ці $100 000. Наша маржа складає 10%, тоді як більшість аутсорсерів заробляють 50–60%. Ми хочемо максимально зменшити цю маржу, адже насправді всю цінність фактично створює співробітник. Ми проводимо тестування, керуємо продуктивністю, але ж усе-таки більшу частину роботи виконує найманий працівник, а не ми.

– Чи є у вас бачення того, якою буде робота майбутнього через 10–20 років?

– Я супероптимістичний щодо роботи майбутнього. Раніше ми спілкувалися лише вживу, потім з’явилися відеочати. Технологія віртуальної реальності дозволить бачити команду навколо себе, одягнувши окуляри, – це суттєво змінить відчуття віддаленої роботи.

Інша технологія, яка мене дуже захоплює, – це переклад у реальному часі. Якби люди могли спілкуватися своїми рідними мовах, то це б значно відкрило і об’єднало світ для віддаленої роботи. Нещодавно Google показав свою версію перекладу в реальному часі, і я вважаю це чудовим здобутком. 

– Тож якщо через 10 років людям не потрібна буде англійська мова, це заощадить багато часу на її вивчення. Як ви порекомендуєте батькам витратити цей час для своїх дітей?

– Після того як я побачив цю демонстрацію від Google, я відчув, що це дуже близьке майбутнє, і змінив ставлення до того, що важливо для моїх дітей. Щосуботи вони ходять у японську школу, де вчать як японську мову, так і програмування японською. Також вони вчать мандаринську мову в звичайній американській школі. Після презентації я зупинив вивчення мандаринської. Бо вони вчать японську для культури, але коли їм буде 15–18 років, вони вже зможуть говорити будь-якою мовою світу. Тому я пораджу всім батькам не хвилюватися з приводу англійської або будь-якої іншої мови, бо технології звільнять ці 5–6 годин на тиждень для більш креативних завдань: програмування чи піаніно. Краще проведіть цей час деінде, бо, кажучи іронічно, мова згодом попіклується про себе сама.