mind
Андрій Бойцун: «Інвестор не тримає у кишені $200 млн про всяк випадок»
Спецпроект
Приватизація
Проект реалізує Mind спільно з громадським об’єднанням «Інтерньюз-Україна», за підтримки Посольства Фінляндії в Україні

Андрій Бойцун: «Інвестор не тримає у кишені $200 млн про всяк випадок»

Учасник Стратегічної групи радників з підтримки реформ – про те, чому було провалено приватизацію «Центренерго», і чи є шанси виправити ситуацію у 2019 році

Цей матеріал також доступний російською
Андрій Бойцун: «Інвестор не тримає у кишені $200 млн про всяк випадок»
Андрій Бойцун
Фото Олександр Козаченко для mind.ua

Міжнародний валютний фонд вимагає від України розпочати, нарешті, повноцінну приватизацію та завершити продаж проблемних державних активів. Такі вимоги записані в Меморандумі, який уряд України та МВФ підписали тиждень тому, і Україна вже отримала перший транш у $1,4 млрд із загальної допомоги у $3,9 млрд. 

Одним із головних підприємств, яке має бути продане в першому півріччі 2019 року, МВФ визначив ПАТ «Центренерго». Цікавий факт: майже напередодні появи Меморандуму (21 грудня. – Mind), 13 грудня, Фонд держмайна оголосив, що конкурс з продажу «Центренерго» не відбудеться, бо потенційні покупці не відповідають кваліфікаційним вимогам. Навряд чи Меморандум готували за 2–3 дні до підписання, а отже, сторони угоди заздалегідь розуміли, що конкурс, який уряд і ФДМ готували майже рік, не відбудеться. Проте тримали інтригу до останнього.

ПАТ «Центренерго» – єдина з генеруючих компаній, де державі належить три чверті – майже 78,3% акцій. Компанію намагалися продати ще у 2015 році, але до справи так і не дійшло. Натомість періодично компанія потрапляла в скандали із закупівлею вугілля за завищеною ціною. Прибуток компанії дивним чином коливався від 2,09 млрд грн у 2017 році до 490 млн грн за дев'ять місяців 2018 року, що відповідає показникам 2016 року.

Головним претендентом на «Центренерго» був вугільний бізнесмен Віталій Кропачов, власник компанії «Укрдонінвест». Він готовий був заплатити за підприємство 5,9 млрд грн – саме таку стартову ціну затвердив уряд. Проте, у Фонді держмайна заявили, що потенційні покупці не наддали документи, які підтверджують наявність у них таких коштів. Вже потім Кропачов публічно заявляв, що частину коштів він збирався отримати від своїх партнерів – китайської компанії Sany. Та чомусь у ФДМ такої інформації не було.

Втім, у 2019 році Кропачову буде ще важче у фінансовому плані, адже МВФ вимагає, щоб окрім «Центренерго» держава продала вугільну компанію «Краснолиманська», яка наразі знаходиться в оренді в компанії Кропачова «Укрдонінвест», і звідки вугілля йде саме на станції «Центренерго». Навіть якщо ціну на «Краснолиманську» штучно занизять, певну суму Кропачову доведеться знайти і заплатити, якщо він хоче зберегти цей бізнес-ланцюжок: вугілля – генерація.

Чи варто чекати на іменитого західного інвестора у конкурсі на «Центренерго»? Перш за все треба подивитися на реалії західного світу. Європа взяла курс на декарбонізацію, у Великобританії та Німеччині офіційно закрили останні вугільні шахти, у 2025 році всі фінансові інститути припиняють будь-яку підтримку шахт та вугільної генерації, щоб до 2050 року повністю ліквідувати використання вугілля. І на цьому фоні Україна продає генеруючу компанію, станції якої будувалися у 60–70-х роках минулого століття.

Навіть на сайті «Центренерго» зазначено: «основною проблемою теплових станцій на сьогодні є значний фізичний знос генеруючих потужностей, використання морально застарілих технологій, невідповідність сучасним вимогам щодо надійності роботи, ефективності використання палива та регулювання навантаження ТЕС». Крім того, одна зі станцій – Вуглегірська ТЕС – знаходиться в зоні ООС, біля Світлодарської дуги.

Але владі України доведеться таки приймати якісь кардинальні рішення щодо приватизаційних вимог та очікувань, аби виконати умови Меморандуму з МВФ. Свого часу Mind розмовляв з представником Стратегічної групи радників з підтримки реформ при Кабміні Андрієм Бойцуном, який був одним з авторів нового закону «Про приватизацію». Він є прибічником продажу максимальної кількості державних підприємств, бо при наявній ситуації вважає, що у влади «велика спокуса займатися бізнесом замість розробки правил гри на ринку». Mind звернувся до чиновника з проханням охарактеризувати ситуацію, що склалася навколо приватизації «Центренерго», і пояснити, що треба, аби приватизація пройшла у найближчі півроку.

– Чому наша громадськість так чекає на іноземного інвестора?

– Гадаю, тому що в українській історії занадто багато невдалих прикладів приватизації на користь «місцевих», через яких у народу виникло два стереотипи: «ну ось, все продали олігархам», або навпаки, «він став олігархом тому, що купив за копійки». Прикладів успішного продажу інвесторам, які прийшли, щоб просто вкладати і заробляти гроші, а не підлаштовувати конкурс під себе і потім викачувати гроші, зовсім мало.

Водночас навряд чи громадськість хоче, щоб прийшов якийсь нікому не відомий іноземний інвестор чи спекулянт, купив наше підприємство, а потім перепродав. Громадськість хоче побачити іноземного інвестора, який купить, модернізує, і всі скажуть: так, це підприємство тепер працює краще. Приклади таких купівель є і в Україні, але в Центральній і Східній Європі їх набагато більше.

– Але ж Європа прийняла політику декарбонізації виробництва, там закриваються шахти і вугільні станції, навіщо їм наш старий «Центренерго»?

– Дійсно, вугільні станції, що входять до «Центренерго», з екологічної точки зору – менш чисте виробництво, ніж ті ж газові станції. У Європі більш високі екологічні стандарти, тому, в даному випадку, їхній інтерес до цього конкурсу був меншим. Але світ Європою не закінчується. Є країни Америки, є Китай та інші країни Азії, і у них може бути інтерес до виходу на український ринок з точки зору розширення бізнесу. Отже іноземні інвестори цікавляться активами в Україні.

Багато з цих інвесторів зацікавлені в тому, щоб модернізувати таке підприємство, як «Центренерго», у них є технології.

– Чому ж тоді ніхто з іноземців не прийшов на конкурс?

– Для цього є декілька причин. Перша: якщо інвестор готовий вкласти великі кошти в модернізацію, то стартова ціна, яку він згоден заплатити, повинна бути меншою. Для багатьох іноземних інвесторів виставлена ФДМ стартова ціна була вищою, ніж та, яка б їх зацікавила.

Що я маю на увазі: кожен конкретний інвестор проводить Due Diligence – комплексну перевірку підприємства, і визначає сам для себе, скільки він готовий заплатити за об'єкт. Це світова практика. З боку продавця (у даному випадку – держави), таку перевірку «Центренерго» проводила EY (Ernst & Young. – Mind), щоби продавець теж орієнтувався в сумах і умовах продажу.

Це як із продажем автівки. Продавець каже, що провів техогляд, ось документ. А потенційний покупець відповідає: добре, але я сам зажену її на техстанцію, щоб переконатися, чи все нормально. Так ось, загнати на станцію теж потребує часу й грошей. А якщо ти читаєш оголошення, в якому написано, що старе авто коштує, умовно, 100 000 грн, то відразу думаєш: не дуже воно і привабливо, тож узагалі цим не займатимуся.

Або приклад розпродажу, де висять оголошення «знижки від 70%». Людина думає: «Дай зайду, великі знижки». Заходить – і в результаті купує речі, на які знижки не 70%, а 30%, наприклад, тому що сподобалося і вже зайшов. Приблизно такий самий ефект і від стартової ціни об'єкта приватизації. Вона повинна бути досить низькою, щоб привернути увагу, і щоб інвестори зацікавилися і почали вивчати об'єкт, як авто або розпродажі. А деякі інвестори прямим текстом говорили, що стартова ціна зависока, і, хоча гроші є, об'єкт не зацікавив.

– Яка ще причина?

– Друга причина: при такому обсязі потенційних інвестицій для деяких інвесторів виявився занадто коротким термін на підготовку, включаючи збір грошей. У інвестора зазвичай не лежить в кишені $200 млн на всяк випадок. Потрібно домовитися з партнерами, зібрати гроші, укласти попередні договори – це величезний шматок роботи з підготовки до конкурсу. Ці рішення приймаються швидше, якщо стартова ціна низька. У теорії, можна було б зробити і за нинішньої ціни, але необхідно було більше часу на підготовку.

А ось українські інсайдери набагато краще знайомі з цією «автівкою», бо «їздять» на ній, і, відповідно, розуміють краще, скільки вона може коштувати.

– Чому ж тоді серед українських компаній реальним покупцем можна назвати тільки «Укрдонінвест» Віталія Кропачова, чому не прийшли інші великі компанії?

– Кропачов заявився, бо це його бізнес, це логічно. Але у більшості українських інвесторів немає стільки грошей. Хто ще міг купити «Центренерго»? ДТЕК... Але тоді вони стануть монополістами теплової генерації на 100%, АМКУ не дав би дозвіл на цю покупку. Є в Україні й інші олігархи, але вони не займаються цим бізнесом, їм нецікаво. Якихось великих інституційних інвесторів – банків, інвестфондів – в Україні практично немає. Це теж одна з причин, чому ми більше говоримо про іноземних інвесторів, у них просто грошей набагато більше.

– EY з березня займалася вивченням «Центренерго», готувала документи. Інвестори, які зацікавилися, могли б працювати паралельно...

– Як вони могли б працювати паралельно, якщо вони ціну не розуміють? Повертаючись до прикладу з машиною, це те ж саме, що сказати: ти машину візьми, подивися, техогляд пройди, покатайся, а ціну я тобі потім скажу. І ти відповідаєш: ось коли ціна буде, тоді і поговоримо. Але EY ціну не призначала!

Мало хто звертає увагу на такі деталі, але вони, у результаті, є вирішальними: підготовка до приватизації «Центренерго» проходила за старим законом «Про приватизацію». Радника, EY, найняли до того, як набув сили новий закон, і в перехідних положеннях там прописали: якщо приватизація вже почалася, то не треба її зупиняти, а можна закінчити за старим законодавством. А в старому законі записано, що «всі об'єкти великої приватизації повинні отримувати оцінку незалежного оцінювача».

Ось EY і найняла такого незалежного оцінювача – компанію УВЕКОН, і вже вона оцінила підприємство в 5,9 млрд грн. Якби це відбувалося за новим законодавством, там би не було оцінювача, а EY самостійно рекомендувала б стартову ціну. Думаю, це була б нижча ціна.

– EY нестиме якусь відповідальність за провалений конкурс?

– Не готовий відповісти, тому що не бачу, у чому компанія його провалила. Вони, в принципі, роботу виконали. У нас дуже схожа історія була з ОПЗ у травні 2016 року, коли той же УВЕКОН оцінив завод у $521 млн, плюс борг перед фірмами Дмитра Фірташа, і загальна сума таким чином сягнула майже $800 млн. Радник з того конкурсу, компанія UBS, попереджала, що ми за ці гроші не продамо. Так воно і вийшло. Хто має у цій ситуації нести відповідальність за те, що не прийшов покупець, кому пред'являти претензії?

Це серйозна проблема старого законодавства, і вона знову вистрілила в ситуації з «Центренерго».

– Скільки часу знадобиться для проведення нового конкурсу за новим законодавством?

– Критерієм того, що приватизація почалася, вважається наявність обраного радника і діюча оцінка об'єкта. Оцінка «Центренерго»  діє до кінця березня. Але, думаю, перезапустити конкурс за новим законом, якщо є бажання, можна. Для цього заново потрібно найняти радника – це процедура на пару місяців – і вже навесні 2019 року «Центренерго» можна було б виставити на аукціон, тому що підготовчу роботу вже виконано, і виконано добре. Багато інвесторів вже попередньо вивчали цей об'єкт, і вони можуть в наступному раунді сказати: «Нам потрібно менше часу, щоб розібратися з новим конкурсом».

Але тут з'являються два застереження, які належать до сезону виборів, що починається, – президентська кампанія, вступ на посаду, потім вибори в парламент у жовтні, восени коаліціада. Тобто до кінця 2019 року – виборний режим.

В очах інвесторів це збільшує політичні ризики через невизначеність, що нова влада прийде і пред'явить свої претензії. Деякі при такому ризику готові платити менше, а деякі просто не приймають інвестиційних рішень.

А з боку українських політиків це теж не найкращий момент для приватизації, оскільки їхня увага розпорошиться на виборні проблеми, і серйозно займатися приватизацією буде складніше.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті