Президент і кандидат: 5 фактів про Петра Порошенка

У рамках спецпроекту «Кандидатська з економіки», в якому Mind вивчає готовність учасників передвиборчих президентських перегонів відповідати на економічні виклики, ми вирішили також зосередитися на деяких фактах із біографії першої «п'ятірки» кандидатів. Ми вже перелічили кар’єрні сходинки екс-міністра оборони України Анатолія Гриценка, екс-глави «Нафтогазу» Юрія Бойка, шоумена Володимира Зеленського, а тепер розглянемо біографічні нюанси поки що чинного президента країни і одночасно – претендента на другу каденцію – Петра Порошенка.

Він прийшов на хвилі боротьби зі «злочинною владою», але сам стояв біля витоків Партії регіонів і був міністром в уряді Миколи Азарова. Обіцяв провести деолігархізацію, хоча протягом усієї своєї політичної кар'єри поєднував владу з бізнесом. Він не був ключовим лідером Євромайдану, але був обраний президентом у першому турі. Він бореться з корупцією, але його близьке оточення постійно потрапляє в корупційні скандали. Дивлячись на цей список протиріч, розумієш, чому чинний президент упевнений у своїй перемозі на нинішніх виборах, незважаючи на проблеми з рейтингом.

Не зовсім вінницький

«Вінницький клан», до якого зараховують Петра Порошенка, дійсно існує. Але вважати нинішнього президента його главою або засновником – неправильно. До становлення вінницького угруповання причетний, скоріше, його батько Олексій. Порошенко-старший мав у регіоні бізнес-інтереси, які й сприяли його зближенню з місцевими впливовими людьми. Наприклад, Олексій Порошенко давно товаришує з Борисом Гройсманом, батьком екс-мера Вінниці та нинішнього прем'єр-міністра Володимира Гройсмана.

Але архітекторами «вінницького клану» виступили не Порошенко і не Гройсман. Біля витоків групи стояли екс-секретар Вінницького міськкому комсомолу Анатолій Матвієнко, його наступник на цій посаді Олександр Домбровський і екс-глава Вінницького міськвиконкому Юрій Іванов.

Що стосується родини Порошенків, то за походженням вони не «вінницькі», а «бессарабські»: Олексій народився в Ізмаїльському районі Одеської області, що на той момент входив до складу Румунії, а Петро – в сусідньому райцентрі Болграді. Кажуть, сім'я переїхала звідти в Молдову вимушено: старший брат нинішнього президента Михайло вплутався в бійку, учасники якої отримали серйозні травми. Справа загрожувала судом або як мінімум проблемами в кар'єрі Порошенка-старшого.

Доля Михайла Порошенка – табу для президентської родини. За офіційними даними, він загинув у ДТП 25 серпня 1997 року. Але є і неофіційна версія – про бізнес-розборки в Криму, де старшого брата нинішнього президента України вбили члени місцевого кримінального угруповання. Півострів у 1990-ті дійсно знаходився під контролем банд, але чи причетні вони до смерті Михайла – достеменно не відомо досі.

Перші кроки

Саме Михайло Порошенко стояв біля витоків нинішньої бізнес-імперії президента: брат Петра був на вісім років старший за нього. Ну а корисними зв'язками Петрові Порошенку допомагав батько його дружини Марини, Анатолій Переведенцев, який був першим заступником міністра охорони здоров'я УРСР.

Зять використовував контакти тестя сповна: вже на п'ятому курсі університету він міг дозволити собі автомобіль «Волга». Обзавівся і власними знайомствами: на факультеті міжнародних відносин Київського університету одночасно з майбутнім президентом навчалися Михайло Саакашвілі, Василь Горбаль, Віталій Бала.

Ну а шоколадний бізнес Порошенко починав з однокласником Сергієм Зайцевим, який зараз займає посаду віце-президента корпорації «Рошен». Партнери купували сировину для кондитерської промисловості в Західній Європі та збували її підприємствам у Радянському Союзі. З розвалом СРСР низка цих підприємств перейшла під контроль бізнесменів, ставши основою нинішнього «Рошену».

Прихований соціал-демократ

Про початок політичної кар'єри Порошенка в його офіційній біографії на президентському сайті написано обмаль: «1998–2002 – народний депутат України ІІІ скликання». При цьому не згадується, що путівку у велику політику він отримав від партії СДПУ(о) і що рішення включити перспективного бізнесмена до лав соціал-демократів нібито прийняв особисто Віктор Медведчук.

Петро Порошенко пояснив своє рішення піти у політику бажанням застосувати сучасні бізнес-принципи до управління країною, яка ще перебувала під владою вчорашніх комуністичних лідерів. На той час він уже був співвласником Вінницької кондитерської фабрики.

Порошенко балотувався по мажоритарці, у виборчому окрузі №12. До округу входить лівобережна частина Вінниці та частина її передмість. Тут же розташована і та сама кондитерська фабрика. Пізніше Порошенко подарує своєму округу і знаменитий світломузичний фонтан Roshen, який стане пам'яткою міста і вабитиме на берег Південного Бугу тисячі туристів.

Починаючи з 1998-го округ №12 незмінно асоціюється з прізвищем Порошенко. Нинішній президент завжди перемагав тут з великим відривом, а навесні 2014-го естафету прийняв його син Олексій. Але в 1998 році Порошенко ледь виграв вибори: від конкурента Володимира Скомаровського його відділяли лічені голоси виборців. За іронією долі, фірмі Скомаровського «Володимир» належить інша пам'ятка Вінниці – музей ретро-автомобілів, розташований біля річки навпроти фонтану «Рошен».

Як запевняє сам Петро Порошенко, формально він ніколи не був членом партії СДПУ(о), а через два роки після виборів і взагалі розійшовся з есдеками, створивши свою «Солідарність». Це – єдиний партійний бренд, який згадується в офіційній біографії президента. Там немає згадки, що «Солідарність» у 2000 році стала одним з п'яти співзасновників об'єднання з довгою назвою «Партія регіонального відродження «Трудова солідарність України». Пізніше назву скоротять до Партії регіонів.

Бізнесмен-багатоверстатник

У народній свідомості Порошенко щільно асоціюється лише з корпорацією «Рошен». Насправді бізнес-імперія президента захоплює чи не всі галузі економіки: від сфери послуг і ЗМІ до агропрому і фінансів. А якщо говорити про «вінницький клан», охоплення істотно розширюється.

Хоча президент оголосив курс на поділ бізнесу та влади, і він, і його оточення з «вінницького клану» регулярно потрапляють в епіцентр скандалів. Так, волонтери звинувачували оточення президента в блокуванні ввезення автомобілів швидкої допомоги, які зарубіжні організації пропонували українській армії як гуманітарну підтримку. Справа в тому, що концерн «Богдан», який належить соратнику президента Олегу Свинарчуку, постачає армії санітарні автомобілі «Богдан-2251». За даними волонтерів, на початок 2018 року 20 з 50 таких машин були відправлені на ремонт, хоча експлуатувалися менше року.

Ще один скандал з «вінницькими» пов'язаний з Одеським морським торговельним портом. З 2016 року ключові позиції в ОМТП зайняла команда екс-депутата Вінницької міськради Ігоря Ткачука. Оскільки попереднім місцем роботи Ткачука була «Укрпошта», топ-менеджерів прозвали «вінницькими поштарями». Їх звинувачували в махінаціях з держвласністю, зокрема, у здачі буксирів ОМТП в оренду за значно заниженими ставками.

Окрема тема – бізнес у Росії. Якщо у 2014 році звинувачення обмежувалися однією лише Липецькою фабрикою «Рошен», яка наразі не працює, то зараз журналісти накопали значніший компромат. З'ясувалося, що крім цукерок до сфери «російських» інтересів Порошенка нібито входять виробництво крохмалю і вирощування зернових.

А вже згаданий віце-президент «Рошен» Сергій Зайцев спонсорує московську фотогалерею, керівник якої Самат Гільметдінов є власником великого російського бізнес-холдингу, що займається видобутком корисних копалин і будівництвом.

Втім, за підрахунками аналітиків, війна і криза все ж пішли не на користь бізнесу Порошенка. За даними журналу «Фокус», з 2014 по 2018 рік його статки скоротилися з $917 млн ​​до $542 млн.

Людина-бомба

Хоча на публіці президент намагається зберігати образ спокійного і впевненого в собі головнокомандувача, близькі до нього люди відзначають вкрай високу емоційність Порошенка. Він часто буває різким, запальним, а часом навіть образливим і злопам'ятним.

У відкритий доступ періодично потрапляють відео або аудіозаписи з «іншим Порошенком». Але фрази, що стали крилатими, – у стилі «яких тобі реформ не вистачає», «с*ка православна» або «я рачки по барикадах лазив» – лише вершина айсберга.

Проблеми з вибуховим характером почалися у Порошенка ще в школі. При гарній успішності йому так і не вдалося отримати золоту медаль через незадовільну поведінку. Сам же президент згадував, що його не дуже любила класна керівниця. «Відзначився» Петро і під час служби в армії: він влаштував бійку в військкоматі, що коштувало йому «заслання» на службу до далекого Казахстану.

Потрапивши в обойму Порошенко, люди, як правило, надовго залишаються в ній. Подейкують, що президент дуже важко відпускає своїх соратників, а часом може і відверто мстити за «зраду». Коли через рік після Революції гідності команда «молодих реформаторів» почала розчаровуватися в здібностях нової влади до реформ, просто «забрати трудову книжку» їм було не можна. З чуток, ґрунт для відходу з держслужби доводилося готувати місяцями, і навіть після звільнення зберігати зв'язок з гарантом.