Едуард Кузнєцов: «Компанія Ілона Маска – приватна лише формально»
Голова громадської ради при ДКАУ – про те, як SpaceX втілила «українську мрію», хто насправді платить за приватний космос, що пішло не так із «Морським стартом» і чому інвесторів потрібно вирощувати «на своєму городі»
Вдале повернення на Землю Дугласа Херлі та Роберта Бенке – астронавтів NASA, які брали участь у «космічній експедиції» корабля Crew Dragon, – знову привернуло увагу всього світу до амбітних планів Ілона Маска з освоєння космосу. У цьому інформаційному вирі, на жаль, остаточно розпорошується значення української космічної галузі, фахівці якої свого часу були безпосередньо причетні до розробки технологій, що дозволяють багаторазово використовувати кораблі та знову приземлювати їхні ступені після запуску.
Про те, як і чому наша країна позбулася титулу космічної держави, йшлося в першій частині інтерв'ю з Едуардом Кузнєцовим, головою Громадської ради при Державному космічному агентстві України (ДКАУ), яку Mind публікував раніше. Тепер же пропонуємо вашій увазі другу частину бесіди, в якій мова піде про долю проєкту «Морський старт» і те, чому Україна не має свого космодрому. А також про те, чи можна вважати проєкти Ілона Маска справді приватною космонавтикою; що потрібно, щоб залучити приватні гроші в галузь, чи доречно Україні розраховувати на прихід у свої космічні розробки великого іноземного капіталу та чого чекати від наступної космічної програми.
Едуард Кузнєцов – один з перших співробітників Агентства. Він був безпосереднім автором і організатором цілої низки ініціатив у космічній політиці нашої країни. Його точка зору зараз особливо актуальна ще й тому, що 16 липня 2020 року Верховна Рада призначила Олега Уруського віце-прем'єр-міністром – міністром з питань стратегічних галузей промисловості. На початку 1990-х Уруський працював у НКАУ, тому безпосередньо знайомий з ракетно-космічною галуззю України та її проблемами. І тепер від нього залежить, чи отримає розвиток вітчизняна космонавтика, або перспективи так і залишаться красивими картинками у презентаціях чиновників і грантошукачів.
Про фініш «Морського старту»
– Хто прийняв рішення про банкрутство міжнародного проєкту «Морський старт»?
– «Морський старт», або Sea Launch – приклад першого приватного міжнародного підприємства в космічній сфері для надання пускових послуг. Унікальний проєкт ХХІ століття, в якому брали участь чотири країни. Україна і Росія готували ракету-носій «Зеніт-3SL», доопрацювання здебільшого було за Україною. Норвегія – морську стартову платформу «Одіссей», американська Boeing займалася маркетингом і доопрацюванням обтічника, під яким розміщувалися космічні апарати, що виводилися на орбіту.
Головним напрямком був, звичайно, маркетинг. За підрахунками економістів, проєкт набував прибутковості при здійсненні не менше восьми пусків на рік. Але досягти такої кількості жодного разу не вдалося. Найкращий показник був у 2006 році – шість пусків.
Підприємству було складно покривати витрати на доставку ракети-носія, стартової платформи та корабля управління в точку старту на екваторі (поблизу острова Різдва). І з боку США було прийнято рішення про банкрутство підприємства.
– Партнерів з цього проєкту бентежила лише його вартість?
– Проєкт став серйозним конкурентом для ракет-носіїв з інших країн, які надавали пускові послуги. «Зеніту», що працює на екологічно чистому паливі, мав ще одну беззаперечну перевагу: він міг вивести космічний апарат на висоту 36 000 км в «точку стояння» з точністю до 180 м і менше. Інші РН доставляють супутники з помилкою в 5-7 км, і потім ці апарати доводиться дотягувати до потрібного місця встановленими на них двигунами, використовуючи паливо, якого і без того небагато. «Точка стояння» – це відносне поняття, супутник все одно летить зі швидкістю 8 км/с, тобто з першою космічною швидкістю.
У 2008 році, після 36 пусків, Sea Launch був визнаний «Проривним проєктом» на Міжнародному астронавтичному конгресі в Південній Кореї. В Україні фахівці отримали державні премії в галузі науки і технологій. Подібне визнання показало, що проєкт має успіх. Але в ньому не були зацікавлені інші компанії, які також надавали пускові послуги. Отже проєкт був згорнутий, а замовлення на пускові послуги «Морського старту» перейшли на інші носії.
– Чим закінчився цей проєкт для України?
– Кепсько... Зараз тривають судові тяжби. Свого часу СП набрало багато кредитів, і оплата за ними розкладена на всіх учасників. Наші юристи намагаються оскаржити претензії, тому що до невдалого маркетингу та сумних результатів проєкту Україна не має відношення. Але це не береться до уваги. Сума чимала, на жаль.
Свого часу я говорив нашим представникам у правлінні Sea Launch, керівникам КБ «Південне» і «Південмашу», що треба виходити з засновників спільного проєкту. Ми виробляємо найкращий у світі виріб, давайте його продавати, а всім іншим нехай займаються інші компанії. Але тоді наших директорів не вдалося переконати.
– Залишки технологічного обладнання знаходяться в РФ. Чи буде продовження проєкту?
– Сумніваюся. По-перше, це вимагає кваліфікованого маркетингу на світовому ринку космічних послуг, куди Росію навряд чи пустять; а по-друге – серйозних фінансових вливань. Сьогодні у Росії є низка інших проблемних проєктів у космічній сфері: космодром «Східний» ніяк не добудують, ракета «Ангара» ніяк не може нормально злетіти. Грошей на все не вистачає, і думати про суто російський «Морський старт» їм зараз не на часі.
– Україна ще бачить себе в цьому проєкті?
– У цьому проєкті вже нас не бачать, для нього готується інша ракета – «Союз». Але чи вийде у росіян? Там необхідна серйозна перебудова стартового столу на платформі, заміна великої кількості допоміжного обладнання на стартовому майданчику. Все, що було створено під «Зеніт», треба демонтувати і зробити заново для «Союзу». Шкурка вичинки навряд чи вартує.
У масштабах планети проєкт був унікальний. Шкода, що він закрився. Перемогли приватні, більш примітивні і корисливі інтереси інших країн. Це капіталізм.
Про втрату проєкту в Бразилії
– Як виник проєкт космодрому Алькантара?
– Україна на своїй території не може побудувати космодром, бо не має необхідних умов. Але ми шукали варіанти запуску наших ракет у співпраці з іншими країнами. У 1995 році готувався візит президента Леоніда Кучми до Бразилії, і робоча група з його підготовки, куди включили і мене, заздалегідь вирушила до Латинської Америки.
Ми проїхали Чилі, Аргентину, Бразилію, і за допомогою співробітників нашого посольства знайшли підходяще місце в Бразилії. Я виступав у Міністерстві науки і технологій цієї країни, у відділі, який займався космосом, щоб переконати їх у необхідності будівництва космодрому.
Показав знімки з нашого супутника «СІЧ-1», де відображена несанкціонована вирубка джунглів. Бразильські чиновники були шоковані – і погодилися, що їм необхідно мати свій супутник і космодром. Тоді й Бразилія зможе стати космічною державою.
Ці пропозиції ми внесли до програми візиту Кучми, і після спілкування на вищому рівні було укладено угоду про будівництво космодрому для нашої ракети «Циклон-4».
– Що завадило реалізувати проєкт?
– Для його реалізації було створено бінаціональне СП України та Бразилії «Алькантара Циклон – Спейс», відведено землю, розпочато будівництво. Але, несподівано для деяких, Бразилія вийшла з проєкту. Я ж припускав, що таке може статися, писав відповідні статті в бразильську пресу, на моєму боці було Міністерство науки і технологій. Наше питання вирішувалося дуже повільно, а в космосі все треба робити дуже швидко.
Будівництво наземного комплексу залежало від Бразилії. І поки ми з великими потугами будували, з'явилося об'єднання країн БРІКС – Бразилія, Росія, Індія, Китай. Потім вже приєдналася ПАР.
Мені натякали, що в процесі створення БРІКС із Бразилією проводилася відповідна робота, мовляв, навіщо ви будуєте космодром з Україною, якщо є Росія – велика космічна держава, і Китай, ми вам все побудуємо і запустимо. Бразилія послухала і відмовилася від нашого спільного проєкту.
– Чим закінчилася інтрига?
– Великим фіаско бразильського керівництва. Тому що космодрому там досі нема і не буде. Китайці тільки запустили для бразильців два супутника зв'язку за їхні ж гроші. Створення БРІКС поховало плани і України, і Бразилії. Проєкт був зруйнований через недобросовісну конкуренцію між країнами, тому я повторюю постійно: на космічному ринку поважають лише сильних, сміливих і розумних.
Про приватні компанії в космосі
– Сміливих і розумних, як Ілон Маск і компанія SpaceX? Як ви ставитеся до роботи приватних компаній у сфері космосу?
– США – країна зі славною історією розвитку космічної галузі, ми уважно стежимо за нею. Але там економіка вибудована по-іншому. І коли ми вихоплюємо окремі елементи і намагаємося їх запровадити у себе, то часто отримуємо негативний ефект.
Компанія SpaceX лише формально приватна. А по факту – як ніхто державна, тому що Ілон Маск живе на гроші NASA і майже всі замовлення отримує звідти. За останні п'ять років сума склала $10 млрд. При підготовці Crew Dragon він отримав $2,6 млрд, у 2020 році отримав $1 млрд вже від ВВС США. Так можна жити, поєднуючи статус приватного підприємства та фінансову підтримку від NASA.
У США налічується 534 приватних підприємства, які займаються космічною сферою. Більшість із них чекає грошей від держави, але менше 20% отримують їх від NASA на реалізацію якихось маленьких проєктів. Іншим доводиться шукати гранти в різних приватних фондах. У США дуже розвинені приватні фонди, і, якби наші олігархи «скинулися», то приватний космос в Україні теж запрацював би. Але олігархи мають інше розуміння держави, у них на першому місці свої особисті інтереси.
ДКАУ, з причини відсутності космічної програми, не може фінансувати державні підприємства та програми, і паралельно підтримувати приватні компанії.
– Сьогодні багато говорять про інвестиції з-за кордону, таке можливо в принципі?
– Не пригадаю таких прикладів. Космічна діяльність – дуже складна, там непрості технічні рішення, багато інновацій, засекречені технології, тому і ризики дуже великі. На міжнародному космічному ринку будуть присутні лише країни, що мають унікальні ракети, космічні апарати, які можна продати.
Заяви деяких наших «знавців» про можливість іноземних інвестицій у космічну галузь – це нездійсненні фантазії. Ніхто не інвестуватиме в свого суперника. Розраховувати можна лише на вітчизняного інвестора, але спочатку його потрібно виростити і виховати.
– Тобто жодних варіантів?
– Ніхто в нашу ракету інвестувати не буде, тому що, оплачуючи ракету нам, партнер втрачає свою.
На початку 2000-х років Ілон Маск приїжджав до Москви з «валізою грошей» і хотів купити три наші конверсійні ракети «Дніпро». Він просто не знав, куди їхати. Хоча, ми б теж не продали. По-перше, це бойова ракета з потужними двигунами, а в світі діє система нерозповсюдження ракетних технологій. По-друге, ну хто такий був Маск на початку 2000-х?
От якби він запропонував гроші за розробку нових апаратів, тоді, можливо, з ним би розмовляли. Але таких пропозицій він не робив. Компанії краще вкрадуть п'ять конструкторів й інженерів та доправлять їх до США або іншої країни, щоби вони там розробляли нові космічні системи. Це дешевше, ніж вкладати гроші в розробку нових виробів в Україні.
– Кажуть, Маск удосконалив наші вже відомі технології, просто зробив їх дешевшими?
– Так, це ідея повернення на Землю першого ступеню ракети після запуску, щоб потім його використовувати повторно. Коли ступінь повертається і приземлюється на майданчик, виглядає дуже красиво. Але для наступного пуску йього треба готувати: перевірити, все перебрати, почистити, щось замінити. З кожним пуском надійність таких ступенів зменшуватиметься. Роботи з виготовлення нового ступеню й з підготовки використаного відрізняються на 30%, всього-на-всього.
Сама ідея повернення ступеню – наша, українська, причому стара, часів СРСР. Тоді був створений космічний корабель багаторазового використання «Буран» і космічна система його виведення на орбіту – «Енергія». У ній, як прискорювачі, з двох сторін були встановлені чотири перші ступеня від РН «Зеніт».
За програмою випробувальних пусків, перші ступені мали відділятися і приземлятися на спеціальні майданчики. Систему повернення цих бустерів вже тоді було придумано і розроблено. Нам не дали реалізувати всю програму, «Буран» літав лише одного разу в 1988 році. Якраз цим кораблем і мав керувати Леонід Каденюк, але програму було закрито.
Про перспективи української космонавтики
– Держава виділяє гроші на космічну галузь?
– Космічні програми фінансуються незадовільно. Ми плануємо бюджет в середньому на 80 млн грн на рік, а насправді отримуємо не більше 30%. Три останні роки космічна галузь практично взагалі не фінансується.
Нам стає дедалі складніше працювати. Якщо в перших чотирьох програмах ми здійснювали як запуски ракет-носіїв, так і супутників, то в період п'ятої програми, 2013-2017 років, за участю України було запущено лише 27 ракет-носіїв, а космічних апаратів вже не було.
Ті ж супутники на сьогодні вже не настільки дорогі, як 10 років тому, йде мініатюаризація апаратів. Але вони все одно вимагають вкладень. Держава – кращий інвестор, вона повинна бути ініціатором і замовником космічних проєктів, має тримати космічну галузь у своїх руках.
– КБ «Південне» робить супутники...
– КБ «Південне» в 2017 році власним коштом зробило для України новий супутник, з новими технологіями, його планувалося запустити в 2018 році. Ми тоді вмовили Кабінет міністрів виділити на космічну програму 889 млн грн, з яких 800 млн грн скерувати на доопрацювання ракети і запуск нашого супутника.
Але бюджетний комітет Верховної Ради «зрізав» 800 млн грн, залишивши нам лише 89 млн. За ці гроші ніде не замовиш пускову послугу. Супутник лежить у КБ «Південне» і чекає кращих часів.
– В якому стані зараз знаходиться наша космонавтика, чого чекати від наступної космічної програми?
– Роботу над VI космічною програмою України (2018-2022 роки) розпочато ще в 2017 році, й вона досі триває. Крім того, за останні 10 років змінилося шість керівників Космічного агентства, і майже всі вони працювали менше року. Тільки Павло Дегтяренко протримався 2,5 року. Зміна керівників, відсутність космічної програми та фінансування тих проєктів, які були закладені раніше, створює невтішну картину для космічної галузі країни.
Ситуація не вносить стабільність і в стосунки нашого Агентства з закордонними партнерами, з Європейським космічним агентством або NASA. Іноді мені, на особистому рівні, вдається підтримувати якісь контакти, але це все пролонгації старих угод. Сподіваємося, що нова космічна програма надасть Україні можливість залишатися космічною державою.
Наш початковий вектор освоєння міжнародного космічного ринку виявився правильним, він вселяє частку оптимізму. Українські підприємства продовжують працювати в міжнародних проєктах. І навіть у найважчі для економіки 2017-2019 роки галузь приносила до бюджету країни 1-1,5 млрд грн.
– Нещодавно Олега Уруського було призначено віце-прем'єром зі стратегічних галузей промисловості. Щось зміниться в промисловій політиці країни?
– У Космічному агентстві призначення Уруського сприйняли з великим оптимізмом. Сподіваємося, буде знайдено вихід з кризи взаєморозуміння з урядовими структурами (Мінфіном, Мінекономіки та іншими). Особливо це стосується фінансування та взаємодії зі споживачами космічної інформації, та її замовниками. Я знаю Олега Семеновича багато років, ми починали працювати в НКАУ в 1992 році. Він професіонал і розуміє всю важливість космічної галузі для економіки країни, її національної безпеки й оборони.
– Гадаєте, космічна галузь може стати флагманом відродження української промисловості?
– У 90-ті роки, в період бездумної приватизації, ми не дали розграбувати і знищити матеріальну базу космічної промисловості. Сьогодні вона існує – на відміну від приладобудування, мікроелектроніки, суднобудівної галузі, автомобілебудування та інших. Це викликає роздратування у деяких нинішніх «реформаторів».
Тоді ми зробили кілька сміливих і нетрадиційних кроків. По-перше, організували процес передачі в управління НКАУ всіх підприємств космічної галузі України. По-друге, з метою створення наземної інфраструктури управління космічними апаратами, отримання інформації з супутників, підготували та реалізували указ президента про передачу всієї наземної інфраструктури з відання Міністерства оборони до НКАУ. Було створено Національний Центр управління та використання космічних засобів (НЦУВКЗ).
Ми, можна сказати, врятували всю техніку від ліквідації та військових фахівців (а це понад 3000 офіцерів) – від звільнення. Сьогодні це одне з найкращих підприємств галузі, яке працює в багатьох міжнародних проєктах.
Космічна галузь може стати промисловим флагманом у нинішній період реформування і трансформації економіки нашої країни.
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
