Відкрити очі: як не вірити фейкам і маніпуляціям
Чому варто прочитати книжку «Боротьба за правду. Як мій дядько переміг брехню»
Беграунд. Гарна постава, бездоганний одяг, влучні висловлювання, вчасна реакція на ту чи іншу подію, вміння опинитись у потрібному місці та потрапити в об’єктиви камер – це лише невеличка частина тих завдань, що стоять перед спеціалістом із комунікацій. Не має значення, чиї інтереси він представляє – і у бізнеса, і у політиків запити схожі. Робота піарників – сформувати потрібну картинку та образ особи, партії, компанії тощо.
Проте, ця діяльність не обходиться без сюрпризів. Наприклад, іноді доводиться виправляти незручності через висловлювання або дії підопічного – відволікати від них увагу суспільства, аби вони або їх автор не стали мемом. Іноді і сам спеціаліст сфери комунікацій може потрапити під «прицільний вогонь» у соцмережах через власне необережне висловлювання чи допис. Варіантів розвитку подій може бути безліч, а правильно обрана стратегія поведінки – завжди має бути вчасною і впевненою.
Робота в комунікаціях завжди пов’язана зі стресом, адже треба не просто бути «в курсі подій» – необхідно «створювати події». Відтак, на глобальні питання та вагання не завжди вистачає часу, адже, ця сфера вимагає відданості 24/7.
Автор книги «Боротьба за правду. Як мій дядько переміг брехню», Оксана Мороз майже 20 років віддала сфері комунікацій. Протягом цього часу вона працювала із різноманітними політиками та бізнесменами, що й досі з’являються на екранах ТБ та беруть участь у ток-шоу.
Проте, інша сторона «медалі» – моральний аспект цієї професії постійно нагадував про себе. Вагання на кшталт «а чи тим людям ти допомагаєш стати відомими», «чи ці особистості розділяють твої цінності» і «чи дійсно їхня діяльність допомагає розвиватися країні, в який ти живеш», нікуди не зникають.
За певного моменту і в Оксани ці питання затьмарили весь позитив від діяльності – і вона пішла зі сфери піару. Як авторка пише у передмові до своєї першої книги «Нація овочів», багато років вона жила у двох реальностях.
«Перша – давала змогу сплачувати рахунки, але тримала в нелюдській напрузі. Ти завжди на зв’язку, завжди в курсі всього, завжди готова створити і запустити з нуля проєкт за години – в умовах повної невизначеності…Тут рік за три.
Друга – добивала морально. Що більше я аналізувала і простежувала причино-наслідкові зв’язки, то більше жахалася темпам, з якими ми котимося в орвелівську реальність – стрімко і без гальм.
Цей конфлікт шалено вимотував і не міг тривати вічно. Я рятувалась сеансами психоаналізу і шукала вдалий момент, щоб піти».
Точкою неповернення для авторки стали результати парламентських виборів 2019 (пропрезидентська партія «Слуга народу» набрала більшість голосів у Верховній Раді – Mind). «До того моменту я думала, що мене неможливо вже чимось здивувати. Проте це був шок, хоч і прогнозований. Вони стали ілюстрацією багаторічної накопичувальної «роботи з електоратом» за всіма фронтами. На тлі цих результатів по-блюзнірськи звучали коментарі тих, хто програв. Засовуючи голову в пісок, вони знімали з себе всю відповідальність. Ці результати показали силу комунікацій, владу і міру відповідальності «комунікаторів» перед людьми, країною, собою. Усе це вбивчо ілюструвала карта «Результати парламентських виборів – 2019», – ділиться вона.
Сьогодні Оксана Мороз є авторкою трьох книжок та засновницею ініціативи «Як не стати овочем». ЇЇ мета – навчити 7 млн українців інформаційній гігієні до 2024 року.
Оригінальна назва: «Боротьба за правду. Як мій дядько переміг брехню»
Видавництво: Yakaboo Publishing, Київ
Наклад: 1500 примірників
Сюжет. Книга розповідає про те, як протистояти інформаційним вірусам, фейкам і маніпуляціям. Дядько авторки, Іван, несподівано для себе став головним героєм розповіді. Завдяки його активній життєвій позиції і бажанню дізнаватись «як це все робиться», Оксані Мороз вдалося навчити його відрізняти фейки від фактів та шукати правду поміж рядків.
Дядько Іван більшу частину життя був громадянином СРСР і весь час слухав та дивився радянські ЗМІ. «Я – простий роботяга. Хоч і маю вищу освіту, проте ніхто і ніколи мене не вчив, як працює країна. Раніше все вирішували за мене, а на вибори потрібно було піти просто для галочки, нічого ні від кого не залежало».
Він завжди намагався відшукати правду і завжди в нього були питання. А якщо вони є, то і відповіді обов’язково прийдуть. Попри досвід радянської пропаганди навчився не довіряти першій-ліпшій новині і знаходити першоджерела.
«Завжди думав, що демократія – це коли кожен може вплинути на те, куди йде вся країна. Проте, як можна вплинути, коли не розумієш, що та як? Так, інформації купа, але як її зрозуміти? Я навіть намагався закони читати. Плюнув, нічого не ясно».
Поява інтернету перевернула його життя. Він навчився користуватись цим інструментом, аби бути в курсі подій. Здавалось б, відстежувати інформацію стало легше. Вона доступна у будь-який час і за будь-якою темою. Вже не потрібно чекати на вечірні новини по ТБ. Проте, і зрозуміти, що відбувається насправді стало значно важче. А відділити суто факти від маніпуляцій – це вже ціла наука. Останню і викладала Оксана Мороз для свого дядька.
«Дядько Іван не був винятком. Що більше він намагався розібратись, то глибше провалювався у кролячу нору, створену маніпуляторами в цифровому світі».
У книзі подано весь курс навчання родича на прикладах реальних подій, що відбувались в Україні і світі протягом 2019-2020 років. Авторка провела дядька всіма можливим пастками, на які може натрапити пересічний глядач чи читач. Разом вони розбирались, чи варто вірити певним повідомленням, статтям, новинам. Хто і чому бреше нам з екранів телевізорів, в інтернеті та у друкованих виданнях.
Дядько Іван показав себе вправним учнем. Свої здобутки на теренах інтернету жваво обговорював із племінницею. За цими діалогами читач зрозуміє, що таке журналістські стандарти та етика. Як має бути викладена чесна новина і як виглядає маніпуляція громадською думкою.
Що таке сайти-сміттярки, навіщо вони працюють і як можуть викривляти інформацію. Чому критичний погляд на будь-яку інформацію дозволить відшукати істину. І на що впливає наше незнання чи небажання розбиратись. Так, авторка наводить результати власного дослідження – 34% працівників великих компаній публікують у фейсбуці посилання на сайти-сміттярки.
Крім того, вона розповідає, як працюють соцмережі, яких людей та повідомлень варто уникати і чому. Як наші близькі, самі того не розуміючи, поширюють фейки і як завдяки «добрим намірам» велике коло людей лишається в омані та живе в ілюзіях.
Також авторка наводить результати досліджень про те, як люди сприймають інформацію. Зокрема, за даними інтернет-опитування USAid-Internews 89% українців під час опитування не змогли розпізнати фейки.
Завдяки племінниці дядько Іван дізнався, що Інститут масової інформації відстежує роботу українських ЗМІ і там можна знайти переліки сайтів, що не були помічені на брехні і ті, що навпаки публікують «джинсу». Авторка розповідає на реальних прикладах, як розпізнати останню.
Поряд із жвавими діалогами героїв у книзі наведені корисні посилання для перевірки інформації в інтернеті. Окремий розділ присвячено інформації щодо маніпуляцій на темі Covid, які зазвичай користувачам важко виявити, адже наші страхи заважають дивитися на ситуацію спокійно та зважено.
Також авторка розповідає, як убезпечити себе від витоку персональних даних і чим це загрожує користувачам.
Попри невтішну статистику щодо невміння користувачів/ читачів/глядачів розпізнавати фейки, є надія, що правила інформаційної гігієни будуть почуті аудиторією.
Вам сподобається, якщо: Вам не байдуже, як і де отримувати інформацію. Ви вмієте і прагнете дивитись на події критично.
Вам не сподобається, якщо: Вас не обходить суспільно-політичне життя, а інтернет потрібен лише для пошуку суто спеціалізованої інформації.
Головна причина прочитати: навчитися розуміти підтекст, щоб не потрапити у пастку маніпуляцій.
У тому ж дусі:
«Поштовх. «Як допомогти людям зробити правильний вибір», Річард Тейлер та Кас Санстейн
Назва книги говорить сама за себе. Вона про те, як ми приймаємо те чи інше рішення і хто може впливати на наш вибір. Автори багато років досліджують нюанси поведінкової економіки і діляться своїми спостереженнями в цій сфері.
Вони відкривають секрет, як державні інституції та приватний бізнес можуть впливати на поведінку людей, але при цьому не буде порушено свободу вибору.
«Хітмейкери» Дерек Томпсон
Американський журналіст Дерек Томпсон розповідає про правила існування медіа. Книга про те, як з нічого зробити популярний продукт чи зробити зіркою нікому не відому особу.
Автор пояснює, як працює психологія людини, коли стоїть питання вибору. Нам часто може здаватися, що купити ту чи іншу річ ми вирішили самостійно. Проте, якщо проаналізувати всі чинники, які на нас впливають, то можна дослідити, як нами керують і куди направляють.
Написана у жвавій манері, легко читається і може бути корисною для свідомого прийняття рішень.
«Піаритись не можна зупинитись», Олександра Стельмахова
Ще одна книга української авторки, що має досвід із комунікацій. Вона розповідає, що таке PR в українських реаліях. З чим стикаються спеціалістам у цій сфері.
Тут про те, як комунікувати, на шо звертати увагу. Навіть, якщо ви не піарник, зможете використати поради, які наводить авторка у реальному житті.
Написана у легкій манері і буде цікавою не тільки спеціалістам, а й пересічному читачу.
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
