Захворіло у світі
33,081,725
Померло у світі
997,777
Вилікувалось у світі
22,926,896
Захворіло в Україні
201,305
Померло в Україні
3,996
Вилікувалось в Україні
88,453
Хто й навіщо «знайшов» українські двигуни у північнокорейських ракетах

Хто й навіщо «знайшов» українські двигуни у північнокорейських ракетах

Звинувачення України – це політичні ігри чи комерційний антипіар?

Цей матеріал також доступний російською
Хто й навіщо «знайшов» українські двигуни у північнокорейських ракетах
Фото: yuzhmash.com

У понеділок, 14 липня, видання The New York Times, посилаючись на анонімні джерела розвідки США і доповідь Міжнародного інституту стратегічних досліджень, опублікувало скандальну інформацію про закупівлі на чорному ринку Північною Кореєю двигунів виробництва українського заводу «Південмаш». У статті наголошувалось, що саме завдяки високоефективній технології українського рідинного ракетного двигуна Північній Кореї вдається успішно запускати балістичні ракети на великі відстані. Глава РНБО Олександр Турчинов категорично заперечив участь України, зазначивши, що подібну інформацію поширює Росія, щоб приховати свою власну роль у постачанні комплектуючих для північнокорейських ракет. На тлі дискусії, що розгорілася в США, про постачання Україні летальної зброї для протидії російській гібридній агресії, якось надто вже підозріло виглядає вкидання інформації про «постачання українських ракетних двигунів у КНДР». Cпеціально для Mind Михайло Жирохов, військовий експерт, історик, автор книг і статей з історії локальних конфліктів ХХ сторіччя, розбирався у причинах поширення такої інформації, та чи можна їй довіряти.

Отже, газета The New York Times у своїй статті з посиланням на відомого на Заході експерта з корейської ракетної програми Майкла Еллемана з International Institute for Strategic Studies наголошує, що в найновіших північнокорейських ракетах Hwasong-14 використовується рідинно-реактивний двигун РД-250 виробництва української компанії «Південмаш». Навіть більше, експерт стверджує, що ці двигуни були поставлені безпосередньо з України, не дивлячись на міжнародні заборони на поширення ракетних технологій.

Природно, що «Південмаш» одразу ж виступив зі спростуванням будь-яких контактів з північнокорейським режимом. І при найближчому розгляді варто визнати, що резону як державі Україна вплутуватися в міжнародний скандал, так і дніпровським виробникам фактично розкидатися своїми технологіями, що й досі «приносять золоті яйця», немає.

Передусім викликає сумніви спосіб, яким американський експерт визначив, що ракети поставлені з України. Просто розглядаючи фотографії! Не маючи жодного серійного номера, взагалі жодної документальної зачіпки. При цьому такий авторитетний фахівець не міг не знати, що різні модифікації цього двигуна (а назва РД-250 застосовувалася лише для найперших двигунів виробництва середини 1960-х років, далі були тільки РД-251, 252) є основою для ракет типу Р-36, у тому числі Р-36М «Сатана» і Р-36М2 «Воєвода», які перебувають на озброєнні ракетних військ стратегічного призначення Росії.

Навіть більше, до 2014 року всі вироблені в Дніпропетровську (нині – місто Дніпро) двигуни прямували до єдиної країни – Російської Федерації. Обсяги виробництва достеменно невідомі, але, без сумніву, кожен такий двигун відстежувався американськими спецслужбами, аби уникнути потрапляння в треті країни.

Навіть якщо гіпотетично припустити варіант постачання таких двигунів до КНДР, то, по-перше, такі поставки мають бути санкціоновані на найвищому рівні, по-друге, схема мала бути надзвичайно заплутаною, щоб не викликати зайвого інтересу з боку американських розвідувальних структур. І висловлений американцем можливий спосіб перевезення двигунів (залізницею через усю Росію) може викликати тільки сміх.

Озвучений в цій самій статті варіант з промисловим шпигунством виглядає, м'яко кажучи, наївним. Навряд чи автор розуміє обсяги технічної документації. А це, без жодного перебільшення, вагони аркушів найрізноманітнішого формату. І щоб розібратися в них самостійно, навіть у людей з відповідною підготовкою підуть роки.

Набагато реальнішим виглядає варіант прямої передачі ракетних технологій з боку Російської Федерації. Причому це могло бути у будь-якій формі – від відправки фахівців до прямої розробки того самого Hwasong-14 у РФ.

А парадоксальний висновок американського експерта може мати вельми тривіальне пояснення. В офіційній біографії Еллемана є згадка про один цікавий факт. Справа в тому, що з 1995 по 2001 рік він перебував у Росії, де очолював програму Cooperative Threat Reduction – «Спільне зменшення загрози», більш відому як «Програма Нанна – Лугара». Ця програма мала на меті сприяння Сполучених Штатів у справі знищення зброї масового ураження, що залишилася в колишніх союзних республіках. Домагатися основної мети американці планували чотирма шляхами. По-перше, власне знищення зброї масового ураження (ЗМУ). По-друге, збір всієї інформації щодо її наявності та кількості. По-третє, підвищення прозорості відповідної частини збройних сил країн на пострадянському просторі, а також співпраця з метою захисту наявних запасів зброї масового знищення від попадання в треті руки. Крім того, програма мала в своєму складі декілька додаткових програм, що забезпечували ті чи інші нюанси виконання плану. Загалом у 1992–2012 роках США витратили за «Програмою спільного зменшення загрози» $8,8 млрд.

Саме під чуйним керівництвом Майкла Еллемана за декілька років було здійснено повне ядерне роззброєння України. При цьому він як керівник проектів мав вельми близькі стосунки з вищим військовим і політичним керівництвом Росії.

Отже, можна говорити, що газета The New York Times вчергове стала «зливним бачком» для вкидання геополітичних фейків з явним російським відтінком. Навіщо це було зроблено, питання цікаве і багатопланове. Тут може бути що завгодно: від відволікання уваги від справжнього каталізатора корейської ракетної програми до банального комерційного антипіару. Адже ні для кого не секрет, що після 2014 року саме «Південмаш» є для росіян найнебезпечнішим конкурентом на світовому ринку космічних технологій.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті