Позаплановий феєрверк: чому знову вибухають боєприпаси

З вечора 26 вересня під Вінницею, у містечку Калинівка, горить 48-й арсенал Міністерства оборони України. Відразу після початку вибухів, близько 22-ї години вечора вівторка, до міста оперативно направили 100 автобусів для евакуації мешканців, людей вивозили й сотні цивільних машин. У ліквідації наслідків надзвичайної ситуації вже задіяно 47 одиниць техніки та загалом близько 1255 осіб, зокрема від ДСНС – 155 рятувальників та 39 одиниць техніки. На місці катастрофи працюють 70 поліцейських та 1000 нацгвардійців, Міністерство оборони виділило п'ять одиниць техніки, у тому числі два пожежні танки, до того ж гасять полум’я і три пожежні потяги «Укрзалізниці». Небо в радіусі 50 км над епіцентром подій «закрили» як мінімум на добу. Наразі вже зафіксовано низку масштабних наслідків. Калинівка – це четвертий склад боєприпасів, підірваний в Україні за останні два роки війни. Mind звернувся до військового експерта Михайла Жирохова з проханням прокоментувати цю надзвичайну подію, а також проаналізувати, що спричинило трагедію і якими будуть наслідки.

Що зберігалося на військовому складі? За даними на 2013 рік, у місті Калинівка на площі в 60 га зберігалося 188 000 тонн артилерійських боєприпасів, у тому числі від реактивних систем залпового вогню БМ-21 «Град» і БМ-27 «Ураган».

Побудований ще в 1938 році склад був розрахований на набагато меншу кількість боєприпасів, які, до того ж, мали зберігатися в підземних сховищах і укриттях. Однак після 1989–1990 років, коли масово виводилися частини радянської армії зі Східної Європи, сюди стали звозити боєприпаси, що складували прямо на відкритих майданчиках. Уже тоді всі норми були перевищені.

Ще більше снарядів і мін було завезено до 2008–2009 років. Коли в ході чергової реформи ЗСУ були скорочені 615-й ракетний полк у Славуті Хмельницької області та артилерійський склад у Брюховичах Львівської області, до Калинівки привезли боєприпаси і звідти. А в тих самих Брюховичах чого тільки не було, наприклад, ціла колекція некондиційних мінометних мін – від польського виробництва до 1939 року до мін до 240-мм міномету «Тюльпан», яких Україні не дісталося після розділу.

Як саме зберігалося? За свідченням очевидців, чимало ящиків були саморобні, без маркувань, більшість мін були іржавими, що і скільки привезли, по пуття не знав ніхто. І наступні 10 років «відповідального» зберігання під відкритим небом не додали їм боєготовності.

Правда, уже у 2009 році американці виділили гроші на програму утилізації боєприпасів саме в Калинівці. Але, як це часто бувало і буває в Україні, гроші до складів не дійшли, та й потужностей для утилізації в країні не було. За деякими підрахунками, за тодішніх темпів утилізації всі надлишкові боєприпаси на території України утилізували б протягом 40 (!) років. Так, лише за 2008–2015 роки на західні гроші в Україні утилізували 228 000 тонн боєприпасів. А на сьогодні, після втрати Донецького казенного заводу гумово-хімічних виробів, де відбувалися основні роботи щодо артилерійських боєприпасів, темпи утилізації впали в рази.

Чому боєприпаси не використовували за призначенням? Початок війни з Росією нічого не змінив у ситуації зі складами. На фронт «вигрібалися» «свіжіші» боєприпаси – виробництва кінця 1980-х років. Решта просто залишалися на складах і далі, перебуваючи за паперами «боєприпасами 1-ї і 2-ї категорій», а насправді були справжнім тягарем для армії у вигляді іржавого заліза.

Тому регулярно і відбуваються і, на жаль, будуть відбуватися самопідриви і підпали – боєприпаси не призначені для такого зберігання і впливу природних факторів. За всіма військовими статутами боєприпаси мають зберігатися якщо не в підземних сховищах, то вже точно під дахом.

Що спричинило нинішню подію? Зараз говорити про конкретику явно рано. Озвучена офіційними особами версія диверсії має право на існування, так само як і ймовірність того, що були порушені правила техніки безпеки. До версії про спеціальну диверсійну групу варто поставитися з неабиякою часткою скептицизму, але і скидати з рахунку її теж не можна – всі знають «любов» ФСБ до знакових дат. Є ще версія, що пожежа почалася з арсеналу танкових снарядів частини НГУ (колишній «Ягуар»). Що і в якій послідовності відбувалося, сподіваємося, визначить слідство.

Які висновки варто зробити з цього випадку? У принципі, все не так погано, як здається: за станом на вечір 27 вересня пожежа пішла на спад, серйозних руйнувань і людських жертв вдалося уникнути. Навіть порівняно з Балаклією час реакції державних органів істотно зменшився – евакуація жителів Калинівки почалася через півгодини після початку пожежі. І це при тому, що перші повідомлення надійшли близько 22:00. До гасіння були залучені і пожежні танки, і пожежний потяг, і потрібна кількість вертольотів.

На боєздатності нашого військового угруповання на Донбасі цей інцидент не позначиться зовсім – відносно цінні боєприпаси залишилися в підземних сховищах, до яких вогонь не дістався.

У цілому можна говорити, що саме склади боєприпасів залишаються ахілесовою п'ятою і в будь-який момент можуть спалахнути знову. Тим більше, що вибухати ще є чому. Однак з іншого боку, такі регулярні вибухи мають привернути пильну увагу військового відомства до охорони подібних стратегічних об'єктів. Крім постійної і багаторівневої охорони, ймовірно, варто більше використовувати технічні засоби спостереження, а також уважніше поставитися до оснащення складів системами протидії загрози з боку безпілотної авіації. Все ж таки наша країна наразі у стані війни, а тим більше гібридної, коли для досягнення цілей противник може використовувати всі засоби – від розхитування внутрішньої ситуації до підривів складів і підпалів.