mind
Азовський форпост: чим Україна зможе відповісти на російську загрозу

Азовський форпост: чим Україна зможе відповісти на російську загрозу

І чому безпека країни – «задоволення» не з дешевих

Цей матеріал також доступний російською
Азовський форпост: чим Україна зможе відповісти на російську загрозу
Фото: Ветерани.ua

Гібридна війна, яку з 2014 року Росія веде проти України, має найрізноманітніші форми. З весни цього року відкрито ще й один «фронт» – на Азовському морі. Причому тут Кремль, навчений гірким досвідом прямої участі в конфлікті, намагається діяти в рамках міжнародного права. Тому створює проблеми так би мовити «в правовому полі», затримуючи судна, які прямують до Маріуполя та Бердянська, під приводом перевірки документів.

Такі дії застали військово-політичне керівництво України зненацька. Що не дивно – українські правителі ніколи не мали «морського» мислення, яке суттєво відрізняється від «континентального». Чому це так, і в якому напрямку країні доводиться змінювати стратегію, спеціально для Mind проаналізував військовий експерт Михайло Жирохов.

З чого все починалося? На словах до 2014 року в Україні діяла океанська стратегія, яка вимагала присутності флоту не тільки в Чорному морі, але і в світовому океані. Однак фактично після розділу Чорноморського флоту можливостей для її повноцінної реалізації в країні не було, хоча флагман флоту – фрегат «Гетьман Сагайдачний» – і брав вкрай обмежену участь в антипіратських місіях під прапором як ЄС, так і НАТО.

У той же час на оборону і розвиток портів Азовського моря ніхто і ніколи не звертав уваги. Такий підхід був у руслі тодішньої політики добросусідства – море підпадало під міжурядові угоди, Керченська протока була фактично під нашим контролем, загрози від РФ ніхто не відчував.

Коли довелося насторожитися? Перший дзвіночок пролунав у вересні 2003 року, коли стався конфлікт навколо острова Тузла. Залишаючи в тіні основні подробиці, варто відзначити, що вже тоді – 15 років тому – стало зрозуміло, що Росія претендує на повний контроль над Азовським морем у всьому, що стосується мореплавання і видобутку морепродуктів.

Ситуація кардинально змінилася після лютого 2014 року і окупації Криму. Апетити Росії одразу виросли – і фактично саме з цього моменту варто відраховувати початок «тихої війни на Азовському морі».

Чим змогли відповісти? Як виявилося, протиставити нам особливо немає чого. До Маріуполя з Керчі змогли піти тільки 20 прикордонних суден, які були роззброєні перед початком конфлікту під час реорганізації прикордонної служби. Інфраструктури для базування військових у Маріуполі та Бердянську не було. До того ж в кінці серпня – на початку вересня 2014 року Маріуполь фактично опинився на передовій.

Першою спробою якось підсилити флотську складову прибережного угруповання стало перекидання в Бердянськ по суші до 11 вересня 2014 року двох бронекатерів – «Лубни» та «Кременчук» (проект «Гюрза-М»), а потім і прохід Керченською протокою 23 вересня двох судів – корабля управління «Донбас» і буксира «Корець», з подальшим базуванням у Маріуполі.

Однак на сьогодні створення флотського угруповання в Азовському морі носить скоріше пропагандистський характер, оскільки досі неясно, як реагувати на гібридну загрозу з боку Росії.

Як діяти тепер? Проблемою для України є не блокування перевезень в наші азовські порти, а саме весь Чорноморський флот РФ і стягнуте на Азовське море угруповання, яке в будь-який момент може вивісити прапори «Донецької народної республіки». Тому реагувати на те, що відбувається, наша країна повинна комплексно, з огляду на можливість проведення «умовним противником» комбінованої наземно-морської операції з метою взяти під контроль сухопутний шлях на Крим.

Після чотирьох років окупації всім стало очевидно, що Крим – це фактично острів, а не півострів: без української води, електрики і комунікацій у нього мало можливостей для простого виживання, а не те що для розвитку. І в цьому плані навіть розрекламований Керченський міст не особливо допомагає у виправленні ситуації.

Звичайно, варіант повномасштабної війни на сьогодні вкрай малоймовірний. Але складно передбачити дії кремлівської верхівки, коли російська економіка ще сильніше відчує на собі вплив західних санкцій. Цілком може виявитися, що єдиним більш-менш прийнятним виходом для РФ стане «маленька переможна війна». Виходячи з цього і будує свою азовську стратегію на нинішньому етапі українське військове керівництво.

Ракетні катери. Швидше за все, основною «зброєю стримування» стане протикорабельна ракета «Нептун», причому не тільки в варіанті базування, але і в морському. Саме тому вже найближчим часом планується закінчити цикл державних випробувань і прийняти на озброєння сам комплекс, а паралельно закласти кілька (як мінімум, два) ракетних катерів.

Щоправда, поки не зрозуміло, на якому саме варіанті зупинили свій вибір військові. До виставки «Зброя і безпека» ні у кого не викликало сумнівів, що це буде проект «Лань», однак сьогодні вже говорять про проект «Веспа». Причому це практично не катер, а швидше корабель. Судіть самі: його повна водотоннажність 640 тонн, а осадка з гвинтами становить 3,65 м. Основна зброя – вісім пускових установок ПКР «Нептун». Досить солідною планується і протиповітряна оборона – морський зенітно-ракетний комплекс «Арбалет-К» і 16 переносних ЗРК «Ігла». І це не рахуючи артилерійської частини, що складається з трьох артустановок і пари великокаліберних кулеметів.

Навіть російські фахівці змушені зазначити, що в разі реалізації такої програми переозброєння кораблі цього проекту будуть серйозним противником на Азовському морі. При цьому навряд чи хтось розглядає застосування протикорабельних ракет у реальних бойових умовах, але для того воно і «зброя стримування».

Американські фрегати. Наступним етапом, як видно, має стати створення повноцінного флотського угруповання в Азовському морі. Як один з варіантів розглядається поставка з США 2–3 фрегатів типу Oliver Hazard Perry. Однак вартість такої «умовно безкоштовної» допомоги буде позамежною для вітчизняного військового бюджету, який скроєний з урахуванням підтримки досить великого сухопутного угруповання на Донбасі.

Втім, варіант побудови аналогічних кораблів на українських верфях може виявитися ще більш витратним. Тим паче, судячи з розвитку подій, такі кораблі можуть знадобитися «ще вчора».

Авіація. Ще один варіант асиметричної відповіді на російські погрози на Азовському морі, який поки з незрозумілих причин пішов у тінь, – створення ефективних авіаційних сил. Кілька років тому обговорювалася розробка АКБ «Антонов» літака морського патрулювання Ан-148-301МП. Судячи з промальовування, які демонструвалися на ряді міжнародних виставок, машина призначена для застосування протикорабельних ракет типу «Нептун». За словами конструкторів, літак може застосовуватися для прибережного патрулювання (час знаходження в повітрі – до 10 годин) з можливістю ведення розвідки. На жаль, виходячи з повного мовчання про спроби реалізації цього проекту, грошей в бюджеті на нього поки не знайшли.

Набагато більш реальним в наших умовах є створення ударного варіанту фронтового винищувача МіГ-29, над яким зараз працюють конструктори Львівського авіаремонтного заводу. Нова модифікація називатиметься МіГ-29МУ-2. Реалізація цього проекту дозволить отримати досить непоганий штурмовик з можливістю застосування не тільки некерованого авіаційного озброєння, а й керованої зброї – наприклад, ракет класу «повітря – поверхня» або коректованих бомб.

На цьому тлі стала надходити інформація про появу в Повітряних Силах керованих ракет Х-25 і Х-29, а також про розробку комплектів для створення коректованих бомб із звичайних фугасних радянського виробництва.

Так, фірма «Адрон» пропонує блок аеродинамічного управління «Адрос» БАУ-01К, який може використовуватися в складі авіаційних бомбових пострілів вагою 500, 250 і 100 кг. Причому варто відзначити, що управління авіаційною бомбою з телевізійною системою наведення відбувається не льотчиком, а авіанавідником.

Конструктори стверджують, що найбільш досконалі коректовані авіабомби їх розробки при скиданні з висоти 6 км здатні пролетіти відстань до цілі у 25–30 км з похибкою не більше одного метра.

Таким чином, створення певного умовного «азовського форпосту» має носити комплексний характер і включати в себе відразу декілька компонентів. Правда, це дуже дорого і досить довго. Але безпека країни ніколи не коштувала дешево.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті