Епоха cashless: як український бізнес адаптується до безготівкової реальності

Глобальна економіка стає все більш «безготівковою». Відмова від монет і купюр на користь онлайн-трансакцій продиктована не лише прагненням окремих держав підвищити фінансову безпеку, але й бажанням бізнесу тісніше і оперативніше взаємодіяти з клієнтами. А бурхливий розвиток фінтех-індустрії формує все більш потужний інструментарій для досягнення обох завдань. У результаті безготівковий розрахунок з кожним днем ​​стає популярнішим у всьому світі. І Україна – не виняток. Валерія Вагоровська, фінтех-експерт і керуючий партнер платіжної платформи FONDY, спеціально для Mind розповідає, як змінюються сценарії повсякденних «турбот» громадян з переходом більшості розрахунків у безготівкову площину.

За останні п'ять років на фінансовому ринку України відбулися істотні зміни. Статистика стверджує, що жителі країни стали дуже активними користувачами безготівкових платежів: близько 63% населення обзавелися банківськими рахунками, а 44% регулярно розплачуються за допомогою карт.

За словами експертів Нацбанку, першопричиною зростання стали новітні технології у фінансовій сфері, які допомогли зміцнити авторитет безготівкових розрахунків. Так, станом на 1 січня 2019 року українські банки випустили майже 59,4 млн платіжних карт. Кількість платіжних карт у обігу на одного власника склала в середньому 1,4 шт., а активних – 0,9 шт. Найбільша кількість операцій з платіжними картами за результатами 2018 року припала на розрахунки в торговельних мережах – 51,2%. А середній чек виріс у середньому на 200 грн, якщо порівнювати з 2017 роком, і склав 1723 грн. Середній чек за безконтактними платежами поки невеликий – 148 грн, але він показує впевнену тенденцію зростання.

Безготівкові платежі не лише спростили життя простим українцям, а й істотно вплинули на український бізнес, дозволивши компаніям вийти з тіні та більше орієнтуватися на потреби клієнта, що в підсумку збільшувало прибуток. Усе це в сукупності сформувало нові запити ринку, підстьобнувши появу нових технологій і сервісів.

Нижче ми розповімо про ті сфери бізнесу в Україні, де в гру вступив безготівковий розрахунок, і що з цього вийшло.

Як було раніше? Щоб отримати кредит, необхідно було ґрунтовно підготуватися. По-перше, відпроситися з роботи, оскільки оформлення з прийняттям рішення від банку потребувало до двох-трьох годин. По-друге, зібрати всілякі документи, і чим більше їх було, тим краще. По-третє, знати, і бажано напам'ять, не тільки телефони всіх найближчих родичів до п'ятого коліна, але і щоб серед них було поменше мобільних номерів і побільше стаціонарних.

Чому це було незручно? А ще обов'язково оформити дороге страхування життя, від якого фізично не можна було відмовитися. І навіть подолавши ці смуги з перешкодами, не було жодної гарантії, що кредит буде схвалений. А значить, потрібно було шукати новий банк і починати все спочатку.

Що змінилося? На зміну довгим і громіздким банківським кредитам прийшли онлайн-кредити від мікрофінансових організацій. Основна їхня перевага – можливість взяти позику без відвідування відділення, а також автоматичний кредитний скоринг клієнтів, який має високу швидкість прийняття рішень про видачу. Зарахування коштів відбувається протягом декількох секунд на будь-яку картку, яку вкаже клієнт.

Останні кілька років ринок мікрокредитування в Україні зростає досить швидкими темпами. Основна причина – швидка і зручна процедура реєстрації, перевірки і видачі грошей. Завдяки цьому такі онлайн-кредити стали прекрасною альтернативою банківським позикам.

Популярність таких позик можна оцінити за статистикою 2018 року:

• видано близько 380 000 онлайн-кредитів;
• середній розмір кредиту – 4500 грн;
• середня ставка за відсотками – 2% на день.

Понад 300 000 українців є постійними клієнтами мікрофінансових організацій. Кожен 15-й українець намагався хоча б раз оформляти онлайн-позику.

Аналітики сайту «Кредит онлайн» від «Дельтакредит» стверджують, що у 2019 році ринок мікрокредитування збільшиться ще мінімум на 30%. Так, згідно з даними Нацкомфінпослуг, за станом на 01.02.2019 в Україні працюють 958 фінансових компаній. Близько 100 з них присутні в інтернеті. Варто також відзначити, що приріст кількості мікрофінансових компаній у 2017/2018 році склав 7,7%, а у 2018/2019 році – вже близько 10%.

За даними CreditUP, у 2018 році українці брали позики на порядок частіше. Так, 43% клієнтів беруть мікрокредити один раз на рік, 37% – звертаються декілька разів і 20% споживачів беруть позику на регулярній основі.

Больові точки і точки зростання. На жаль, сегмент мікрокредитування в Україні за останній час привернув до себе увагу не лише швидкістю і зручністю надання послуг, а й низкою скандалів, коли люди виявлялися закредитовані проти своєї волі та навіть не знали про це доти, поки до них не постукали колектори. Часті нарікання викликає і дорожнеча таких позик. Виходом із ситуації як у першому, так і в другому випадку може стати вироблення більш чітких правил гри на цьому ринку – щоб привести його до того стану, коли грамотно організований контроль зменшує ризики кожної зі сторін, але не призводить до зайвої зарегульованості. Тут украй важливо вибудувати таку взаємодію між мобільними платформами і контролюючими органами, за якої мікрокредитування стане безпечним і для фінансових організацій, і для їхніх клієнтів – але тільки для тих з них, хто готовий коректно виконувати взяті на себе зобов'язання.

Як було раніше? Будь-яке навчання, курс або тренінг проходили виключно очно – після роботи всім бажаючим підвищити кваліфікацію потрібно було їхати на інший кінець міста і ще декілька годин тіснитися в маленькому приміщенні з дошкою і лектором. Оплатити курси можна було готівкою або в банківській касі.

Чому це було незручно? Наразі працюючий українець у середньому готовий присвятити додатковому професійному навчанню близько 1% свого часу. А це лише 34 хвилини на тиждень. Не маючи можливості постійно добиратися до інституту чи тренінгового центру, користувачі почали робити ставку на навчання онлайн.

Що змінилося? Зараз онлайн-навчання надають імениті інститути (Stanford Online, HarvardX), освітні платформи (Projector, LABA), менеджери великих компаній (Ваче Давтян, Давид Браун), експерти-одинаки (Devaka, Андрій Федорів). Онлайн можна навчитися практично чого завгодно – фізиці, математиці, програмуванню, маркетингу, мистецтву продажів, просуванню сайтів.

Зазвичай курси пропонуються у форматі платного доступу до матеріалів на сайті, онлайн-лекцій або вебінарів. Користувач реєструється на сайті, оплачує курс за допомогою своєї картки або інтернет-банкінгу та отримує можливість вчитися в будь-який зручний час і в будь-якому місці, де є інтернет.

Зараз вже нікого не дивує можливість отримати сертифікат Кембриджської школи або Сінгапурського університету, просто пройшовши онлайн-навчання під чашечку кави, сидячи на балконі з ноутбуком на колінах де-небудь у Полтаві.

Організаторам курсів, своєю чергою, не потрібно думати про вибір місця, оренду приміщення, погоджені зі студентами оптимального для них графіка навчання. Їм досить завантажити матеріали на сайт або запустити онлайн-трансляцію екрану свого комп'ютера.

Попит на різні онлайн-заходи лише зростає. Так, наприклад, у «Вільної» школи понад 47 000 випускників, з них понад 2000 пройшли навчання онлайн у школі журналістики і копірайтингу. За історію школи WebPromoExperts випускниками курсів уже стали 6000 людей. Серед студентів школи LABA – користувачі з України, Росії, Білорусі, Казахстану і ще 120 країн світу – від Монако до Уганди. За три роки в школи було понад 8000 слухачів.

Больові точки і точки зростання. Сучасна освіта трансформується такими швидкими темпами, що «офіційна» наука за нею просто не встигає. Як і «кульгає» комунікація між навчальними закладами і тими сферами бізнесу, які готові взяти на роботу готових фахівців. У цьому контексті саме онлайн-навчання може стати тим майданчиком, де створюються міцні зв'язки в ланцюжку «запит – пропозиція – кваліфікація/перекваліфікація – працевлаштування». А легкий доступ до нових знань знімає багато ментальних бар'єрів на кшталт «я не вступлю» і, відповідно, підстьобує людей будь-якого віку «прокачати скіли», стаючи або залишаючись затребуваними у своїй професії. Своєю чергою для тих компаній, які вирішать зробити онлайн-навчання основним бізнесом, зміцнення цієї ніші може гарантувати прибуток на довгі роки.

Як було раніше? Усі чудово пам'ятають ті часи, коли, аби викликати таксі, потрібно було додзвонитися до диспетчерської компанії, озвучити своє замовлення, а після – дочекатися зворотного зв'язку, дізнатися, чи є «машинка у вашому районі», скільки коштуватиме проїзд із пункту А до пункту Б. І завжди тримати під рукою точну суму, бо у водія може не бути решти.

Чому це було незручно? Прийом з «відсутністю» решти водії регулярно застосовували, щоб залишити за собою різницю. Особливо в нічний час, коли відсоток відкритих магазинів або кіосків, де можна було розміняти гроші, зводився практично до нуля. А навіть якщо шанс випадав, то розмінюванням займався клієнт, а не водій.

Що змінилося? Революціонером у сфері перевезень в Україні став Uber, який вийшов на ринок 30 червня 2016 року із мобільним застосунком і без можливості викликати авто звичним способом – за телефоном.

Компанія виявилася першою, у кого для оплати перевезення приймалися лише безготівкові платежі. Більш того, не було необхідності навіть діставати свою карту в салоні автомобіля, щоб провести її через термінал. Гроші за поїздку списувалися з карти тільки після того, як поїздка підтверджувалася в застосунку. Все, що потрібно було зробити користувачеві, який хотів стати клієнтом Uber, – це завантажити застосунок на смартфон і прив'язати до нього свою банківську карту.

Це стало проривом у сфері «послуг перевезень». Як відзначали в самій компанії, на момент запуску застосунком скористалися понад 40 000 осіб.

Популярність такого способу оплати за поїздки призвела до того, що слідом за Uber вже 14 серпня 2016 року його найближчий конкурент Uklon увів оплату карткою. А 23 вересня 2016 року на ринок України вийшов Taxify, який до 2019 року провів ребрендинг і тепер надає послуги під торговою маркою Bolt. За попередніми оцінками, наразі ці три служби мають близько 60% ринку.

Якщо ж зараз у Google вбити запит «викликати таксі безготівковий розрахунок», то результати будуть вражаючими – левова частка перевізників готові надавати можливість оплати картою.

Больові точки і точки зростання. Як кажуть у самих компаніях, перехід водіїв на «безготівкове мислення» деяким з них дався непросто. Однак з часом така форма роботи стала повсякденною даністю. Якщо ж говорити про перспективи, то головними викликами є гнучка тарифікація, адекватні програми лояльності для утримання клієнтів і грамотна робота з «великими даними». Останнє потрібно саме заради вибудовування максимально лояльної і адекватної комунікації з клієнтами.

Як було раніше? Якщо вам з друзями захотілося з'їсти піцу під вечірнє кіно, потрібно було оформляти замовлення в піцерії за телефоном, чекати більше ніж годину і сподіватися, що у вашому гаманці виявиться досить готівки, а у кур'єра – необхідна сума решти.

Послуга доставляння була лише у наймасовіших закладів швидкого харчування. Звичайні кафе і ресторани не пропонували такого сервісу.

Чому це було незручно? Відсутність готівки пізнього вечора змушувала відмовлятися від ідеї замовити їжу, а вдень – бігти до банкомату і сподіватися, що він працює і в ньому є гроші. Відсутність же доставляння з ресторанів змушувала задовольнятися фастфудом замість нормальної вечері всіх, у кого не було часу або бажання готувати самостійно.

Що змінилося? Головними бар'єрами для закладів були труднощі з організацією приймання онлайн-оплати на сайті, небажання інвестувати в розробку мобільного застосунку і формування свого штату кур'єрів.

Тепер їм це все просто не потрібно: на ринку з'явилися сервіси-агрегатори – Glovo, UberEats, Eda. У кожного сервісу є мобільний застосунок, мережа ресторанів-партнерів та власна служба доставляння. Користувачеві залишається зайти в застосунок і підв'язати до нього свою банківську карту, вибрати улюблений заклад і зробити замовлення. У цей момент на його рахунку буде заморожено вартість замовлення. Гроші списуються лише після того, як кур'єр доставить їжу.

Українські експерти відзначають, що географія онлайн-замовлень часто збігається з картою покриття мобільного інтернету. Так, за даними Eda.ua, сервісу доставляння їжі з ресторанів, 80% замовлень надходить з п'яти населених пунктів: Києва, Харкова, Дніпра, Одеси і Львова. При цьому близько 60–65% з них – з мобільних пристроїв. Загальна кількість клієнтів сервісу Eda.ua становить близько 400 000 людей, і останнім часом це число щорічно зростає приблизно на 30%.

У результаті появи сервісів на кшталт Glovo і безготівкових оплат заклади змогли сконцентруватися на головному завданні – приготуванні смачної їжі. А українці отримали можливість робити замовлення навіть у закладах без своєї служби доставляння і моментально їх оплачувати, не заморочуючись з готівкою.

Больові точки і точки зростання. Як йшлося вище, активність замовлень у онлайні безпосередньо корелює з інтернет-покриттям. А якість останнього в багатьох населених пунктах поки, на жаль, залишає бажати кращого. Відповідно, чим швидше вдасться забезпечити всіх жителів країни швидкісним інтернетом, тим активніше зможе розвиватися цей сегмент ресторанного бізнесу.