Підготовка ВПС: що показала харківська трагедія
Кого і як готує зараз Україна й чого нам не вистачає
Катастрофа навчального літака Ан-26Ш 25 вересня, яка, на жаль, призвела до численних жертв серед курсантів, стала одним із приводів пильніше поглянути на систему підготовки льотно-технічних кадрів для Військово-повітряних сил (ВПС) країни. Як і кого готує зараз Україна й що необхідно змінити, щоб уникнути подібних трагедій в майбутньому, розповів Mind військовий експерт Михайло Жірохов.
Трішки історії
Станом на 1 січня 1992 року в Україні було сім військових навчальних закладів ВПС:
- два вищих авіаційних училища льотчиків – у Харкові і Чернігові;
- училище штурманів – у Луганську;
- три авіаційних технічних – у Києві, Харкові та Василькові;
- одне училище радіоелектроніки – також у Харкові.
Такі можливості для підготовки льотно-технічного складу були явно надлишковими для ВПС України. Наприклад, не було необхідності в підготовці такої кількості льотчиків-винищувачів. Водночас були відсутні заклади для підготовки льотчиків військово-транспортної і бомбардувальної авіації, фахівців тилу.
Тому система підготовки офіцерів була оптимізована, що вилилося в закриття більшої частини навчальних закладів. Уже в серпні 1992 року, за документами, була визначена мета – формування чотирьох навчальних закладів у двох містах – Києві та Харкові. Йшлося про Харківський військовий університет, Харківський інститут льотчиків ВПС, Київський інституті ВПС і факультеті військової підготовки Київського інституту інженерів цивільної авіації.
При цьому в 1994–1995 роках були скорочені Чернігівське й Харківське ВВАУЛ, Харківське ВВАІУ, Харківське ВВАУРЕ. На їхній базі було створено Харківський інститут льотчиків (згодом реформований у нинішній Харківський національний університет Повітряних сил імені Івана Кожедуба (ХНУПС), який нині є єдиним закладом з підготовки льотного складу ПСУ.
Підготовка льотчика коштує в десятки разів дорожче, ніж підготовка офіцерів наземних військ. Це пов'язано з високою вартістю авіаційної техніки, пально-мастильних матеріалів, організації і забезпечення польотів. Тому природно, що в умовах загального скорочення армії у 2005–2014 роках їхнє навчання постраждало найбільше.
Доходило до того, що були випуски льотчиків, які ніколи не піднімалися в повітря – і після закінчення ХНУПС відразу списувалися в запас.
Нинішній стан
Зараз підготовка курсантів ведеться на льотному факультеті та забезпечує випуск льотчиків і штурманів, як для тактичної, так і для бомбардувальної і військово-транспортної авіації, а також вертолітників для армійської авіації.
Первинну таку підготовку курсанти проходять на легких ХАЗ-30 і Як-52, потім пересідають: винищувачі та штурмовики – на реактивний Aero L-39 «Альбатрос», транспортники і штурмани – на Ан-26, а вертолітники – на Мі-2.
Авіаційне забезпечення університету забезпечує 203-я навчальна авіаційна бригада, яка базується на аеродромі «Чугуїв». Втрачений Ан-26Ш був зі складу саме цієї бригади.
Чого не вистачає для повноцінного навчання
Нинішня система підготовки льотно-технічних кадрів в Україні повністю «заточена» під наявний авіапарк, що складається виключно з техніки радянського виробництва, цілком і повністю створеної за радянськими стандартами. З одного боку – це можна пояснити, а з іншого – не дозволяє з упевненістю дивитися в майбутнє нашої військової авіації.
Судячи з основного документа, у якому викладено погляди військово-політичного керівництва країни на майбутнє ВПС, «Візія-2035», через 15 років на озброєнні Повітряних сил мають бути літаки західного виробництва. І тут навіть не важливо, що саме буде вибрано в результаті – F-16 або «Гріпен». Важливим є те, що на той час на них мають бути підготовлені льотчики, які зможуть на них літати, і техніки, які їх обслуговуватимуть.
Зрозуміло, що перші кілька десятків людей пройдуть перенавчання в західних військових коледжах, а ось далі що?
Підготовка льотчика на західний тип літака означатиме повний крах умовно радянської системи – знадобляться десятки викладачів, льотчиків-інструкторів, зрештою просто нові навчальні літаки.
І добре ще первісна підготовка – тут підійдуть і наявні гвинтові ХАЗ. А ось просунута – має на увазі нові реактивні навчальні машини західного типу, яких на сьогодні просто немає, як і немає планів щодо їхньої закупівлі.
Усе, що було чутно останніми роками, так це те, що ПС всерйоз придивляються до EBN-314 Super Tucano. Хоча в деяких ВПС їх використовують як навчальні, це просто легкий протипартизанський штурмовик, і з великою часткою ймовірності в такій якості його і розглядають українські генерали від авіації.
Інша необхідна техніка відсутня. Як немає навіть теоретичних розмов про зміну планів підготовки льотно-технічного складу за новими стандартами.
Все «котиться по накатаній доріжці» – інструктори ще радянського зразка продовжують готувати льотчиків за радянськими лекалами. Підготовка ведеться на апаратах, яким по 40–50 років, які час від часу падають (і, як би цинічно це не звучало, падатимуть і далі).
Яке майбутнє чекає тих курсантів, яких випускають у такий спосіб, мало кого цікавить. Уже сьогодні бомбардувальників Су-24 менше, ніж льотчиків, здатних на них літати. Причому нових не надходить, оскільки переучуватися на них потрібно, маючи солідну підготовку – набагато кращу, ніж у «зеленого» випускника ХНУПС.
Та й кількість Су-25 і МіГ-29 кардинально не збільшується, а отже, молоді льотчики мають досить мало шансів швидко отримати класність і просування по службі. Що в підсумку призводить до того, що більшість льотчиків досить швидко звільняється.
Нинішні генерали не знайшли нічого кращого, ніж придумати рабську систему, при якій льотчик повинен після закінчення університету 10 років відслужити в армії. На думку Руслана Хомчака (головнокомандувача ЗСУ. – Mind) і компанії це має зменшити відтік підготовлених кадрів у цивільну авіацію.
Але більш тверезомислячі військові розуміють, що це шлях в нікуди: людина, яку не влаштовують запропоновані умови, знайде можливість піти з армії. Характерний приклад – майор Волошин і ще кілька льотчиків 299-ї бригади тактичної авіації.
Які перспективи?
Очевидно, що ситуація з підготовкою льотних кадрів зайшла в глухий кут. Старий парк літаків просто кричить про необхідність заміни.
В умовах протистояння з Росією вихід може бути тільки в закупівлі західних зразків. Зрозуміло, що це дорого й довго, проте такий перехід має починатися перш за все з системи підготовки льотно-технічного складу.
Уже сьогодні має бути розроблена якась перехідна система, при якій мала частина курсантів готуватимуться під радянську техніку, а інша – вже під нову. Це, природно, потребуватиме перебудови всієї системи і викличе різке неприйняття тих льотчиків-інструкторів, які з огляду на вік вже не зможуть перевчитися на нову техніку і будуть відправлені в запас. Але це майбутнє ВПС.
Без такого кардинального кроку подібні трагедії мають шанс повторитися. Зокрема, втому металу ще нікому не вдавалося побороти одним розчерком пера. А отже – необхідно щось змінювати вже зараз.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
