Нотатки на зелених полях: як вирішити технічні проблеми альтернативної енергетики

Нотатки на зелених полях: як вирішити технічні проблеми альтернативної енергетики

І чому дрібним приватним потужностям необхідні суворіші правила

Цей матеріал також доступний російською
Нотатки на зелених полях: як вирішити технічні проблеми альтернативної енергетики
Фото: pixabay

Комітет Верховної Ради з питань ПЕК, ядерної політики та ядерної безпеки опрацював та підготував до другого читання низку поправок до законопроекту про «зелені» аукціони (№8449-Д). Комітет залишив без змін норму введення аукціонів з 2020 року та обов’язкову участь у них інвесторів, що будуватимуть сонячні станції потужністю понад 1 МВт і вітрові потужністю понад 5 МВт. Термін дії аукціонного тарифу – 20 років.

Також затверджені поправки, якими з 2020 року тариф на сонячну енергію знижується на 25%, а у 2021–2023 роках ще на 2,5% щороку. Наразі він складає 15 євроцентів за 1 кВт, і мав би діяти до 2030 року. Тариф на вітрову енергію станцій потужністю понад 2 МВт у 2020 році одноразово знизиться на 10%. Наразі він становить 10,8 євроцента за 1 кВт.

Крім цього, на 10% наступного року знизиться і тариф для «домашніх» сонячних панелей, який зараз діє на рівні 18 євроцентів за 1 кВт. Умовою отримання такого тарифу стане наявність сонячних панелей до 50 кВт на дахах та фасадах домів й інших капітальних будівель.

Відповідальність виробників ВДЕ за небаланси пропонується ввести після того, як стане ліквідним добовий ринок електроенергії, але не пізніше 2024 року.

Запровадження «зелених» аукціонів було наполегливою рекомендацією Європейської енергоспільноти, щоб зробити прозорим та справедливим механізм ціноутворення для електроенергії з ВДЕ. А також це – умова для відновлення кредитування «зелених» проектів міжнародними фінансовими інститутами.

Дата розгляду законопроекту в другому читанні ще не визначена, а отже, до нього можуть потрапити і нові поправки, бо ситуація на ринку дуже швидко змінюється. Особливо у сфері безпеки функціонування об’єднаної енергосистеми (ОЕС) країни і тиску на тарифи. Не виключено, що ці проблеми доведеться вирішувати в адміністративному порядку, якщо їх вчасно не передбачать у законі. Принаймні, так було в Європі.

Коли похибка більше виробітку. Днями голова НЕК «Укренерго» Всеволод Ковальчук на конференції CISOLAR-2019 публічно звинуватив Міністерство енергетики і вугільної промисловості в тому, що воно не вжило необхідних заходів з вирішення технічних проблем інтеграції об’єктів ВДЕ в енергосистему країни.

До ОЕС України вже підключено 2,1 ГВт «зелених» станцій (це дорівнює потужності двох блоків АЕС. – Mind), і вона зможе прийняти ще 3 МВт сонячної і 1,75 МВт – вітрової. Ця квота буде закрита вже у 2019 році, хоча раніше очікувалося, що це станеться на початку 2021 року. Коли загальна потужність «зеленої» енергетики досягне 7 ГВт, то чиновникам від енергетики, за словами пана Ковальчука, доведеться обмежувати видачу електроенергії або з атомних станцій, або – з «зелених», щоб тримати ОЕС в стабільному режимі.

Крім того, катастрофічно не вистачатиме маневрових потужностей, які підтримують усю систему в стабільному режимі. Нові практично не будуються, а наявні маневрові потужності вже сьогодні працюють в дуже ризикованому режимі. «Два тижні тому ми зупиняли теплові блоки, а за 20 хвилин знову їх включали, бо відхилення виробітки на сонячних станціях сягнуло 62%», – повідомив Ковальчук.

Така ситуація сталася тому, що на сьогодні у вітчизняної альтернативної  енергетики немає ніякої відповідальності за неточне прогнозування виробітку, їй не виставляють плани на обсяги постачання в ОЕС країни, на відміну від традиційної, і не штрафують за недопоставки. Хоча саме альтернативники отримують найбільший тариф навіть після його зниження.

Міненерговугілля, дійсно, дуже сильно запізнилося із технічним регулюванням підключення об’єктів ВДЕ. Та спеціалісти міністерства знають про ці проблеми і намагаються знайти оптимальні рішення, вносять до парламенту пропозиції і поправки у відповідні закони. От тільки народні депутати не завжди дослухаються до порад спеціалістів та ігнорують ці поправки.

Останній лист Міненерговугілля, який став відомий широкому загалу, якраз і стосується низки технічних нормативів щодо забезпечення конкурентних умов виробництва електроенергії з альтернативних джерел та їхньої роботи в об’єднаній енергосистемі. Mind вирішив проаналізувати три з восьми пунктів цього листа.

Чому необхідна відповідальність за небаланс? Комітет ВР і Міненерго мають спільну позицію щодо встановлення повної відповідальності за небаланс для об’єктів відновлювальної енергетики. От тільки міністерство пропонувало ввести її вже з 1.01.2021 для всіх станцій, що працюють, і як компроміс – з 1.01.2022 для всіх, введених у дію з моменту набрання чинності цим законом. Комітет ВР переніс відповідальність аж на 2024 рік.

За відсутності відповідальності у об’єктів ВДЕ і середньої похибки у 35% на добу, різко зростає потреба у використанні маневрових потужностей, які можна швидко переключати при різкому зростанні або падінні споживання електроенергії. Ці послуги надають вугільні ТЕС, гідроакумулюючі станції та акумуляторні батареї. Проти перших двох джерел різко виступають екологічні активісти, через що йде шалений спротив будівництву нових потужностей. А батареї в Україні досі ніхто не споруджує.

У своєму листі міністерство пише, що у 2021 році вартість виробленої «зеленої» електроенергії «сягне 40 млрд грн. Якщо ситуація з небалансом залишиться як зараз, то вартість сплати за маневрові потужності буде коштувати споживачам додатково ще 10–30 млрд грн. А 70 млрд грн. – це більше, ніж вартість усієї електроенергії, яку у 2021 році, за прогнозом, виробить найдешевша генерація України – атомні станції. Вони виробляють порядку 55% потреб країни». Вартість атомної енергії складає 47 копійок за 1 кВ, що дозволяє стримувати побутові тарифи.

Отже, виникає дилема: або власникам усіх об’єктів ВДЕ доведеться терміново купувати smart-greed системи, налаштовувати їх, залучати спеціалістів, щоб знизити небаланс і майбутні штрафи, і підвищити точність прогнозування; або державні регулятори муситимуть в односторонньому порядку зменшувати тарифи і відключати «зелені» станції від системи. Так, як зробили свого часу в Європі.

Як закрити лазівки для нечесних гравців? Щодо прибудинкових сонячних станцій парламентський комітет затвердив навіть суворішу поправку, ніж пропонувало Міненерго. Останнє просило обмежити встановлення генеруючих сонячних потужностей побутовими споживачами до 150 кВт з нинішніх 500 кВт; законодавчо закріпити місце їх розташування – дахи або фасади капітальних будівель; а також ввести певні правила та обмеження щодо поєднання вітрових і сонячних потужностей для одного домогосподарства. Депутати погодилися із пропозиціями міністерства, при цьому зменшили показник потужності до 50 кВт, ще й тарифи знизили.

В Україні вже понад 7500 домогосподарств використовують малі сонячні електростанції, загальна потужність яких перевищує 160 МВт – фактично це один, найменший, блок вугільної ТЕС. Проте проблема в іншому: нюанс із потужностями або не помітили, або спеціально «пропустили» вітчизняні законодавці, які лобіювали встановлення цих станцій.

«Мильна бульбашка» із прибудинковими сонячними станціями в Європі луснула ще у 2012 році. Тамтешні домовласники спорудили багато потужних панелей на всіх вільних місцях будівель – і кілька років отримували дуже хороші прибутки від продажу дорогої приватної енергії в загальну мережу. Продажі надлишків значно перевищували власне споживання.

Зрештою, влада Німеччини, Іспанії, Італії в односторонньому порядку прийняла рішення про обмеження потужності прибудинкових станцій, щоб вони дійсно працювали, перш за все, на власні потреби домогосподарства, а також – знизили тарифи. Невдовзі кількість приватних станцій значно скоротилася.

Українські ділки скопіювали досвід європейських. У своєму листі Міненерговугілля навело приклад такої маніпуляції у Кіровоградській області, коли до місцевої енергомережі приєдналося 482 побутові споживача сонячних станцій загальною потужністю у 12,7 МВт. За розрахунками – це по 23,6 кВт на одне домогосподарство. Втім, у 2018 році ці «домові генерації» продали в об’єднану систему 8,15 млн кВт*год, тоді як самі спожили лише 1,03 млн кВт*год, або 13% від виробленого. Отже, частина цих станцій точно виходять за межі категорії «прибудинкові».

Несправедливий соціальний розподіл. Влітку 2018 року, під час перебування у Вінницькій області, автору Mind випала нагода побувати на підприємствах «ДТЕК-Західенерго», а саме – «ДТЕК – Ладижинська ТЕС» і Ладижинська ГЕС (маленька станція на Південному Бузі, побудована ще у 1964 році). Такий тандем співпраці та технічної взаємопідтримки традиційних станцій виправдав себе за багато попередніх років.

На землях Ладижинської ГЕС у 2018 році була збудована сонячна електростанція потужністю 500 кВт, що якраз підпадає під нинішню законодавчу категорію «прибудинкових СЕС». Чия це станція – важко сказати, адже на балансі «ДТЕК Західенерго» і «ДТЕК ВДЕ» вона не значиться. Тобто «хтось» отримує непоганий дохід, продаючи цю електроенергію навіть не по 15 євроцентів\кВт, як промислові СЕС, а по 18 – як приватні прибудинкові СЕС.

На її відкриття приїхав сам голова Вінницької ОДА Валерій Коровій і розповів журналістам, що на сьогодні Вінницька область – одна з лідерів зі встановлення сонячних станцій. Їх загальна потужність становить майже 125 МВт, і населення дуже активно встановлює прибудинкові станції до 30 кВт. Та є один нюанс: зі 750 000 домогосподарств Вінницької області 450 000 (тобто 60%) отримують субсидії.

Враховуючи такі цифри, серед отримувачів субсидій явно є й такі, які мають заробіток із прибудинкових сонячних станцій. Вартість енергії, яку власники таких станцій продають у мережу, складає 18 євроцентів за 1 кВт*год, або 5,5 грн. А у разі відсутності сонця, бо прогнозні похибки складають від 35 до 62%, вони споживають електроенергію із загальної енергосистеми – але вже за побутовою ціною 90 копійок за 1 кВт*год.

Створюється економічно незрозуміла ситуація, коли населення все більше генерує найдорожчу електроенергію, щоб потім отримувати державні субсидії, бо воно не в змозі сплатити комунальні послуги.

У цьому контексті є сенс співставити показники наявності сонячних станцій і отримувачів субсидій по регіонах – вірогідно, Вінницька область не поодинока в таких перекосах.

Навіщо слід стимулювати рівномірне будівництво «зелених» потужностей? Середня потужність однієї прибудинкової станції в Україні, як вирахував екс-член НКРЕКП Андрій Герус, становить в середньому 21 кВт. Її встановлення коштує $15 000–20 000, що, певною мірою, обмежує їхню доступність. 

Вочевидь, більшість із 7500 домогосподарств України, які мають прибудинкові сонячні станції, відповідають загальносвітовим вимогам – спочатку покрити всі свої потреби, а потім уже отримувати заробіток.

Та залишається питання: чи рівномірно такі станції розташовані по території країни? Бо там, де їх міститься надто багато, виникає збільшене навантаження на регіональні електромережі, йдуть перекоси у виробництві та постачанні. А це відбивається на безпечній роботі усієї енергосистеми країни та якості електроенергії.

У цій ситуації було б доцільним створити карти розташування малих СЕС, зокрема й прибудинкових, по регіонах України. Принаймні, тоді стане очевидним, наскільки виправдані претензії власників енергомереж щодо технічних проблем з боку альтернативної генерації. Чітке обмеження потужності прибудинкових СЕС також зменшить технологічні претензії.

Для чого потрібні нові технічні регламенти? Міненерго внесло, а Комітет ВР підтримав пропозицію щодо визначення умов та вимог до будівництва, приєднання і експлуатації прибудинкових станцій. Вони мають бути прописані у Кодексі систем розподілу.

«На сьогодні наше законодавство не дозволяє визначити оптимальну схему приєднання та забезпечити дієвий контроль відповідності обладнання прибудинкових СЕС нормативним вимогам, – йдеться у листі Міненерго. – Через безконтрольність та відсутність відповідальності за неналежну якість електроенергії, що постачається до мережі, відбувається значне коливання напруги та погіршення електропостачання усім іншим споживачам в окрузі». По це свідчать численні звернення операторів розподільних мереж до Міненерговугілля.

Наявна електромережа України не відповідає сучасним потребам економіки, оскільки дуже змінилася сама структура споживання електроенергії. Подекуди мережа просто не витримує навантаження і «падає», коли споживачі в години пік одночасно вмикають багато електроприладів. Це відчули на собі деякі міста України, що відмовляються від централізованого опалення і переходять на індивідуальний електропідігрів осель.

Із суто технічної точки зору компанії-розподільнику набагато простіше однією кнопкою вимкнути потужну сонячну станцію, ніж шукати та вимикати сотні дрібних виробників, якщо об’єднаній енергосистемі загрожуватиме небезпека розбалансування.

Пропонується розробити технічний регламент, де будуть виписані оптимальні схеми приєднання, визначення параметрів інверторів та роз’єднувачів, що вирівнюватимуть якість електроенергії та запобігатимуть проходженню току під час ремонтів. Усі ці вимоги внесуть певні обмеження у вибір сонячних систем. Можливо, декому із власників навіть доведеться їх змінювати, що, звичайно, викличе нову хвилю нарікань. Але це варто сприймати як неминучий наслідок посилення відповідальності кожного учасника ринку, що формується, перед іншими його гравцями.

Подібні проблеми свого часу поставали й перед провідними «зеленими» енергетиками країн Європи та Америки (не лише США). Вони їх частково подолали, а частково – вирішують і досі. Українська енергетика, традиційна і альтернативна, вже впритул підійшла до таких самих викликів. Тому всім сторонам необхідно якнайшвидше розпочати консультації і знайти спільне рішення.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті