Підсумки «Нобелівського тижня»: у тренді – біженці та чесні журналісти

З понеділка до п'ятниці, 4–8 жовтня, Нобелівський комітет оголошував лауреатів однойменних премій у галузі медицини, фізики, хімії, літератури та захисту миру. Відкриття цих вчених проклали людству шлях до створення нових знеболювальних препаратів, побудови точних моделей зміни клімату та підвищення ефективності хімічних виробництв.

Цього року розмір кожної премії становить 10 млн шведських крон ($1,14 млн). Церемонія нагородження, як і раніше, відбудеться 10 грудня, у день смерті винахідника динаміту Альфреда Нобеля, але через пандемію вона проходитиме в онлайн-режимі.

Mind пояснює, хто й за що 2021 року отримав найпрестижніші наукові нагороди.

Медицина та фізіологія

Лауреати: Девід Джуліус (США) і Ардем Патапутіан (США)

Формулювання: «за відкриття рецепторів, що реагують на температуру й дотик»

Чому м'ята створює у нас в роті відчуття холоду, а гострий перець пече? Дослідження нинішніх нобелівських лауреатів роз'яснили ці дивацтва та проклали науці шлях до розробки нових знеболювальних препаратів.

Девід Джуліус із Каліфорнійського університету наприкінці 1990-х вивчав реакції людських клітин на перець чилі (точніше, на речовину капсаїцин) і відшукав у мембрані клітин «датчик тепла» – рецептор TRPV1. Це особливо чутливий білок, що реагує на пекучий смак. Він же активується і при температурі вище за 43 градуси, тому й від перцю чилі, і від занурення в гарячу ванну ми отримуємо схожі відчуття печіння.

Подальші досліди Джуліуса показали, що в мишей-мутантів із дефіцитом TRPV1 знижена чутливість до опіків, а також сприйнятливість до болю, викликаної запаленнями й онкологічними хворобами.

Ардем Патапутіан, який працював в Інституті Скріппса, у 2000-х роках шукав у клітинах людської шкіри рецептори дотику. Шляхом довгого перебору з великого переліку генів-кандидатів він зміг знайти той єдиний білок Piezo1, чиє пригнічування зробило клітини нечутливими до дотиків. За подібністю з Piezo1 був ідентифікований другий ген, названий Piezo2. Виявилося, що Piezo1 і Piezo2 регулюють важливі фізіологічні процеси, зокрема артеріальний тиск, дихання і контроль сечового міхура.

Незалежно один від одного нинішні нобелівські лауреати провели експерименти з «прохолодними» речовинами – м'ятою та ментолом – і відшукали рецептор TRPM8, який активується ще й холодом. Так вони знайшли відповідь на запитання, чому в м'яти прохолодний смак.

---

Фізика

Лауреати: Сюкуро Манабе (Японія), Клаус Хассельман (Німеччина) і Джорджіо Парізі (Італія)

Формулювання: «за проривний внесок у наше розуміння складних фізичних систем»

Як передбачити зміни в тих системах, де панують хаос і безлад? Це запитання дуже важливе, тому що такою системою є поверхня нашої планети, де на клімат впливають атмосфера, океани, суша, льодовики, перенесення води й повітря та безліч інших параметрів. Нинішні нобелівські лауреати допомогли розібратися, як надзвичайно складна система Землі працює, і створити математичні моделі, розв'язуючи які сучасні суперкомп'ютери видають надійні прогнози зміни клімату. Комп'ютерні симуляції допомагають людству зрозуміти причини та наслідки того, що відбувається, – глобального потепління.

Половину $1,14-мільйонної нобелівської премії з фізики поділять між собою 90-річні ветерани науки Сукюро Манабе та Клаус Хассельманн, які створили перші моделі клімату Землі, на основі яких створені сучасні комп'ютерні симуляції.

Сюкуро Манабе ще в 1960-ті роки вперше показав, як вміст вуглекислого газу, що збільшується в атмосфері, веде до зростання температури біля поверхні планети. Він створив мінімалістичну модель зміни клімату, що мала лише один параметр – висоту стовпа повітря – і видавала правильні результати. Приблизно десять років по тому Клаус Хассельманн вперше створив модель, що зв'язала погоду та клімат і показала, що глобальне потепління – це результат діяльності людини, що викидає в атмосферу величезні обсяги вуглекислого газу.

Фізик-теоретик Джорджо Парізі отримав другу половину Нобелівської премії за те, що в 1980-х роках описав математично, як виникають приховані закономірності в складних системах. Він показав, що явища – на перший погляд абсолютно випадкові – підкоряються певним правилам. Це допомогло вченим побудувати значно більш точні моделі кліматичних змін, що відбуваються на Землі.

Джорджо Парізі фокусувався на вивченні металевих сплавів і знайшов закономірності в тому, як атоми заліза розподіляються серед атомів міді та радикально змінюють магнітні властивості матеріалу. Але його робота пояснює, як знайти порядок не тільки в сплавах, а й у будь-якому хаосі. За формулами Парізі можна передбачити закономірності в щебетанні тисяч шпаків і в появі на планеті льодовикових періодів.

---

Хімія

Лауреати: Бенджамін Ліст (Німеччина) і Девід Макміллан (США)

Формулювання: «за розвиток асиметричного органокаталіза»

Каталізатори – речовини для прискорення і контролювання хімічних реакцій – це найважливіші інструменти, на яких побудована вся сучасна хімічна промисловість. До початку 2000-х років усі каталізатори виготовлялися або з ферментів, або з металів. Бенджамін Ліст і Девід Макміллан незалежно один від одного розробили процес отримання нового типу каталізаторів з амінокислот та інших невеликих органічних сполук.

Їхнє відкриття в пресрелізі Нобелівського комітету названо «геніальним інструментом побудови молекул». Винайдений ними органокаталіз уже активно використовується для виробництва тисяч речовин, від отрут до ліків. Завдяки цьому інструменту, наприклад, ефективність виготовлення стрихніну підвищилася в 7000 разів.

Бенджамін Ліст зробив відкриття, коли працював із ферментами та вирішив перевірити, чи зможе каталізувати хімічну реакцію не фермент, а його частина. Гіпотеза вченого підтвердилася. Ліст виділив із ферменту амінокислоту пролін і довів, що вона є каталізатором сама по собі.

Девід Макміллан прийшов до цього ж відкриття іншим шляхом. Його турбувало, що наявні каталізатори на основі металів економічно невигідні, тому що для їхнього використання на виробництві потрібно було забезпечити відсутність вологи та кисню під час реакції. Щоб усунути ці обмеження, американський вчений пробував заміняти метали-каталізатори невеликими органічними молекулами, і іони імінію в нього спрацювали як треба.

Тип каталізу, знайдений Лістом і Макмілланом, отримав назву органічний, або органокаталіз. Приставка «асиметричний» підкреслює його особливу перевагу – новий інструмент дозволяє отримати в реакціях не пари молекул, які дзеркально відображають одна одну й відрізняються за властивостями, а виключно молекули одного потрібного типу.

Ліст і Макміллан стали не тільки засновниками, а й лідерами нового напряму в хімії. Їхні наукові групи розробили багато дешевих і стабільних органокаталізаторов для проведення величезного розмаїття хімічних реакцій.

---

Література

Лауреат: Абдулразак Гурна (Великобританія)

Формулювання: за «безкомпромісне та чуйне занурення в наслідки колоніалізму й долю біженців на кордоні між культурами та континентами».

На рахунку 73-річного Абдулразакв Гурни десять маловідомих англомовних романів, у яких він піднімає проблеми вигнання, безпритульності, тягот міграції та життя на чужині, тягаря спогадів і ностальгії за вітчизною.

Етнічний араб Абдулразак Гурна народився 1948 року на острові Занзібар – у колишній британській колонії, що 1964-го увійшла до складу незалежної Танзанії. У віці 18 років Гурна приїхав до Великобританії в статусі біженця, захистив докторську ступінь у Кентском університеті та донедавна  працював там професором англійської постколоніальної літератури.

У його романі «По морю», виданому 2001 року, розповідається історія 65-річного араба Салеха Омара, який втік  із Занзібару від беззаконня та корупції та прибув просити притулок в Англії. У європейській країні він зустрів жорстокість імміграційних властей, похмуру британську бюрократію, а також сина свого ворога, який завдав багато горя йому та його родині. У підсумку Салех потоваришував із цією людиною і таким екстраординарним способом заспокоїв спрагу помсти, що вирувала в його душі.

---

Премія​ миру

Лауреати: Марія Ресса (Філіппіни), Дмитро Муратов (Росія)

Формулювання: «за їхні зусилля щодо захисту свободи вираження думок, яка є передумовою демократії та міцного миру».

Інтрига навколо премії миру наростала через те, що в понеділок «медичний нобель» не віддали лікарям, які боролися з COVID-19, а в середу премію з хімії не отримали розробники РНК-вакцин. Експерти висловили безліч думок про те, що це підвищило шанси Всесвітньої організації охорони здоров'я як головного борця з пандемією на здобуття Нобелівської премії миру.

Однак престижну нагороду присудили двом самим малоймовірним претендентам – головному редактору російської «Нової Газети» Дмитру Муратову та засновниці філіппінського інтернет-сайту Rappler Марії Рессо. Вони, як сказано в пресрелізі, працювали в умовах посилення авторитаризму на Філіппінах і в Росії та хоробро відстоювали свободу вираження думок. Їхнє нагородження покликано наголосити на важливості боротьби журналістів за збереження цього фундаментального права.

Марія Ресса критикувала силову кампанію філіппінського президента Родріго Дутерте проти наркоторговців, у якій смертей стільки, що ця кампанія схожа на війну з власним населенням. Ресса та її Rappler просвіщали населення про те, як авторитарний режим використовує соціальні мережі для поширення фейкових новин, залякування опонентів і маніпулювання громадською думкою.

Дмитро Муратов протягом 24 років працює головним редактором «Нової газети» – найбільш незалежного видання в Росії, що критикує владу та є важливим джерелом інформації про корупцію, поліцейську жорстокість, незаконні арешти, махінації на виборах, «фабрики тролей» і використання російських збройних сил всередині країни та за її межами.

Як сказано на сайті Нобелівського комітету, шість журналістів «Нової газети», у тому числі Анну Політковську було вбито. Але, незважаючи на ці вбивства та погрози, Дмитро Муратов незмінно захищав право журналістів писати все, що вони хочуть, про все, про що вони хочуть, якщо вони дотримуються професійних та етичних стандартів журналістики.

...

Торік, як писав Mind, Нобелівську премію миру отримала найбільша у світі гуманітарна організація – Всесвітня продовольча програма ООН. Вона 2019 року надавала продовольство для 100 млн людей у 88 країнах і в такий спосіб не давала використовувати голод як інструмент у війнах і конфліктах.

Читайте також «Виснаження Ємену: як і навіщо обидві сторони війни підсилюють голод».