Парад марнославства: що ховається за російськими військовими новинками

Росія нещодавно підтвердила, що продовжує роботу над покращенням власного озброєння. Таким «підтвердженням» став вибух 8 серпня на полігоні в Сєвєродвінску під час випробувань, пов'язаних із запуском крилатої ракети з ядерною енергетичною установкою «Буревісник», яку НАТО класифікує як Skyfall. Пізніше російське державне ядерне агентство «Росатом» визнало цей інцидент. У результаті загинуло принаймні семеро людей, ще декілька отримали поранення. У регіоні підвищився радіоактивний фон.

Про реальний стан російського озброєння і про те, чи є країні-агресору чим хизуватись, розповів Mind військовий експерт Михайло Жирохов.

Чим може похвалитися країна-агресор

Технологічне відставання російського військово-промислового комплексу не тільки від Заходу, але навіть від Китаю з кожним місяцем стає все більш очевидним. Про це свідчить проста констатація фактів і перелік того, з якими проблемами доводиться стикатися перспективним зразкам зброї.

Перший і найочевидніший приклад явної загальної прогалини – це історія з танком «Армата». Цей перспективний зразок з 2015 року регулярно показували на парадах на Червоній площі.

Рік у рік більшість офіційних осіб, так чи інакше пов'язаних з «оборонкою», стверджували, що ось-ось танк буде запущений у серійне виробництво і держава готова купувати його тисячами. Спочатку мова йшла про 2300 танків.

Однак час ішов, ніяких повідомлень про проведення хоча б відомчих, не кажучи вже про державні, випробувань не було, а потім пішли розмови, що кількість закуповуваних танків буде зменшено до 100, після чого взагалі заговорили  про закупівлю дослідної партії у 20 танків.

І ось фінал – у 2018 році Міністерство оборони Росії закуповувало тільки модернізовані танки Т-80 і Т-90, причому така сама практика поширена і на 2019 рік. Фактично це означає, що проект, в який влили мільярди, просто провалився.

Що не так з російською новинкою?

І пов'язано це лише з одним – відставанням Росії в плані електроніки. При розробці «Армати» конструктори взяли за основу радянський проект 1980-х років «Боксер», родзинкою якого була безлюдна башта, керована тільки за допомогою електронно-оптичних засобів.

За такої компоновки танка є дві величезні проблеми: низька надійність управління всіма системами башти лише за допомогою електричних сигналів і неможливість реалізації оптичного каналу для спостереження й прицілювання і ведення вогню з танка.

А відставання з електроніки у Радянського Союзу було завжди – варто згадати, наприклад, просто величезні електронні блоки на літаках і зенітно-ракетних комплексах. І відтоді нічого не змінилося – радянські розробки після розпаду Союзу були просто припинені, все електронне начиння почали закуповувати за кордоном. Але після введення санкцій за анексію Криму у 2014 році цей канал був просто перекритий.

І судячи з усього, вирішити проблему використання лише телевізійного каналу для водіння танка так і не змогли. Повного звіту, ясна річ, у відкритій пресі немає, але якщо судити із західних напрацювань у цьому напрямку, то найбільша проблема була в тому, що через пласку телевізійну картинку водій просто «не відчував» траси. На Заході від цього рішення в підсумку відмовилися. Більш-менш робочими виявилися тільки ізраїльські напрацювання у вигляді системи Iron Vision, яка обмежено застосовується на танку «Меркава». Фактично це ціла система відеокамер, встановлених за периметром танка, яка посилає сигнали на спеціальний комп'ютер. І вже він створює тривимірну картинку, що виводиться на нашлемний дисплей оператора.

Про перспективи для цих технологій

До речі, щось подібне намагаються реалізувати і деякі наші стартапи, причому певні зразки навіть дійшли до випробувань. Однак про прийняття на озброєння поки не йдеться. Адже як показали бойові дії на Донбасі, вразливість оптичних систем становить одну з величезних проблем для танків. Не кажучи вже про повну залежність від електрики основних систем танка. Зараз, в еру електромагнітної зброї, це практично глухий кут.

Звичайно, багато фахівців говорять про дублювання, про те, що подібне застосовується в авіації, але такі порівняння бачаться некоректними. Адже танк – це машина поля бою і будь-яке дублювання призведе лише до ускладнення всієї системи і зростання бойової маси. Яка на сучасних танках і так немаленька, що своєю чергою серйозно обмежує можливості для ведення бойових дій у високоурбанізованих районах з великою кількістю цивільних мостів.

Вибухові технології

Серйозні проблеми виникають у росіян і щодо інших напрямків. Свідчення цього – остання за часом катастрофа під час випробувань нової міжконтинентальної крилатої ракети 9М730 «Буревісник». Нагадаємо, що відбулося це 8 серпня 2019 року на 45-му державному морському полігоні ВМФ в Архангельській області.

Вельми серйозним моментом тут є не лише втрата прототипу, але й загибель п'яти співробітників ВНДІ експериментальної фізики – досить підготовлених і досвідчених. Такі втрати серйозним чином можуть позначитися на подальшій долі всього проекту ракети з ядерним двигуном.

І можливості навіть тих новинок, які нині в топі розробок російської оборонки, викликають як у західних, так і вітчизняних військових фахівців великі сумніви.

Так, наприклад, 7 серпня на YouТube-каналі Міноборони Росії з'явилося відео першого польоту важкого безпілотника С-70 «Охотник».

Як стверджується, вперше він піднявся в небо 3 серпня і літав протягом 20 хвилин на висоті 600 метрів. І при цьому акцентується увага на тому, що в конструкції безпілотного апарату використовуються композитні матеріали і спеціальні стелс-покриття, що роблять його «практично невидимим» для більшості радарів.

Швидше за все, у своїх розробках росіяни використовували концепцію американського шпигунського дрона RQ-170 Sentinel, який потрапив їм до рук після того, як у грудні 2011 року подібний апарат був примусово посаджений і захоплений іранськими військовими.

І тут головною проблемою щодо невидимості для радарів є конструктивна особливість – розташування двигуна, що формує потужний вихлопний струмінь. Причому на тих кадрах, які показує російське Міноборони, не видно жодних засобів, які робили б цей вихлоп менш помітним.

Таким чином, якщо говорити в цілому, то наразі, незважаючи на розробки, що активно ведуться, до прийняття на озброєння російської армії принципово нових зразків зброї ще дуже далеко. Швидше за все, це розуміють і генерали, які останні пару років зосередилися на закупівлі модернізованих зразків ще радянської техніки. Наскільки це вплине на загальну боєздатність армії, покаже тільки час.