Рука, що дає: як Туреччина допомагає Азербайджану в Карабаху

Напередодні прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян заявив, що Єреван розглядає можливість визнання незалежності Нагірного Карабаху. Кілька днів тому Азербайджан і Вірменія відновили бойові дії за цю територію.

Про це Mind писав у матеріалі «Вертольоти і танки горять: Вірменія й Азербайджан вплуталися у війну».

Активно підтримують розвиток конфлікту Росія й Туреччина, кожна з яких допомагає одній із протиборчих сторін. Росія – Вірменії, Туреччина – Азербайджану, якому постачає сучасну зброю власного виробництва.

Яке озброєння має у своєму розпорядженні Баку і які турецькі розроблення можуть бути корисні Україні, розповів Mind військовий експерт Михайло Жирохов.

Турецька сила

Розпочата 27 вересня 2020 року в Карабаху військова операція азербайджанської армії стане однією із знакових подій на пострадянському просторі. І вельми показовою для України. Адже, крім того, що Баку вчергове демонструє ще один спосіб вирішення тривалого конфлікту (суперечка навколо приналежності Нагірного Карабаху триває з 1988 року), можна зробити й перші попередні висновки за характером застосовуваної зброї і засобів ураження.

Слід Анкари

Уже після перших днів війни стало очевидно, що вона цілком і повністю стала війною артилерії і безпілотників (БПЛА). І тут виявилося, що, крім ізраїльських БПЛА, в боях активно застосовується зброя турецького виробництва.

За останні роки після приходу до влади президента Туреччини Реджепа Тайїпа Ердогана розвиток власного збройового виробництва стало одним із національних пріоритетів, причому аж ніяк не на папері. По всій Туреччині відкрилися кілька десятків нових оборонних виробництв, а старі компанії отримали нові компетенції та замовлення. Дійшло до того, що Туреччина стала своєрідним «Китаєм» на ринку зброї, почавши активне просування своєї продукції за кордоном.

І одним з основних покупців став саме Азербайджан. Причому з огляду на досить тісні відносини між двома країнами, співпраця велася в дуже широкому діапазоні сфер. Зокрема, у виробництві бронетехніки, ППО, авіаційній сфері (вертольотобудуванні і виробництві безпілотних літальних апаратів), високоточної ракетної зброї. Все це – високотехнологічне, складне, обладнання, таке, що вимагає конструкторської думки, випробувань, скоординованої роботи різних галузей виробництва.

Реактивні системи залпового вогню

Туреччина стала одним із постачальників для азербайджанської армії важких реактивних систем залпового вогню (РСЗВ). Останні, по-перше, здатні вражати цілі по всій оперативній глибині оборони противника. По-друге, мають достатню потужність для взламування оборони противника. Асортимент поставлених систем дуже великий – Т-300 «Qasırqa», Roketsan T-122/300, T-122 «Sаkarya» і T-107 «Boran», які призначені для знищення цілей противника на відстані 100–180 км. Їхні реактивні снаряди оснащені фугасно-осколковими й запальними бойовими частинами і призначені для ураження легкоброньованих цілей і живої сили противника. Крім РСЗВ, Азербайджан отримав також сучасну систему управління вогнем.

Та ж 300-мм реактивна система залпового вогню Т-300 Kasirga є найпотужнішою на озброєнні Азербайджану. Батарейний залп з 6–9 пускових установок забезпечує підрив 24–36 найпотужніших осколково-фугасних бойових частин, що забезпечує гарантоване знищення живої сили в колі радіусом кілометр.

Реактивна система залпового вогню Т-300 Kasirga

При цьому ракета РСЗВ масою 524 кг (з яких 150 кг – це бойова частина) має максимальну дальність стрільби в 100 км, а кругове ймовірне відхилення становить всього близько 1% від дальності.

За деякими даними, ці системи вже активно застосовуються під час війни й завдали досить відчутних втрат противнику.

Убивчий «Байрактар»

Ще однією новинкою на озброєнні азербайджанської армії є середні ударно-розвідувальні безпілотні комплекси Bayraktar TB2 від фірми Baykar Makina. Сама компанія дуже непроста. Почнемо з того, що син засновника – інженер, технічний директор і співвласник компанії Сельчук Байрактар є зятем президента Туреччини Реджепа Тайїпа Ердогана.

Зробивши різкий зліт від насосів до беспилотників, компанія Baykar уже 2004 року розробила, а в 2007-му почала продажі першого турецького легкого БПЛА Bayraktar Mini. Але справжнім успіхом і справжнім кошмаром для «ворогів Туреччини і ворогів друзів Туреччини» став саме Bayraktar TB2.

Так, У Сирії, Лівії, а тепер і в Азербайджані цей вид озброєння застосовується проти зразків військової техніки радянського й російського виробництва. У тій же Лівії через «рій БПЛА» війська генерала Хафтара позбулися майже половини свого угруповання ППО, зокрема й російських «Панцир-С». Триканальна система управління майже не залишає шансу впливати на БПЛА засобами радіоелектронної боротьби (РЕБ), а піднімати кожен раз літак заради відносно малопомітного дрона не завжди виходить.

Роль БПЛА в перемогах антихафтарських сил Уряду національної згоди в Лівії була настільки велика, що знайшла своє відображення в емблемі нового «Об'єднаного командування» – до цього такої честі удостоювався хіба що автомат Калашникова.

Кількість апаратів на озброєнні Азербайджану достеменно невідома, але тільки в липні 2020 року Баку отримав комплект із шести одиниць. Судячи з інтенсивності застосування під час боїв у Карабаху (на відео з камери «турка» сплутати з чимось дуже складно), були постачання і раніше, як і підготовлені розрахунки.

«Довга рука»

Ще однією суперсучасною зброєю турецького виробництва на озброєнні азербайджанської армії стала крилата ракета великої дальності SOM (Stand-off Mühimmat Seyir Füzesi), розроблена Науково-дослідним і конструкторським інститутом оборонної промисловості ради Туреччини. Радіус ураження цілей такою зброєю становить 200 км. Конструкція ракети досить компактна – загальна маса дорівнює 590 кг, 230 з яких становить бойова частина.

Крилата ракета SOM

SOM здатна здійснювати атаку на стаціонарні й рухомі цілі. При цьому ракета розрахована на запуск із повітря, землі і з моря (і такі носії у Азербайджану є). Наведення здійснюється за допомогою GPS-системи з кореляцією по контуру рельєфу місцевості (система TRN), додатково встановлена система INS, на випадок спроби противника ставити перешкоди сигналам GPS.

Наведення на фінальній стадії здійснюється за допомогою інфрачервоної матриці, що порівнює параметри об'єкта із закладеними в пам'яті ракети. Ракета може бути запрограмована на атаку цілі під різними кутами з метою забезпечення необхідної ефективності ураження.

Уроки для України

Війна в Карабаху вчергове показала, що курс на активну співпрацю з турецькими компаніями військово-промислового комплексу, який взяла Україна кілька років тому, є перспективним напрямком. Нагадаємо, що Україна є одним з одержувачів Bayraktar TB2. Правда, їхньої кількості явно недостатньо. І пора би випробувати їх у бойових умовах – на сьогодні були пуски коректованих боєприпасів і ураження тільки навчальних цілей на полігоні.

Варто продовжувати співпрацю також за таким проектом, як важкий ударний безпілотник Anka-S, який розробляє компанія Turkish Aerospace Industries із використанням двигунів українського виробництва. Цей апарат уже може нести вантаж вагою у 200 кг із дальністю польоту в 200 км.

Імовірно, можна вийти й на ліцензійне збірання з великою часткою локалізації. Непоганим придбанням могли б стати крилаті ракети SOM (хоча Україна й має можливості для власного розроблення, однак це – час і найголовніше – гроші). Серйозне оновлення необхідно і для нашого парку реактивних систем залпового вогню.

Отже у співпраці з Анкарою ще є перспективи, підкріплені реальними успіхами турецької зброї.