Акційна прірва: наслідки від переведення акцій п'яти підприємств у фонд держави

Акційна прірва: наслідки від переведення акцій п'яти підприємств у фонд держави

І що про цю процедуру каже міжнародне право

Акційна прірва: наслідки від переведення акцій п'яти підприємств у фонд держави
Фото: УНІАН

7 листопада 2022 року, у понеділок, в ЗМІ з'явилася інформація про примусове відчуження у власність держави акцій ПАТ «Укртатнафта», АТ «Мотор Січ», ПрАТ «АвтоКрАЗ» та ПрАТ «Запоріжтрансформатор» – стратегічно важливих підприємств, що пов'язані з олігархами Костянтином Жеваго, Ігорем Коломойським, В'ячеславом Богуслаєвим та Костянтином Григоришиним. Попри те що у владі запевняють, що таке відчуження було проведено за законом, воно викликало неабиякий резонанс як у суспільстві, так і у бізнес-спільноті. Що ж передбачає українське законодавство для таких заходів, як останні корелюються із нормами міжнародного права і чому поки лишається більше запитань, аніж відповідей щодо цієї події, пояснили Mind керуючий партнер, партнер – засновник АО Arzinger Тімур Бондарєв та юрист компанії, адвокат Володимир Наконечний.

Читайте також: Акції п'яти стратегічних підприємств передано державі. На кого тепер працюватимуть заводи Коломойського, Богуслаєва, Жеваго та Григоришина?

У другі​й половині дня понеділка секретар РНБО Олексій Данілов прокоментував, що відповідні заходи держави пов'язані з наявністю військової необхідності, а зазначені активи були передані в управління Міністерства оборони. Секретар РНБО додав, що після завершення дії воєнного стану зазначені активи можуть бути повернуті власникам або можливе відповідне відшкодування їхньої вартості.

Наразі достеменно не відома правова конструкція, яку було використано для передання активів у державну власність, адже у відкритому доступі немає першоджерел – документів, якими було оформлено відповідне рішення.

Наскільки ми розуміємо з дуже обмеженої інформації про подію, механізмом для передання державі акцій підприємств стало примусове відчуження майна на підставі Закону України від 17 травня 2012 року №4765 «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» (далі – Закон).

Як відбувається боротьба з росією та олігархами?

Звісно, слід наголосити на праві держави ухвалювати подібні рішення, особливо під час війни. Такі непопулярні кроки інколи є важливим вимушеним заходом для забезпечення боєздатності держави. Як повідомив Президент України Володимир Зеленський, відповідні підприємства повинні працювати на повну потужність на оборону держави.

Водночас, якщо уважно проаналізувати події та відповідні комунікації, виникає багато питань.

По-перше, Україна задовго до війни продемонструвала своє бажання визначати долю АТ «Мотор Січ», що призвело до звернення китайських інвесторів з багатомільярдним позовом до держави Україна до міжнародного інвестиційного арбітражного суду.

Читайте також: Доля заводу «Мотор Січ»: як продавали «національну безпеку»

По-друге, легко зауважити, що під приціл держави потрапили активи, пов’язані з олігархічними групами, про що відбулась відповідна комунікація й, таким чином, в першу чергу це нагадує боротьбу з олігархами.

У той же час в деяких націоналізованих активах в якості міноритарних акціонерів присутні також міжнародні інвестори/кредитори, і їхні інтереси, зокрема на отримання компенсації, теж потрібно враховувати. Таким чином, публічна мета, яка була заявлена державою, є зовсім не такою очевидною, як може здатися на перший погляд, а війна могла бути вигідним прикриттям для отримання контролю над підприємствами.

Читайте також: Україна більше не буде кланово-олігархічною. Як зміниться конфігурація груп впливу після війни

Що передбачають міжнародні та національні вимоги?

Питання примусового відчуження або вилучення майна в умовах воєнного стану та націоналізація майна з точки зору українського права – це дві різні правові категорії, що дуже схожі за сутністю та наслідками. Фактично, держава за певних обставин стає власником майна, яке до цього було приватним, при цьому приватний власник особливо не має можливості впливу на відповідне рішення.

З точки зору міжнародного права (наприклад, термінології, якою оперують міжнародні договори про сприяння та взаємний захист інвестицій), мова йде про пряму експропріацію майна/націоналізацію – захід, що є правом держави за наявності певних екстраординарних обставини.

Якщо коротко підсумувати норми договорів про захист інвестицій, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод звичаєвого міжнародного права, то законна експропріація має:

  • переслідувати публічну мету, здійснюватися в інтересах суспільства,
  • здійснюватися відповідно до чинного національного законодавства та встановленої процедури,
  • бути недискримінаційною,
  • супроводжуватися виплатою швидкої, адекватної та ефективної компенсації,
  • бути пропорційною поставленій меті.

Якщо хоч один із критеріїв не виконується, це породжує міжнародно правову відповідальність держави (зокрема, щодо відшкодування збитків постраждалим власникам).

Слід наголосити, що виплата швидкої ринкової компенсації є дуже важливим обов'язком держави, а не її правом (як можна хибно зрозуміти з коментаря пана Данілова), і відсутність такої компенсації означатиме порушення державою її міжнародних зобов'язань.

З точки зору національного права, Закон передбачає різний порядок прийняття рішень військовим командуванням (з та без погодження з місцевими виконавчими органами, з та без залучення РНБО та КМУ) для різних ситуацій. 

Незалежно від порядку прийняття рішення про примусове відчуження, Закон передбачає підписання з власником майна Акту про примусове відчуження майна та проведення оцінки майна для визначення вартості акцій – кроків, про які ЗМІ не повідомляли. За Законом, саме з дати підписання Акту у держави виникає право власності на відчужене майно, а оцінка може бути оскаржена до суду.

Відповідно до Закону примусове відчуження приватного майна на користь держави має супроводжуватися повним відшкодуванням вартості відповідного майна (до або після відчуження – протягом 5 років після закінчення воєнного стану). Наскільки ми розуміємо, наразі держава не має можливостей компенсувати реальну вартість активів та втрачені прибутки, що викликатиме суперечки.

Повернення майна – це опція, яка можлива для держави лише тоді, коли власник наполягає на поверненні майна. Підставою для повернення є рішення суду. Крім того, Закон вказує, що попередній власник має право на розумну плату від держави за час користування примусово відчуженим і повернутим майном.

Нарешті, слід розуміти, що навіть цілком законні з точки зору національного законодавства дії держави можуть все ж порушувати норми міжнародного права.

Які плюси та мінуси примусового відчуження акцій?

Так склалося історично, що держава (не лише Україна) – це не зовсім ефективний власник. За роки незалежності українські державні підприємства та корупційні скандали були нерозривно пов'язаними. Останнім часом ситуація дещо покращилась, але в умовах війни важко уявити, яким чином держава зможе організувати якісне корпоративне управління відповідними підприємствами, а головне – забезпечити їх ефективну роботу в інтересах безпеки держави та народу України. Втім, якщо державі все-таки вдасться швидко вивести роботу підприємств на повну потужність, оборонний комплекс отримає суттєве посилення своїх можливостей.

Також варто пам’ятати, що забираючи під свій контроль активи, держава бере на себе всі зобов’язання відповідних підприємств. Якщо деякі з них мають досить непоганий фінансовий стан, то щодо інших націоналізованих активів є великі питання щодо їх фінансового здоров’я, деякі з них знаходяться в стані банкрутства. І саме державі доведеться з цим розбиратися.

Схоже, що рішення держави стане предметом юридичних протистоянь (і не лише в Україні) протягом багатьох майбутніх років, адже виникає дуже багато питань щодо його обґрунтованості, об’єктивності та справедливості. Акціонери деяких компаній можуть мати дуже широкий арсенал для маневру щодо міжнародних способів захисту через попередні спори з державою Україна або через країну походження/реєстрації.

Наприклад, акціонери ПАТ «Укрнафта» раніше уже судилися з державою Україна в інвестиційному арбітражі на підставі Договору до Енергетичної Хартії (єдиний МІУ між Україною та Кіпром) у справі Littop v Ukraine. У цій справі Україна здобула перемогу, а трибунал відмовив Littop та іншим кіпрським компаніям-акціонерам в юрисдикції.

Серед іншого, трибунал вказав, що Littop та інші кіпрські компанії – акціонери ПАТ «Укрнафта» не вважаються кіпрськими інвесторами в розумінні Договору та не мають права на захист за Договором через громадянство пана Коломойського та пана Боголюбова (Ізраїлю та України). Як вказав трибунал, Ізраїль не є стороною Договору, а Україна не підписувала Договір для того, щоб українські інвестори могли судити Україну в міжнародному арбітражі.

Чим цей «захід» може обернутись у майбутньому для України?

В умовах, коли Україні потрібно залучити мільярди доларів інвестицій для відбудови економіки, недоторканність приватної власності, дотримання міжнародного права, атмосфера правової визначеності та верховенства права в країні мають бути основами, на яких будується політика держави.

Подібні рішення мають бути дуже зваженими, щоб ще більше не погіршити і так непривабливий, через війну та «старі» (довоєнні) проблеми, інвестиційний клімат України.

Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.

Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.

Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у нашому Telegram-каналі Mind.ua та стрічці Google NEWS
Проєкт використовує файли cookie сервісів Mind. Це необхідно для його нормальної роботи та аналізу трафіку.ДетальнішеДобре, зрозуміло