Державна політика для деокупованих територій: якою має бути
Які питання потрібно обговорювати та розв'язувати вже зараз
Деокупація Криму та Донбасу, чого прагне Україна, ставить перед державою багато питань, на які вже зараз потрібно шукати відповіді. І це проблеми, пов'язані не лише з розмінуванням територій і відновленням необхідної для життя інфраструктури. Вже зараз Україна потребує державної політики щодо цих територій та українців, що лишалися довгий час в окупації. Які питання мають бути включені в державну політику щодо деокупованих територій, розповів Mind військовий експерт Михайло Жирохов.
Широкомасштабне російське вторгнення 2022 року на якийсь час поставило на паузу питання деокупації вже захоплених до цього територій країни, зокрема Криму. Однак у будь-якому разі стратегію поводження держави на цих територіях потрібно відпрацювати вже зараз, адже в цій темі питань більше, ніж відповідей.
Так, якщо для Криму існує так звана «Кримська платформа», де час від часу обговорюються гострі проблеми, то з Донбасом повноцінної дорадчої платформи, яка б концентрувала всі питання і зусилля громадськості, фактично немає. А ті поодинокі заходи, як-от «Донбас Форум», який був проведений нещодавно, не відображають майже нічого, бо з усіх учасників одиниці реально розуміють те, що відбувається в окупації, або хоча б стежать за цим.
Варто зазначити: і щодо Криму до 2022 року йшлось перш за все про деокупацію дипломатичним шляхом, отже, зараз цю концепцію необхідно буде заново осмислювати.
Взагалі можливо виокремити декілька важливих питань реінтеграції, на які потрібно дати відповіді до звільнення цих територій.
Читайте також: Мінна небезпека: Україна поступово звільняє власні території від вибухонебезпечного забруднення
Питання №1. Документи
Одна з проблем українців, які жили якийсь час в окупації (деякі – майже 10 років), полягає у відсутності українських документів. Ба більше, якщо дитина народилася в окупації, то в неї просто немає українських документів, а її батьки можуть отримати документ державного зразка лише після відповідного рішення суду, що забирає чимало часу.
Чи повинна українська влада легалізувати в українському правову полі документи, які виданні в окупації – питання відкрите. Дехто з аналітиків пропонує визнати тільки свідоцтва про народження, смерть, шлюб і розлучення, а дехто – взагалі всі документи. Як зробити правильно, поки що незрозуміло, оскільки йдеться і про випадки, де є, наприклад, документи щодо дарування житла, автотранспорту, які підписані із застосуванням насильства.
Або проблема російських паспортів, які масово видають на окупованих територіях. Чи потрібно буде притягати людей до кримінальної відповідальності за його наявність, якщо дуже часто паспорт отримували внаслідок небезпеки для життя, якщо немає такого документа? Простого рішення тут не буде.
Взагалі люди в Україні з розумінням ставляться до отримання російських паспортів в окупації – про це свідчать дані опитувань, які проводилися до 2022 року. Крім того, в Україні є закон про те, що країна не визнає примусового набуття громадянства в окупації і що це не може стати причиною для втрати українського громадянства. Водночас неодноразово лунали пропозиції ввести кримінальну відповідальність за отримання російських паспортів.
Читайте також: Відновлення інтернету на деокупованих територіях: чому не всі провайдери «фікси» можуть повернутися, як це перекроює ринок та кого з гравців рятуватимуть першим
Питання №2. Відповідальність за колабораціонізм
Зараз українське законодавство прописано доволі суворо щодо як колабораційної діяльності, так і глорифікації російської агресії в Україні.
Щоб в цьому упевнитись, достатньо, наприклад, подивитись інтерв’ю з людьми, які засуджені за цими статтями. Трапляються випадки, коли людина попадає за грати за лайки в «Однокласниках» або за п’яний розіграш викладача у виші.
Якщо не змінити норми, то нам доведеться притягувати до кримінальної відповідальності буквально всіх на деокупованих територіях. Цей факт дуже несприятливо впливає на настрої в суспільстві – на окупованих територіях багато людей просто фізично бояться приходу Сил оборони України (звісно, на тлі активної роботи російської пропагандистської машини).
Якщо з людьми, які працюють у «державних органах» питання більш-менш зрозуміло – це пряма колаборація, то що робити, наприклад, з вчителями? Тут потрібна диференціація: с одного боку – не можно з однаковими критеріями підходити до вчителя історії, який розповідав про «героя днр моторолу» і до звичайного вчителя фізичної культури, з іншого – щоб розібратися з кожним випадком окремо, знадобитися багато людей, і цей процес без перебільшення розтягнеться на десятки років.
І ще дуже важливий аспект. Якщо ми будемо саджати всіх вчителів, то просто зірвемо навчальний процес. Адже проукраїнські кадри виїхали ще 8–9 років тому назад, а тисячі вчителів із «Великої України» ось прям зараз ніде взяти – навіть якщо держава пообіцяє пристойні заробітки та житло.
Та й досвід європейських країн після закінчення Другої світової війни щодо притягнення колаборантів до відповідальності був вкрай нетривалим – адже треба було займатися відновленням.
Читайте також: Приватне розмінування: в Україні формується новий ринок потенційним об’ємом $50 млрд
Питання №3. Мова
Ще однією величезною проблемою для деокупації є мовне питання. Воно розкручуюється російськими пропагандистськими каналами й час від часу підіймається всередині країни. І тут теж немає простої відповіді. Якщо спиратися на світовий досвід, то тут може йтися про перехідний період, який потрібно використати для максимальної українізації цих територій.
Потрібно чітко розуміти, що люди в окупації не вчили мову й не можуть перейти на українську одномоментно. І державі доведеться докласти максимум зусиль для запровадження державної мови.
Зокрема, це і знищення всього символічного простору «русского мира» – таблички, назви, недолугі пам’ятники, які, я гриби, виникли на окупованих територіях.
Україні потрібна державна політика щодо деокупованих територій
Загалом слід зазначити, що станом на зиму 2023 року фактично немає державної політики деокупації та реінтеграції окупованих територій. І це потребуватиме величезних фінансових вливань – як внутрішніх, так і зовнішніх.
Ще більше питань щодо реформ, які вже реалізовані в Україні з 2014 року – їх буде потрібно провадити на цих територіях дуже швидко. І ще – буде багато роботи із «зшивання країни» та інтеграції місцевого населення в українське суспільство. Але, звісно, усе це буде актуально тільки після нашої Перемоги.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
