Візит Сі Цзіньпіна до ЄС: які преференції вишукує китайський лідер

Лідер Комуністичної партії Китайської народної республіки Сі Цзіньпін під час п'ятиденного візиту до Європи, зокрема до Франції, і перемовин із президентом Франції Емманюелем Макроном висловився проти того, щоб через «українську кризу» поливати брудом «третю країну» (читай росію). Також він наголосив, що виступає «за проведення у належний час міжнародної мирної конференції, визнаної як рф, так і Україною, яка забезпечує рівну участь усіх сторін і справедливе обговорення всіх мирних планів». Разом із тим китайський лідер «зобов'язався» утримуватися від продажу росії будь-якої зброї або іншої допомоги агресору. Зі свого боку президент Франції та очільниця Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн також закликали Сі Цзіньпіна натиснути на путіна задля припинення війни в Україні. Які ж висновки можна зробити з таких заяв лідера Піднебесної та чим цікавий цьогорічний візит Сі до ЄС після п'ятирічної перерви, розповів Mind політолог Ярослав Телешун.

Читайте також: Таке трапляється раз на п’ять років. Навіщо Сі Цзіньпін вирішив відвідати Європу?

Візит очільника КНР Сі Цзіньпіна в Європу зумовлений кількома чинниками: політичними, економічними та символічними. Останній чинник є наскрізним елементом, що резонує з двома попередніми й підсилює їх звучання та знаковість як для внутрішньої китайської аудиторії, так і для світового співтовариства. Відповідно візит покликаний переконати внутрішнього споживача в успішності зовнішньополітичного вектора Пекіну та конкурентоздатності китайської моделі управління, а зовнішній спрямований на демонстрацію опонентам, союзникам і тим, хто вагається, що Китай є впливовим гравцем, і що з ним і його інтересами варто рахуватись.

Символізм китайської дипломатії

Символізм насправді, присутній у кожному кроці китайської сторони. Адже символізм як структурна складова є невід’ємним елементом ритуалу, що є однією з базових категорій конфуціанства та китайської культури загалом. Розуміння прихованих смислів дозволяє зрозуміти, як візит Сі Цзіньпіня в Європу може позначитися на Україні.

Попередній візит очільник КНР приурочив до значущої геополітичної та економічної перемоги Пекіну: приєднання Італії, першої держави «Великої сімки», до зовнішньополітичної ініціативи Пекіну «Один пояс, один шлях». Наразі попри те, що Китай перебуває в значно гірших відносинах з Європою, аніж це було 5 років тому, візит також багатий на символи.

По-перше, йдеться про вибір європейських країн, які планує відвідати Сі Цзіньпінь. Франція, Угорщина та Сербія є «трьома китами», на яких ґрунтується вплив Пекіну в Європі.

По-друге, час цього візиту теж є символічним: цього року виповнюється 60 та 75 років встановлення дипломатичних відносин Пекіну з Парижем і Будапештом відповідно. Також візит Сі Цзіньпіна до Белграда 7 травня збігається з 25 річницею помилкового авіаудару НАТО по посольству Китаю під час війни в Югославії. І все це відбувається на тлі виборів до Європейського парламенту, коли розбіжності інтересів країн – членів ЄС як ніколи відчутні.

Безперечно ці символи будуть максимально відпрацьовані китайською делегацією для того, щоб консолідувати власне суспільство на хвилі зовнішньополітичних «успіхів» і вбити клин розбрату в самій Європі та посилити напруженість у відносинах окремих європейських столиць із Вашингтоном. Це дозволить Пекіну й надалі просувати свій наратив про необхідність перегляду чинного світового порядку й переоцінки місця і ролі Китаю у світі.

Економічні та політичні інтереси Піднебесної в ЄС

Читайте також: Економічний маджонг: Китай приховує спад за гарною картинкою

З економічного погляду Пекін хоче зробити все, щоб зберегти свої позиції на європейському ринку. Попри те, що за останні два роки Китай значно наростив експорт товарів до росії (збільшився на 46,9%, подолавши позначку в $111 млрд) та інші автократичні країни, основними ринками експорту Пекіну залишається ЄС ($514 млрд) і США ($427 млрд). Часткова або повна втрата обох ринків, з огляду на  внутрішньоекономічні проблеми Китаю (як-от криза перевиробництва), можуть мати серйозні наслідки для Пекіну.

І певною мірою сприятливий ґрунт для таких наративів існує. Адже в багатьох державах Європи присутні достатньо сильні антиамериканські настрої, що сягають коренями часів холодної війни. Достатньо пригадати популярні у свій час геополітичні погляди бельгійського ультраправого теоретика Ж. Тіріара з його проєктом «юної Європи» від Дубліна до Владивостока.

Звичайно, за нинішніх політичних та економічних обставин КНР важко буде переконати в цьому столиці Європейського Союзу. Адже нині існує занадто багато розбіжностей між Брюсселем і Пекіном:

• підтримка Пекіном російської економіки, експорт китайських технологій подвійного призначення до росії;
• чисельні звинувачення у шпигунстві на користь Китаю (за останні два тижні Німеччина та Сполучене Королівство висунули звинувачення шістьом особам, підозрюваним у шпигунстві;
• суперечлива торговельна практика Пекіна (субсидіювання виробництва електромобілів, вітряних турбін і сонячних панелей, медичних приладів) тощо.

Однак це програма максимум Пекіна. Програма мінімум – стабілізувати відносини з ЄС, уповільнити зближення Брюсселю з Вашингтоном і не допустити єдиної позиції щодо створення бар’єрів для китайського експорту між європейськими та північноамериканськими країнами тощо.

Як і торішні перемовини, цей візит проходив за сценарієм «хороший / поганий поліцейський», де пані фон дер Ляєн окреслювала червоні лінії (у питаннях і торгівлі, і подальшої підтримки Пекіном російської агресії), а пан Макрон пропонував інвестиційно привабливі проєкти, що сприяли б зближенню китайського та європейського ринків).

Читайте також: Китай і російсько-українська війна: на що готова та з чим почекає Піднебесна

Війна в Україні і шляхи для її завершення

Безперечно, перемовини були вкрай складними, однак і вкрай важливими не лише для України, а й для ЄС. Складними, адже інтереси країн Європи та Китаю і в питаннях безпеки та миру, і в питаннях торгівлі знаходяться на різних полюсах. Віднайти цей баланс з огляду на глобальну турбулентність вкрай складно. А тому такі питання, як недопустимість використання ядерної зброї та протидія зміні клімату використовувалися сторонами як інструмент «притирання» позицій усіх зацікавлених сторін.

Сподіватися на швидкий результат перемовин, звичайно, не варто. Найімовірніше, позиції сторін залишилися на тому ж місці, де й були до цієї зустрічі. Однак і сама зустріч демонструє, що потенціал переговорного процесу все ще не втрачений.