План перемоги Зеленського: наскільки він реалістичний і чого чекати далі. Аналіз від політологів
Чому це план-побажання, план-надія і план-упередження
Учора, 16 жовтня, Президент Володимир Зеленський представив План перемоги, що складається з п'яти економічних, військових та геополітичних пунктів. Йдеться про запрошення України в НАТО найближчим часом; зміцнення оборони проти агресора, перенесення бойових дій на територію ворога тощо; розміщення на території України неядерного комплекту стримування від російської агресії; укладення спеціальної угоди щодо стратегічно-економічного потенціалу й заміщення деяких іноземних військових українськими підрозділами після війни. Про реалістичність та ефективність втілення плану Зеленського, про його сильні й слабкі сторони, спеціально для Mind поміркували політологи Ярослав Телешун і Валерій Майданюк.
Ярослав Телешун:
Чому План Зеленського – це план-побажання, план-надія і план-упередження
План-побажання. 80% з п'яти пунктів – це запит до наших західних партнерів. Відповідно, план перемоги будується виключно на добрій волі і бажанні країн-союзників України допомогти у війні матеріально-технічним забезпеченням і т. п. План в цьому аспекті звучить як побажання, запит до міжнародних партнерів про те, що вони повинні надати Україні для перемоги.
План-надія. Зараз в інформаційному просторі і в публічних дискусіях в українському суспільстві робиться акцент і на просуванні російських військ на сході України. Дещо впав ажіотажу щодо Курської української операції і т. д. Реалізація такого плану є зверненням до суспільства з переконанням, що є шлях, слідуючи якому Україна може перемогти.
План-упередження. Формуючи чітко публічний план, представники влади у випадку негативно розвитку ситуації для України можуть поширити відповідальність. Тобто, апелюючи до того, що ключовим у негативному випадку стало не тільки прийняття управлінських рішень на рівні України, а й стриманість, неготовність Заходу реагувати і допомагати на чітко сформований запит, виконання якого необхідне для перемоги.
Загалом наявність такого плану – це добре. Чому? Тому що це не дає можливість нашим супротивникам, нашим опонентам, нашим друзям запропонувати свою альтернативу. Водночас виникає ключове питання: які є інструменти реалізації цього плану? Адже він переважно залежить від волі наших партнерів, відповідно, з'являється питання: які є інструменти в України, щоб підштовхнути союзників до реалізації цього плану?
Засекречені додатки
Спершу цей план був озвучений для наших американських партнерів, потім для європейських, а зараз – в Україні. Звісно, виникають деякі питання, бо все-таки план, який стосується питань України, повинен, перш за все, транзитуватися для українського суспільства. Зокрема, як це було із формулою миру президента. У свій час вона відіграла свою ключову конструктивну роль, з огляду на те, що інші країни, зокрема, й наші партнери, не змогли запропонувати свого плану, тобто ніша була зайнята. Але тоді, я нагадаю, ця формула миру була адресована одразу: як для українського суспільства, так і для наших західних партнерів.
Тут можемо провести паралель із планом Білого дому щодо України, який теж з тих чи інших причин є засекреченим, і лише Конгрес США мав змогу з ним ознайомитись. Виходячи зі свого досвіду і з того, що бачу, спілкуючись з колегами зі США, це активно критикується. Усі ставлять під сумнів якість того плану, з яким не можуть ознайомитись, не кажу про широку громадськість, але як мінімум експертне середовище і всі ті, хто в ньому зацікавлені.
Маніпуляції і здогадки
Коли ми говоримо про якийсь план, який неповною мірою оприлюднений, неоприлюднений, частково оприлюднений, це дає завжди можливість союзникам, опонентам добудувати до цього плану додаткові елементи. Вгадавши ті чи інші тези, або викривавши, вони не дають реалізуватися цьому плану.
У плані немає таких важливих питань, як питання суверенітету і територіальної цілісності, нічого не зазначено в контексті плану перемоги. Також немає питання ціни членства в НАТО. Скільки суспільство за це повинно заплатити? Це стосується всіх пунктів, зокрема і четвертого пункту, щодо використання українських ресурсів. Чи не стане це ґрунтом для маніпуляцій, і наскільки ефективно те, що ці пункти таємні? Тим паче, що в самому мирному плані можуть бути деякі аспекти, які можуть трактуватися абсолютно по-різному сторонами.
Водночас, як правило, в засекречених частинах містяться головні аспекти тих чи інших планів, домовленостей.
Вступ до НАТО
Наразі справді ведуться дискусії, що Україна може піти шляхом Німеччини після Другої світової війни, коли країну розподілили на Західну і Східну й, відповідно, Західна Німеччина стала частиною Північноатлантичного альянсу. Однак тут треба розуміти, що контекст тогочасної Німеччини і сучасної України відрізняється. Ну, і відповідності. Багато експертів, з якими я спілкувався, зокрема, із Європи, США, звертають увагу, що сам Радянський Союз загалом не заперечував щодо вступу Західної Німеччини до НАТО. Тож тут є певні розходження.
Звичайно, такий алгоритм обговорюється, але я б не сказав, що він зараз є абсолютно домінуючим. Кінцева мета цієї війни – це суверенітет тобто верховенство влади в Україні, на її повній території, тож вступ в НАТО в цьому разі може бути або інструментом, або якимось механізмом, але точно не основною ціллю. До того ж, наскільки я пам'ятаю, НАТО не вело за часів свого існування жодних активних і результативних війн на захоплення тих чи інших територій. Я не беру зараз маленькі країни і маленькі конфлікти, які були на Балканах 90-х років і тому подібне, – це зовсім не порівняні ситуації.
Зовсім інше питання, чи є можливість змінити панівну думку в американському суспільстві напередодні виборів, тому що з кожним днем все більше й більше уваги фокусується на виборах і внутрішньополітичних питаннях, а не питаннях зовнішньополітичного характеру. Тож їхнє ставлення до цього плану і покаже, наскільки вдасться реалізувати його. Перебіг війни і її результати будуть найкращою характеристикою того, наскільки цей план був сприйнятий нашими партнерами і наскільки він був ефективний у своїй реалізації. Такий насправді не дуже приємний індикатор, але який є.
Валерій Майданюк:
Показово, що у промові до Верховної Ради Зеленський жодного разу не згадав про вихід на кордони 1991 року, що дало підстави вважати ймовірним «німецький сценарій» для України: обміну окупованих територій на вступ в НАТО та відкладення їхнього повернення до кращих часів. Але прямо про це ніде не згадувалося і промова Зеленського не була схожою на наміри капітуляції втомленої від оборони країни. В пресі повідомлялося, що західні країни раніше працювали над «мирними планами» для України, які не задовольняли українську сторону, тож Зеленський вирішив зіграти на випередження й представити союзникам cвій план.
Кожен із п’яти пунктів Зеленського, і цілком ймовірно й трьох секретних для суспільства додатків, є своєрідними викликами для західних партнерів. Але в ситуації, коли проти нас воює вже й особовий склад КНДР і Україна фактично наодинці протистоїть «Осі зла», такі вимоги заслуговують на уважний розгляд. І хоча найбільшою їхньою проблемою є те, що раніше західні партнери відмовляли у швидкій реалізації вступу України до Альянсу та наданні далекобійної зброї, проте напередодні Зеленський провів дипломатичне турне, де презентував план лідерам США та Європи. Західні партнери стримано відповіли, що «вивчать пункти плану», не відкинувши його одразу, що створює певні надії на його хоча б часткову реалізацію.
Першим і найскладнішим пунктом Плану перемоги є запрошення України до НАТО ще до закінчення війни. І хоча, за словами Зеленського, це стане «свідченням рішучості» і покаже росії, що путін геополітично програв боротьбу за світовий порядок, малоймовірно, що Захід зробить зараз те, чого не бажав зробити декілька років тому. У день оприлюднення плану Зеленського представниця США при НАТО Джуліан Сміт зазначила: «Ми зараз не на тому етапі, коли Альянс говорить про надання запрошення в короткостроковій перспективі. Але, як завжди, ми продовжимо розмови з нашими друзями в Україні про те, якими шляхами вони можуть рухатись до Альянсу».
Політика Вашингтона і Брюсселя націлена на деескалацію, заморожування конфлікту та збереження власного військового нейтралітету – тобто стримування росії чужими руками. Немає жодних підстав вважати, що Шольц, Макрон чи Гарріс з Трампом раптом вирішили стати за нас горою і прийняти Україну до Альянсу. Для Заходу нічого такого не трапилося, щоб раптом набратися рішучості щодо росії. Скоріше за все, нам запропонують якийсь «частковий» вступ, «політичну інтеграцію», без військового складника. Або ж станемо «особливим» членом НАТО без присутності західних військ для захисту від чергового вторгнення. Ймовірний варіант, що Україна начебто й буде в НАТО, але колективний захист буде поширюватися лише на неокуповану частину території. На решті ж триватиме «заморожений конфлікт», подібний до періоду АТО/ООС: щоденні обстріли, щотижня декілька загиблих і поранених, триватиме тліюча війна з глибокими занепокоєннями та постійним пересуванням червоних ліній.
Другий пункт Плану перемоги Зеленського про зняття обмежень щодо ударів по території росії та спільне з партнерами збиття російських ракет, може бути реалізований частково, але не настільки, щоб задовольнити потреби України. Нам можуть зрештою дати ракети дальшого радіуса дії, за сценарієм лідера німецької ХДС Фрідріха Мерца, котрий пропонує спочатку попереджати росію про постачання таких ракет Україні, якщо не припиняться обстріли української енергетики. Це єдиний з «безпекових» пунктів, котрий з часом може бути втілений в життя. Питання лише в проміжку цього часу, в кількості років.
Збиття натівською ППО російських дронів та ракет сьогодні є проблемою навіть над їхньою власною територією, адже наразі російські дрони збивала лише Білорусь. Після довгих торгів Альянс може погодитися на збиття російських повітряних загроз над українською територією в зоні 20-10 кілометрів від своїх кордонів. Але в Європі не відбулося жодних зрушень, щоб можна було сподіватися появи повітряного щита над цілою Україною.
Третій пункт плану – стримування подальшої російської агресії є, напевно, найпроблематичнішим. Цей пункт має таємний додаток, який вже отримали лідери США, Британії, Франції, Італії та Німеччини, а його відкрита частина містить пропозицію розмістити на українській території «комплексний неядерний стратегічний пакет стримування», для захисту від росії в майбутньому. Найімовірніше, йдеться про іноземні військові бази в Україні, які мали б вберегти нас від нової хвилі російської інтервенції після підписання миру.
Але враховуючи, який шквал критики зустрів французький президент Макрон всередині своєї країни за наміри відправити в Україну французьку тренувальну місію – тобто десяток інструкторів на Яворівський полігон, про масштабний захист нашого східного кордону натівськими військами говорити складно. Скоріше за все, нам надішлють більше військових інструкторів і формально вони й будуть тими «солдатами НАТО» в Україні. Але ніщо не заважатиме їм, так само як у 2022 році, покинути Україну напередодні повномасштабної російської агресії і сумнівно, що вони готові за нас воювати. Як показує статистика, більшість населення європейських країн не воювали б навіть за свою країну в разі нападу.
Четвертий пункт – «стратегічний економічний потенціал» – єдиний, котрий гарантовано може бути виконаним. Зеленський наголосив на зосереджених в Україні природних ресурсах, зокрема критично важливих металах, покладах урану, титану, літію, графіту та інших ціною в трильйони доларів. Український гарант ЄС і США «спільний захист та інвестування у видобуток і використання цих ресурсів». Дати сильним світу цього українські ресурси, щоб вони мали що захищати на нашій землі у випадку нового російського вторгнення – давня практика тих, хто бореться за виживання. Прозорий натяк, що Заходу буде вигідніше користуватися українськими ресурсами, аніж вони потраплять до рук росії та її союзників. Західних партнерів, бажаючих відмовитися, напевно, не буде. Але таємний додаток цього пункту, який передається лише певним партнерам, створює колосальний простір для критики з боку опозиції та розгону зради в стилі «Зеленський продав країну». І владі буде важко такі закиди спростовувати. «Слуги народу» стверджуватимуть, що Зеленський надав західним партнерам список причин, з яких їм має бути вигідно допомагати Україні перемогти, але опозиція наголошуватиме, що багато наших ресурсів встигнуть вивезти навіть до перемоги.
П’ятий пункт найбільш інтригуючий, не до кінця зрозумілий українцям і навіть іноземним партнерам та розрахований на післявоєнний період. Зеленський зазначив, що у разі згоди партнерів українські підрозділи зможуть замістити окремі військові контингенти армії США, дислоковані в Європі. Згідно з концепцією, досвідчена українська армія могла б стати гарантом та донором безпеки для ЄС. Очевидно йдеться про альтернативу можливим намірам Трампа скоротити американський захист держав НАТО. Але ідея заміни американців у Німеччині чи Італії на ЗСУ більше виглядає переговорним бонусом для створення більш оптимістичного бачення ситуації. І, можливо, призначена для відволікання суспільної уваги нереалістичною пропозицією.
Слабким місцем президентського Плану перемоги є те, що всі ключові для нас пункти залежать виключно від волі партнерів – тих, котрі досі цієї волі не демонстрували. Україна пропонує цей план у складних умовах повільного відступу на Донбасі, коли Курська операція зайшла в «клінч», а проблеми з мобілізацією та СЗЧ в армії входять до списку головних труднощів країни. Сама вимога Заходу щодо подання Україною Плану перемоги виглядала як запит інвесторів прозвітувати і підтвердити доцільність подальшого фінансування нашого проєкту.
Ключовою інтригою залишається реакція Заходу на пункти цього плану, який досі обговорювався в кулуарах. Якщо план Зеленського був схвалений партнерами, тоді його оприлюднення є формальним етапом для нашої євроатлантичної інтеграції, а росії можна остаточно казати «Good Bye». Якщо ж план став небажаним сюрпризом для партнерів – найкраще, на що ми можемо сподіватися, це на його половинчасту реалізацію з повністю вихолощеним безпековим змістом і повною реалізацією лише четвертого, «ресурсного» пункту.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
