Газовий скандал року: обираємо «найтоксичніший» тренд-2018

Рік, що минає, приніс бізнесу «Нафтогазу України» більше гучних спецефектів, ніж результатів, які можна було б порівняти за важливістю з роллю держхолдингу в національній економіці: компанії «Нафтогазу» є лідерами серед найбільших платників податків, облік яких веде Державна фіскальна служба.

У 2018 році складно відшукати по-справжньому значущі події, що ілюструють прогрес у реформі НАК. Хіба що прийняте урядом під тиском Міжнародного валютного фонду рішення про поетапне підвищення цін на газ для населення до ринкового рівня. Його можна зарахувати в актив позитивних зрушень, покликаних скоротити можливості для маніпуляцій і зловживань у торгівлі блакитним паливом, роль якої в діяльності «Нафтогазу» збільшуватиметься.

Однак найбільш пам'ятні епізоди року, що минає, у вітчизняній газовій галузі – це не стільки події, скільки скандали, які розхитували ринок, а часом створювали ілюзію можливості швидких змін. Але радикальній трансформації все ж таки не судилося статися. У популярних публічних дискусіях підґрунтя такої ситуації зазвичай шукають в геополітичній нестабільності або пов'язують з відсутністю політичної волі. Але куди частіше реальні причини сховані в слабкості державних інститутів, корупційних схемах і боротьбі за владу серед учасників політичного процесу, які створили свою специфічну систему стримувань і противаг, засновану на торгівлі ресурсами, повноваженнями, погрозами і обіцянками.

Втім, біг на місці в процесі реформ, як показав 2018 рік, не тільки приносить складності, але і виводить на поверхню хитросплетіння галузевих процесів. Які скандали у 2018 році зіграли яскраву роль у тому, щоб газовий бізнес в Україні став більш зрозумілим і прозорим? П'ятірка найрезонансніших – у огляді Mind.

Ідея сконцентрувати газорозподіл під дахом держхолдингу, потіснивши в роздрібних поставках газу Дмитра Фірташа, де він зберігає домінуючі позиції, цього року була реалізована з особливим розмахом. В історію потрапили навіть силовики.

А конфліктуючі сторони обмінювалися гучними звинуваченнями в крадіжці газу, до яких найбільш сприйнятливий газорозподільний бізнес, у маніпуляціях різними даними і правовими нормами. Але до судових розглядів, щоб довести або спростувати обґрунтованість закидів, справу ніхто доводити не став.

Національна комісія, що здійснює регулювання енергетики і комунальних послуг, також залишила ситуацію без змін, хоча мала можливість її поліпшити. Відсутність ефективного державного контролю в газорозподілі зберігає можливості для маніпуляцій і обмежує лібералізацію ринку через високі ризики для трейдерів, бізнес яких можуть штучно обмежувати облгази, здатні диктувати умови доступу до кінцевих споживачів і блокувати появу нових постачальників. Але привабливість такого роду зловживань з часом знижуватиметься через скорочення цінового перекосу для різних категорій споживачів на внутрішньому ринку – на цьому наполягають західні партнери України. Радикальних змін навряд чи варто чекати і в бізнесі облгазів, які обслуговують поставки, – тут залишаються високі ризики, політичні та техногенні, які можуть негативно вплинути на газопостачання, порушивши його у найбільш невідповідний час.

Різниця вартості газу для населення і комерційних споживачів – це відкрита можливість для маніпуляцій у галузі. Вони можуть бути зав'язані на організації поставок, системі обліку реалізованих обсягів палива

і процесі субсидування малозабезпечених громадян.

Під час виборчої кампанії, яка в Україні набирає обертів перед президентськими і парламентськими виборами 2019 року, ціни на газ перетворюються на одну з найпопулярніших тем для політичних спекуляцій. Кандидати в президенти традиційно обіцяють їх знизити: хто в двічі, а хто і вчетверо.

Доводячи обґрунтованість своїх планів, популярні політичні дискусії точаться навколо питань про собівартість видобутку газу, обсяги його власного виробництва в Україні та імпортного паритету, який використовується в розрахунку ціни. Але цю суперечку можна вирішити і іншим способом, згадавши головне правило ринку: оптовий покупець будь-якого товару завжди платить менше, ніж роздрібний. Операційні витрати при організації поставок приватним домогосподарствам, які закуповують порівняно невеликі обсяги газу, для його продавців значно вищі, ніж при реалізації комерційним споживачам. Тому в країнах з розвиненою ринковою економікою тарифи на газ для населення навіть вище, ніж для промисловості. А проблему захисту малозабезпечених громадян уряди там вирішують через монетизацію субсидій і стимулювання національної економіки, відкриваючи тим самим можливості для зростання доходів населення і добробуту всієї держави.

Конкурентний газовий ринок нагадує супермаркет з безліччю різних пропозицій, доступних для покупців. Ідеальна ситуація передбачає, що споживач може в будь-який час включити комп'ютер, зіставити всі доступні оферти щодо палива, вибрати найприйнятнішого продавця і укласти з ним угоду.

В Україні такої можливості досі немає, бо не організовано добове балансування газу, покликане запобігати безладу в обліку операцій купівлі-продажу і несанкціонованому відбору палива (інакше кажучи – крадіжка, але це судження має бути підтверджено судовим рішенням).

Скандал навколо добового балансування розвивався паралельно з резонансною історією взаємних звинувачень облгазів і «Нафтогазу» в крадіжці газу. Проблема виявилася пов'язаною не тільки з впровадженням програмного забезпечення, але і в цілому з готовністю ринку для такої новації. Mind тоді провів опитування понад 20 газових трейдерів і з'ясував, що підтримуючи в цілому ідею добового балансування, вони звертають увагу на низку обставин, які можуть значно ускладнювати їх бізнес, збільшувати витрати через бюрократичну тяганину, а в перспективі також витісняти з ринку в інтересах великих західних гравців.

Держрегулятор – НКРЕКП – основним винуватцем саботажу впровадження добового балансування газу вважає компанію «Укртрансгаз» (оператор магістральних газопроводів і підземних газосховищ). Через порушення термінів виконання підготовчих робіт на компанію було накладено штрафні санкції. Місяць тому НКРЕКП вирішила відкласти запуск добового балансування на березень 2019 року.

Конфлікт між міністерством, яке визначає політику розвитку галузі, і «Нафтогазом» став розгоратися в міру просування реформи держхолдингу, ключовим результатом якої має стати поява незалежних операторів газотранспортної інфраструктури – ГТС та ПСГ. У протистояння виявився втягнутий також Кабмін, який затверджує правила бізнесу для «Нафтогазу». Методи опоненти використовували різні: від спроб просувати конкуруючі реформаторські ідеї на урядовому рівні, які демонстрували їхні політичні амбіції, до залучення зарубіжних партнерів в протистояння за принципом «поділяй і пануй».

«Нафтогаз» виявився більш щасливим у цій позиційній боротьбі. Але перемога принесла держхолдингу не тільки ситуаційне посилення влади в галузі, а й концентрацію відповідальності, що зробило його уразливішим для критики опонентів.

Ця ж історія оголила слабкість інститутів у вітчизняній системі державної влади, яка уможливила, серед інших чинників, також реалізацію агресивної політики Кремля щодо України.

Здавалося, суперечка з «Газпромом» в Стокгольмському арбітражі принесла «Нафтогазу» позитивний результат, про який компанія повідомляла на початку року. НАК анонсувала нові переговори з російською монополією про зміну умов транзитного контракту «з урахуванням арбітражного рішення і вимог європейського і українського законодавства».

Однак, визнаючи перевагу національного законодавства України в регулюванні умов газового транзиту та впровадженні реформи, Стокгольмський арбітраж по суті залишив «Нафтогаз» один на один в протистоянні з «Газпромом», позбавивши НАК можливості використовувати своє рішення як важливий аргумент у переговорах між компаніями.

Наприкінці 2019 року закінчується термін контракту, що діє на транспортування російського газу. А нові домовленості сторони ще не почали обговорювати, хоча публічно не раз заявляли про інтерес до взаємовигідної співпраці. Але таку вигоду вони тлумачать по-різному. Залучення Єврокомісії не наблизило їх до взаєморозуміння.

Час грає не на користь «Нафтогазу». «Газпром», не дивлячись на протидію з боку Вашингтона і Києва, продовжує будувати нові маршрути в обхід України – «Північний потік – 2» і «Турецький потік», а також розвиває торгові інструменти для взаємодії з трейдерами в Європі

Газовий ринок стає більш глобальним завдяки розвитку технологій у торгівлі зрідженим природним газом, розширенню мережевої торгівлі та появі нових постачальників. Але російський газ залишається найбільш конкурентоспроможним ресурсом на європейському ринку. Ця обставина зберігає можливості для того, щоб потужності українських магістральних газопроводів залишилися затребуваними для його поставок в ЄС після закінчення терміну чинного транзитного контракту.

Хоча геополітична ситуація і напруга з Росією створює привід для занепокоєння, для України це питання національної безпеки.

Тому очевидно, що майбутнє газотранспортної інфраструктури вирішуватиметься не лише на корпоративному, а й на політичному рівні. Тільки після того, як в цьому питанні з'явиться більше визначеності, можна буде говорити про залучення у модернізацію і управління ГТС стратегічних інвесторів, а не спекулянтів, здатних лише посилити ризики, але не розширити можливості для ефективного розвитку цього активу, історія якого сягає в радянське минуле.

Telegram-канал автора: ROTHSCHILD QUEST: ENERGY TRENDS