«Нафтогаз» vs «Газпром»: новий раунд газового класичного

Сьогодні в Брюсселі заплановані переговори про перспективи українського газового транзиту після 2019 року, коли закінчиться термін чинної угоди між «Нафтогазом» і «Газпромом».

Вони мають велике значення не лише для української сторони, яка прагне зберегти доходи від надання транспортних послуг «Газпрому», а й для Європи – без українського маршруту на європейському ринку виникають передумови для підвищення цін на газ.

З якими інтересами та політичними ризиками до нинішніх тристоронніх переговорів підійшли їх учасники – розбирався Mind.

Чому домовленості щодо українського транзиту важливі ЄС?

Брюссель виступив посередником між «Нафтогазом» і «Газпромом» у транзитних переговорах після того, як стало очевидно, що опоненти з української та російської сторони не готові до двосторонніх зустрічей на тлі судових розглядів у Стокгольмі та політичного загострення у відносинах Києва і Москви.

В ЄС зацікавлені, щоб український маршрут залишився в постачанні російського газу, незважаючи на появу нових трубопроводів «Газпрому» (обидва «Північні потоки», «Турецький потік»), а також розвиток інфраструктури для постачання скрапленого природного газу (СПГ).

Для європейців українська ГТС – це додаткові гарантії в експорті російського мережевого газу, який залишається найбільш конкурентоспроможним у ціні. Бо підвищення енергобезпеки, за вимогами європейського законодавства, – це диверсифікація не лише географії постачання і виробників газу, але також маршрутів його транспортування.

Без українського транзиту ціни на газ в Європі також зростатимуть. Зараз існують передумови для їхнього падіння, як відзначають аналітики WoodMac у своєму прогнозі на 2019 рік.

Але якщо не буде укладений новий транзитний договір між «Нафтогазом» і «Газпромом», то на європейському ринку виникне дефіцит газу замість надлишкової пропозиції. І тоді наслідки від провалу в переговорах протидіючих комерційних компаній на собі повною мірою відчують європейські споживачі.

За даними аналітичної компанії Enerdata, попит на газ у Європі та в усьому світі стабільно зростає з 2014 року. Його стимулюють зобов'язання країн, задекларовані в Паризькій кліматичній угоді, а також політика заміщення вугілля на газ у Китаї. Поступова відмова від викопних видів палива передбачає збільшення споживання природного газу як екологічно безпечнішого енергоносія порівняно з вугіллям і нафтопродуктами на етапі, поки технології відновлюваної енергетики розвиваються і стають більш доступними.

Усі згадані тенденції створюють умови для того, щоб потужності української ГТС були затребувані. У Єврокомісії вважають, що під час вирішення проблеми про майбутнє українських газопроводів необхідно також внести ясність в низку питань, таких як імплементація Україною європейського законодавства, механізми тарифоутворення, а також створення нового оператора ГТС, незалежного від «Нафтогазу», який і повинен стати стороною контракту.

До чого прагне «Нафтогаз»?

Головна мета української сторони в транзитних переговорах – отримати гарантії завантаження ГТС російським газом і оплати транспортних послуг після 2019 року, а також підписати довгостроковий контракт з «Газпромом» на умовах, що відповідають вимогам українського законодавства та європейським правилам.

У «Нафтогазі», як і в Єврокомісії, відзначають, що з української сторони підписувати новий контракт має безпосередній виконавець газотранспортних послуг – новий оператор ГТС.

Але у відносинах з «Газпромом» у «Нафтогазу» є також дві обставини, які більше за інші впливають на переговорний процес.

Перша – це судові суперечки в Стокгольмі між компаніями, які ініціював «Нафтогаз». Транзитний позов до «Газпрому» на суму понад $12 млрд НАК розглядає як компенсацію в разі відмови російської сторони від транспортування газу через Україну, але НАК готовий його переглянути або взагалі від нього відмовитися – все залежить від того, як розвиватимуться переговори з «Газпромом».

Другою супутньою обставиною цього процесу є історія з прискореною амортизацією газотранспортної системи, що отримала свій розвиток у 2014–2015 роках, коли українсько-російські відносини були особливо напруженими.

Прискорена амортизація передбачає списання вартості капітальних активів на знос швидше, ніж передбачає звичайна норма амортизації. З одного боку, це одна з форм оптимізації оподаткування. З іншого – це також може забезпечити виведення з експлуатації активу в прискорений термін.

Таким чином, «Газпром» отримав кілька років тому сигнал про те, що «Нафтогаз» налаштований обмежити співпрацю з транзиту, українські магістральні газопроводи готуються до консервації, тобто є сенс прокладати трубопроводи в обхід України.

Про можливості консервації ГТС говорили і в «Нафтогазі», але тільки за умови запуску «Північного потоку – 2» і відсутності гарантій від «Газпрому», коли транспортування російського газу буде мінімальним або припиниться взагалі. Тоді, як планувала НАК, ГТС повинна бути оптимізована під внутрішні поставки, а 47 компресорних станцій – виведені з експлуатації.

Читайте також: Гібридний транзит: на що готовий піти «Нафтогаз» заради збереження значущості для Європи

Тепер «Нафтогаз» у своїх планах робить акцент на зацікавленості зберегти український транзит. Змінився не лише політичний клімат, а й стала очевидна особлива роль української ГТС у національній безпеці: магістральні газопроводи, що забезпечують російський газовий транзит, по суті є потужним фактором, що стримує російську агресію.

Читайте також: Війна по-новому: що означає для України «азовська криза»

Але в такому випадку також важлива співучасть західних партнерів в управлінні цим стратегічним активом, щоб забезпечувати додаткові гарантії безпеки українській стороні.

Читайте також: Чому західні інвестори не поспішають вкладати в українську ГТС

Що хоче «Газпром»?

Політичні перепони, які «Газпрому» чинили опоненти «Північного потоку – 2» в Європі та США, хоч і не заблокували будівництво цього газопроводу, але ускладнили його. Також затягуються плани щодо «Турецького потоку». Це підсилює переговорні позиції «Нафтогазу», адже без продовження транзитного контракту з Україною «Газпром» ризикує виконанням контрактів з європейськими споживачами та позиціями на ринку ЄС, які він там прагне зміцнити.

Для цього, зокрема, минулого року «Газпром» почав торгувати газом на власному електронному торговельному майданчику (ЕТМ), пропонуючи європейським трейдерам гнучкі умови поставок за термінами: на добу вперед і з постачанням до кінця місяця.

Також нещодавно «Газпром» розпочав продаж з постачанням на газовий хаб TTF у Нідерландах – це дозволить компанії балансувати ринок у разі значного падіння спотових цін та відкриває шанс зберегти сумарні обсяги продажів газу в Європі, навіть якщо ціни на хабах виявляться нижчими за контрактні.

У тому, щоб «Газпром» постачав більше газу на європейський ринок, повинен бути зацікавлений і «Нафтогаз»: чим активніше «Газпром» торгує з Європою, тим більший його інтерес до українського транзиту.

Читайте також: «Газпромом» по Європах: як російська монополія підриває авторитет «Нафтогазу»

Але в історії з ЕТМ, незважаючи на можливості збереження і нарощування частки «Газпрому» на європейському газовому ринку, для української ГТС закладений підводний камінь: своїм клієнтам «Газпром» нав'язує можливі точки відбору газу, до яких гарантує доставку газу, і їхня географія обмежена. Крім хаба TTF в Нідерландах, це також Gaspool VP, NetConnect Germany і Вайдхаус в Німеччині, Баумгартен або Оберкаппель в Австрії та VTP Slovakia в Словаччині.

Таким чином, російська компанія може управляти потоками газу, що експортується, та визначати маршрут його транспортування. Ця обставина робить конкурентні позиції української ГТС уразливими.

Про ризики транзиту газу через Україну заявив минулого тижня президент Росії Владімір Путін під час візиту до Сербії, де домовився про продовження маршруту газопроводу «Турецький потік» на територію республіки. Але на відміну від попередніх років, коли популярним звинуваченням на адресу України була «крадіжка газу», цього разу президент Росії не конкретизував, що він має на увазі.

Зате висловив інтерес до нарощування експорту російського газу в Європу, який у 2018 році перевищив рекордні 200 млрд куб. м, і зазначив, що при такому обсязі поставок європейським споживачам зберігаються можливості транзиту через Україну.

Після того як «Нафтогаз» припинив закупівлі російського газу в листопаді 2015 року, в Україну з території Росії газопроводами став надходити газ тільки для транзиту в країни ЄС. Таким чином, можливості для маніпуляцій з обсягами і несанкціонованим відбором були мінімізовані, і після наполегливих зусиль «Газпрому» змусити ЄС сумніватися в надійності України як партнера в транзиті газу репутація країни була реанімована.

Але сьогоднішній день може призвести до непередбаченого повороту в дискусії про майбутнє українських газопроводів. У п'ятницю «Інтерфакс» повідомив, що «Газпром» несподівано підвищив до максимального рівень свого представництва на тристоронній зустрічі Росія – Україна – ЄС. Російську компанію представлятиме її голова правління Олексій Міллер – замість свого заступника Олександра Медведєва, оголошеного раніше в анонсі Єврокомісії.

Крім Міллера, у зустрічі передбачається участь міністра енергетики Росії Олександра Новака, міністра закордонних справ України Павла Клімкіна, голови правління «Нафтогазу» Андрія Коболєва і єврокомісара з енергетики Мароша Шефчовича.

Єврокомісія розраховує, що новий раунд переговорів призведе до відчутного результату. «Нам необхідно тверде зобов'язання обох сторін просунутися в переговорах, враховуючи, що термін дії чинного транзитного контракту закінчується наприкінці цього року», – підкреслив Марош Шефчович, який минулої п'ятниці оголосив про свою участь у виборах президента Словаччини в березні цього року. Тому з 1 лютого його місце тимчасово займе член ЄК з питань енергетики Мігель Аріас Каньєте.

Призначення останнього на пост єврокомісара супроводжувалося скандалом. Тоді стало відомо, що він і члени його сім'ї володіють акціями нафтових компаній Petrolifera Ducor і Petrologis Canarias, за що в пресі його навіть прозвали Містер Нафтова Голова (Mr Petrolhead).

На повторних слуханнях у профільних комітетах Каньєте повідомив про продаж акцій, а також про те, що фірми, акціями яких він володів, не займаються продажем енергоресурсів, а надають складські послуги для нафтової промисловості.

Telegram-канал автора: ROTHSCHILD QUEST: ENERGY TRENDS