Mind nominations 2022: інституції та люди, які вразили протягом року. Ч.2. Внутрішня політика
Хто в цьому карколомному воєнному році проявив себе в найкращий спосіб або навпаки
Mind підбиває підсумки року, виділивши в кожній галузі національної економіки людей та структури, які проявили себе після 24.02 особливо яскраво – нехай і не завжди успішно – чи зіткнулися з безпрецедентними, навіть із поправкою на загальну кризу, викликами. Цей перелік не є рейтингом, але він відображає думку профільної частини редакції про те, що найважливіше сталося в роботі тієї чи іншої індустрії.
«Постраждалий року» – компанія / бренд, що зазнали непоправних збитків через війну.
«Незламний року» – компанія / бренд, значущий для галузі, що зазнав величезних збитків через війну, але зумів відновити роботу та продовжувати її.
«Угода року» – найбільш значуща для країни / галузі угода, наймасштабніша за розміром та/або впливом, що набуває ще більшого значення з огляду на воєнні дії та майбутню відбудову країни.
«Позитивне здивування року» – компанія / бренд / персона, які на тлі збройної агресії зуміли вирватися в лідери / наростити прибутки / зайняти проактивну позицію, що стало несподіванкою для галузі / професійної спільноти / ринків і надало додаткової стійкості галузі / країні.
«Розчарування року» – компанія / бренд / персона, що на тлі збройної агресії, маючи величезні ресурси, не змогли ними правильно розпорядитися чи зайняли деструктивну позицію.
«Антищасливчик року» – компанія / бренд / персона, що напередодні війни вагомо проінвестували в якийсь проєкт / актив / нішу, але війна це знищила докорінно або ж починання втратило актуальність на довгі роки.
«Провал року» – структури, персони та інституції, що приймали найбільш невдалі / суперечливі / недоречні рішення в умовах воєнного часу.
«Бенефіціар війни» – компанія / бренд / персона, які на тлі збройної агресії отримали більше зиску, ніж збитків.
Оскільки формат роботи й насиченість подіями в різних сферах значно відрізняються, то в кожній галузі може бути від чотирьох до семи номінантів.
Наступний розділ проєкту Mind Nominations 2022 – Внутрішня політика
Підбиваючи підсумки 2022 року та визначаючи основні події, що відбулися у внутрішній політиці України, ми усвідомлено зосередилися на різних, начебто не пов'язаних між собою аспектах. Насамперед це державні інституції – органи центральної виконавчої та регіональної влади й персони, що представляють їх, оскільки реалізовані ними стратегії справляють прямий вплив на бізнес.
По-друге, незважаючи на те, що перспективи політичних проєктів і поточні рейтинги окремих персон є швидше умоглядними, їхня динаміка визначить зміни політичного ландшафту в майбутньому – після того як повноцінний політичний процес, що завмер 24.02, буде розблоковано.
Орієнтири цих змін можна побачити вже зараз.
Проєкт «Слуга народу» доживає останні дні, навіть якщо вони розтягнуться на місяці. Сумні перспективи зрозуміли навіть найнекмітливіші депутати монобільшості. Це спровокувало перегони «кожен за себе» у спробі запропонувати свої послуги «старшим товаришам», а краще – якійсь фінансово-промисловій групі. Спроби, однак, не мають особливого успіху.
Старожили політикуму, як-от «Батьківщина», шукають формат трансформацій, щоб відповідати порядку денному, що назавжди змінився. Поки такий формат не знайдено, представники партії (партій) поводяться найрозумнішим чином – сидять тихенько.
Мікропроєкти, серед яких Партія Разумкова, «Українська Стратегія» Гройсмана тощо, яким війна дала неймовірний шанс проявити себе, бездарно його втратили. За даними Mind, ці партії навіть були прибрані зі стандартного опитувальника деяких соціальних служб через безглуздість їх вимірів.
Хто прийде їм на заміну? У повоєнній Україні будуть потрібні політичні проєкти, до яких входять люди, яким є чим відповісти на запитання: «А що ви робили з 24 лютого?». Це насамперед військові, волонтери, а також регіональні функціонери, які блискуче виявили себе у 2022 році. Серед таких – лідер Кривбасу Олександр Вілкул, мер Миколаєва Віталій Кім, оплот столиці брати Клички та Харківський мер Ігор Терехов, який до травня разом зі своєю командою прожив під обстрілами в бункері.
Цей список не вичерпний – політикам із перспективами ризиковано виявляти їх раніше часу через ревнощі з боку Банкової. Так, ще навесні один із найпопулярніших мерів України – уже згаданий Віталій Кім – отримав недвозначне побажання з Києва приборкати свою медійну активність, бо в країні може бути лише одна зірка.
А доти, чекаючи на політичне перезавантаження, сектор держуправління продовжує стагнувати. Криза кадрів і компетенцій є його головною тенденцією. Скандали з призначеннями кінолога головою Держкіно чи сексолога послом у Болгарії – лише вершина айсберга. Іноді та навіть часто ці призначення не продиктовані жодними неформальними зв'язками чи кумівством, а зумовлені виключно відсутністю інших, професійних охочих.
Ця сфера, як і багато в Україні, вимагає кардинальних змін, які відбудуться після Перемоги, а можливо, навіть не чекаючи її.
Нижче наводить Mind nominations у внутрішній політиці.
«Бенефіціар року»
Віцепрем'єр-міністр із відновлення України – міністр розвитку громад, територій та інфраструктури Олександр Кубраков
На початку року ім'я Олександра Кубракова було відоме за необхідністю лише обмеженому колу пов'язаних з інфраструктурними проєктами осіб. А зараз він – один із найвпливовіших людей у країні.
Негласно реалізована, але від цього не менш відчутна реформа Кабміну дає Кубракову небачені досі повноваження. Він очолив величезне міністерство, яке об'єднало Мінінфраструктури та Мінрозвитку громад, і додав до цього статусу приставку «віцепрем'єр».
Формальна причина укрупнення – економія держбюджету й оптимізація дублюючих повноважень / функцій. Неформальна – симпатії та, що важливіше, довіра до Кубракова. А також готовність покласти на нового віцепрем'єра, зокрема, неформальні завдання.
Ще з літа він є серед учасників усіх внутрішніх зустрічей на Банковій, їздить у міжнародні турне, на відміну від свого формального начальника Дениса Шмигаля. Секрет успіху – технократичність і відсутність політичних амбіцій. Або очевидна нездатність їх реалізувати, навіть якщо на це виникне запит і знайдеться спонсорська підтримка.
Але треба визнати, що, крім особистих якостей, новий віцепрем'єр непогано виявив себе і в професійних сфері. Так, він працював над одним із найважливіших напрямів – розблокуванням зернового експорту і представляв Україну в Стамбульській угоді, яка дозволила налагодити постачання агропродукції на зовнішні ринки. Також в об'єктивному переліку його досягнень – здатність впоратися з паливною кризою, яка накрила Україну цієї весни.
Читайте також: Реструктуризація Кабміну розпочалася. Хто її бенефіціари та аутсайдери?
«Провал року»
Ексголова Служби бепеки України Іван Баканов
17 липня Володимир Зеленський усунув від виконання обов'язків керівника СБУ та свого давнього друга Івана Баканова.
За офіційною версією, це рішення було ухвалено через велику кількість кримінальних проваджень за підозрою в держзраді та колабораціонізмі серед співробітників відомства (понад 600 на той момент). Так, Баканов формально відповідальний за роботу ексначальника Головного управління внутрішньої безпеки СБУ Андрія Наумова та ексначальника управління СБУ в Криму Олега Кулініча, які підозрюються в передачі російським спецслужбам розвідувальної інформації проти України та дані, що становлять держтаємницю.
Парламент правильно прочитав президентський сигнал і за тиждень звільнив Баканова.
Голова СБУ не був популярним у професійному середовищі. Так завжди буває з політичними призначенцями, але треба визнати, що Іван Баканов старанно працював на зниження свого реноме. Представники профільного парламентського комітету нарікали на ігнорування своїх запитів, а співробітники СБУ – на саботаж реформи Служби безпеки.
Після широкомасштабного вторгнення незадоволене ремствування перетворилося на гучне обурення. І стало очевидним, що просто близька до Президента людина на такій посаді – надто велика розкіш.
Також не пройшло непоміченим, що в найстрашніші дні кінця лютого – початку березня голова СБУ зберігав мовчання і не з'являвся в інформпросторі. Таку скромність легко можна пояснити запобіжними заходами, але це ніколи не було озвучено.
Залишаючи свою посаду, Іван Баканов заявив, що СБУ – не політична структура, а її керівник – не політик. «Результати є і їх чимало», – сказав він, додавши, що «сповідував інший принцип – реальні справи не потребують словесної допомоги».
Однак те, що ця відставка – ні що інше, як опала, не залишає сумнівів. Особливо це помітно на тлі ще одного звільнення, що відбулося того самого дня – Ірина Венедиктова покинула пост Генерального прокурора, перемістившись на посаду посла України в Швейцарії.
Куди пішов Іван Баканов – версії різняться. За найочевиднішою – у нікуди, але більш обізнані люди кажуть, що він перебував (перебуває) під домашнім арештом і відповідає на неприємні запитання щодо деяких аспектів своєї діяльності.
Сам Баканов неформально анонсує свій перехід до РНБО, але таке призначення виглядає не надто правдоподібним.
Читайте також: Вільна каса: як втратили свої посади голова СБУ та генпрокурор
«Позитивне здивування року»
Головнокомандувач Збройних Сил України Валерій Залужний
Усі без винятку соціологічні дослідницькі сервіси з власної ініціативи вже щонайменше пів року включають у свої опитування голову ЗСУ Валерія Залужного. Призначений 27 липня 2021 року на посаду головнокомандувача, 24 лютого він прийняв на себе основний удар російської агресії і, показавши очевидний результат, перетворився на політичну фігуру, з якою необхідно рахуватися.
За перші пів року повномасштабного вторгнення генерал дотримувався політики мінімальної публічності. Відсутність інтерв'ю та коментарів, рідкісні появи на публіці – усе це давало зрозуміти, що Залужний має важливіші справи.
Ситуація почала змінюватися влітку, коли навколо нього почала вибудовуватись дуже якісна та продумана піар-кампанія. Версія, що вона ініційована Заходом, не має офіційних підтверджень. Але щонайменше в оточенні генерала її з ентузіазмом підтримують.
Неабияка чарівність, тонке розуміння політичного порядку денного й вивірені публічні жести – такі, як зустріч із сином загиблого бійця – не залишають байдужим нікого. І, як наслідок, через кілька місяців фірмовий погляд «із хитринкою» відомий усій країні.
Залужний перебуває на другому місці після Президента за рівнем довіри українців (дані соцгрупи «Рейтинг»), при цьому колективні ЗСУ навіть випереджають главу держави.
У негласних опитуваннях про президентські перспективи результат Залужного вищий, ніж у найактивнішого лідера опозиції – Петра Порошенка.
Зовнішня популярність генерала також величезна. Журнал Time включив його до списку 100 найвпливовіших людей світу, а американське видання Politico опублікувало матеріал, у якому його названо «залізним генералом» і «легендою». Неформально циркулює версія, що саме «під Залужного», а не «під Зеленського» йде масована військова допомога Заходу.
Обкладинки, популярність і слава головнокомандувача та верховного головнокомандувача практично рівні. Але Залужний не має в анамнезі токсичного оточення, політичних скандалів і дріб'язковості, яку демонструє ОП, заміряючи чужі рейтинги.
В Україні було кілька політичних проєктів, зав'язаних із силовиками. Усі вони провалилися. Найбільш відомі їхні лідери – Ігор Смешко та Анатолій Гриценко. Проте Залужний – це перший кадровий професійний військовий, який має щиру й цілком заслужену популярність. І хоча голова ЗСУ неодноразово спростовував інтерес до політики, суспільство може вимагати від нього трансформувати народну любов у політичний капітал.
Читайте також: Західна преса про війну в Україні: геноцид і злочини проти людства, прозорливість Залужного, німецько-британські демарші та «Київ цифровий» на сторожі безпеки
«Антищасливчик року»
Партія ОПЗЖ та інші орієнтовані на співпрацю з рф проєкти
Достеменно невідомо, наскільки депутати ОПЗЖ чекали на «прихід путіна» і готували ґрунт під зміну державної влади в Україні. Але за нинішніх обставин достатньо того, що їх у цьому цілком обґрунтовано підозрюють. Плюс проросійський чи щонайменше зважений підхід до співпраці з росією, який тривалий час транслювали депутати цієї політичної сили, це вже само по собі – політичний вирок.
20 березня Рада національної безпеки і оборони ухвалила рішення зупинити будь-яку діяльність політичних сил, пов'язаних із рф, на час воєнного стану. Усього таких набігло з десяток, але найвідоміша – ОПЗЖ.
20 червня суд заборонив діяльність цієї партії, ухваливши, що все майно, кошти та інші активи будуть передані у власність держави.
15 вересня Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду України відхилив апеляційну скаргу партії та остаточно заборонив її діяльність. Процедура навряд чи була бездоганно витримана, а рішення було відоме заздалегідь, але це не викликало нічого, крім повного суспільного схвалення.
«Встановлено причетність провідних функціонерів «ОПЗЖ» до діяльності, яка створює реальні загрози національним інтересам, безпеці, суверенітету та територіальній цілісності України», – йдеться в обґрунтуванні СБУ. Від початку військової агресії слідчі СБУ здійснюють досудове розслідування в 70 кримінальних провадженнях щодо функціонерів партії.
Зазначимо, що Україна неодноразово спостерігала політичні реінкарнації. «Партія регіонів» на піку свого краху у 2014 році, перегрупувавшись і переназвавшись, зуміла взяти досить відчутний результат на дострокових парламентських виборах. Функціонери ОПЗЖ також продемонстрували досвід та разючу живучість.
21 квітня у Верховній Раді було оголошено про створення депутатської групи «Платформа за життя та мир», до якої увійшли члени ОПЗЖ. Очолив групу Юрій Бойко.
Концепція цього об’єднання розпливчаста. Але очевидно, що тавро закликів до дружби з росією виявилося найпрограшнішим у новітній історії України. І воно ще довго переслідуватиме всіх носіїв цього порядку денного.
Читайте також: Україна 2.0: куди рухається українська опозиція та хто її очолить?
«Угода року»
Трансформація Української православної церкви Московського патріархату
Ми відносимо процеси, що відбуваються навколо УПЦ МП, до категорії «угода», оскільки явна відстрочка дозволила підготуватися до їх проведення. Проте безпристрасний правоохоронний аналіз діяльності церковників – це тектонічний історичний зсув, важливість якого важко переоцінити.
Те, що церква в Україні відокремлена від держави лише формально, стало очевидним, коли представники культу почали висловлювати політичні тези, а в деяких храмах знайшли склади зброї, які призначалися не для українців. У результаті з початком повномасштабної війни питання «А що російська церква робить в Україні?» критично почастішали.
Президент Володимир Зеленський 2 грудня ввів у дію рішення РНБО щодо заборони діяльності в Україні «релігійних організацій, афілійованих із центрами впливу в росії». УПЦ прямо не називалася, проте на кого спрямований удар, не викликало сумнівів. Також було анонсовано, що низка священнослужителів поповнить санкційні списки.
Восени правоохоронці активно взялися за розслідування зв'язків УПЦ з росією та прийшли з обшуками до десятків її об'єктів. Контррозвідувальні заходи докотилися навіть до Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври – розслідування проводилося, зокрема, у рамках «недопущення використання Лаври як осередку «руського міра» та використання приміщень УПЦ для переховування диверсійно-розвідувальних груп, іноземних громадян, зберігання зброї тощо».
Напередодні повномасштабної війни з рф УПЦ МП мала понад 12 000 парафій, будучи найбільшою в країні.
Не можна сказати, що за умов війни церква відмовчувалася. Предстоятель УПЦ МП митрополит Онуфрій засудив повномасштабне вторгнення, висловив підтримку українським військовим і закликав владіміра путіна «негайно припинити братовбивчу війну». Низка священиків із власної ініціативи припинили споминати в молитвах кирила як свого патріарха.
Наприкінці травня УПЦ на Соборі в Києві проголосила незалежність від москви, було затверджено відповідні доповнення та зміни до Статуту. Але принципового впливу на громадську думку це не мало – УПЦ МП все ще сприймається як елемент «м'якої сили» кремля. Не сприяла довірі й багаторічна публічна риторика, у якій, наприклад, російське вторгнення на Донбас 2014 року називалося не інакше, як громадянською війною.
Складність ситуації – у тому, що церква тим впливовіша, чим більше утисків зазнає. Нині на цей вплив мимоволі працюють правоохоронці. Що вони робитимуть, якщо на захист УПЦ МП стануть прихожанки – жінки похилого віку, ніхто, мабуть, не знає. А будь-який силовий метод лише посилить протистояння та перетворить священиків на «мучеників віри».
Відмова від послуг УП МП може бути лише знизу, в міру розчарування в ній. На це й спрямовані сюжети, що періодично з'являються, про нестатутні взаємини священиків з юними послушниками.
«Незламний року»
Голова Дніпропетровської обласної військової адміністрації Валентин Резніченко
Після 24 лютого чиновники неодноразово потрапляли в різні скандали, проте центральна влада, маючи розвинене почуття самозбереження, навчилася зливати їхніх фігурантів без особливої сентиментальності. Тим більш вражаючим виглядає кейс голови Дніпропетровської ОВА Валентина Резніченка.
Будівельні підряди за всіх часів були найбажанішою корупційною годівницею. Однак у Дніпропетровській області їх масштаб виявився воістину безпрецедентним.
Як з'ясували журналісти-розслідувачі видання «Схеми» (спільний проєкт «Радіо Свобода» та телеканалу «UA: Перший»), урядові підряди в регіоні отримували фірми, оформлені на фітнес-тренерку Яну Хланту. Її та Резніченка, судячи із зовнішніх ознак, пов'язують особисті стосунки. За даними джерел у прикордонній службі, лише протягом 2020–2021 років вони здійснили щонайменше вісім спільних перельотів за кордон, переважно на свята.
Жінка є співвласницею компанії «Будінвест Інжиніринг» (49%) з 2021 року. Того самого року компанія увійшла до десятки найбільших підрядників «Укравтодору». 2022 року фірма отримала близько 1,5 млрд грн на експлуатаційне утримання автомобільних доріг в області. Більшість таких контрактів фінансувала Дніпропетровська ОВА. Оскільки під час військового стану інформація про державні закупівлі обмежується, то дізнатися, що саме й у якому обсязі було відремонтовано, неможливо. Однак, очевидно, що сума є аномально великою в порівнянні з іншими регіонами. Ніде в Україні експлуатація доріг не обходилася так дорого.
Усього з березня до кінця жовтня 2022 року Дніпропетровська область витратила на ремонт доріг рекордні 2,314 млрд грн. Це більше, ніж за той самий час використовували Київська, Харківська, Сумська та Одеська області разом узяті, включаючи столицю та агломерацію.
Після оприлюднення даних розслідування Спеціалізована антикорупційна прокуратура порушила на їх підставі кілька справ. Голова Дніпропетровської ОВА Валентин Резніченко не є підозрюваним чи обвинуваченим за жодним із них.
Уже за кілька днів після скандалу, під час візиту Володимира Зеленського до Херсона, Резніченко був серед делегації, що не пройшло непоміченим. Причина може бути в тому, що останній тісно знайомий з Юрієм Голіком – ця людина не має жодної офіційної посади, проте ЗМІ називають його «куратором» «Великого будівництва».
Читайте також: Mind nominations 2022: компанії та люди, які вразили протягом року.
- Ч.1. Агропромисловий комплекс
- Ч.3. Банківський сектор
- Ч.4. Паливно-енергетичний комплекс
- Ч.5. Українська культура
- Ч.6. Геополітика
- Ч.7. Ритейл
- Ч.8. Державні фінанси та фіскальний сектор
- Ч.9. Волонтерський рух
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: editor@mind.ua.
